Час у світі духів - поняття дуже відносне, але внутрішні годинники запевняли Зуко, що він сидить посеред розколини в оточенні бродячих туди-сюди людей, вже не менше години. За цей проміжок він вже встиг добре подивитися на національні відмінності в'язниці, а також обміркувати всі варіанти порятунку дядька, якщо він все ж не зможе вибратися звідси сам найближчим часом.
На жаль, для Зуко, без свого матеріального тіла він був практично безпорадний проти незалежних-нейтральних духів, яким і був загадковий туман. Він не міг посіяти стихії, різні трюки з ци були просто марними, адже духи не мали її каналів у своїх тілах. Єдине, що йому залишалося у випадку невдачі дядька, це повернутися в реальний світ і повернуться сюди трохи пізніше, привівши за собою армію підлеглих духів. План був непередбачуваним і досить непевним, адже ніхто не знає, як інші духи відреагують на це. Тому Зуко щиро сподівався, що Айро зможе переступати через себе та самостійно знайти вихід. А йому залишалося тільки чекати...
Протягом кількох хвилин годинники і Зуко вже думали повернутися до свого реального тіла й повернутись у підкріплення, коли повільна фігура Айро несподівано завмерла. Приставши на місце і приглянувшись, Зуко побачив, що вираз обличчя його дядька стало куди більш свідомим, а він сам щось тихо бормотів собі під, вже не сперечаючись, але швидше проговарюючи.
Коли Зуко підскочив на ноги, то швидко підійшов до нього і почув лише останні кілька слів:
- Я Айро, уродженець народу Огня, я сам винен, і я ж все виправлю!
Перш ніж його дядько відкрив очі.
***
Приблизно через дві години, Зуко та Айро все ще перебували у світі духів на великій віддалі від колишньої в’язниці під величезним деревом.
Після звільнення Зуко відразу зрозумів, що його дядько дійсно оновився. З його очей зникла приреченість, коли він поступився місцем спокійності і за ним ледве стежили залишки смутку та горя. Осанка Айро злегка розправилась, хоча й не стала подібною до тієї, з якою він ходив раніше. Той, хто б побачив такі зміни, мабуть, подумав би, що між приреченим, нервово сміючись старим і спокійним, хоча й злегка сумним літнім чоловіком пройшло як мінімум кілька років, за які його біль втихомирилася. Але між ними було всього кілька годин і тим не менш, Айро здається дійсно був в нормі, наскільки це було можливо. Хоча такі разючі зміни не могли зупинити Зуко, факт залишався фактом: якщо смерть сина старалася фізично, то в’язниця духу була цілком послаблена.
Розповідати свою історію було для Зуко не впервою, але на відміну від минулого разу, коли дівчата переривали його буквально через одне слово, Айро лише частенько уточнюючи якусь деталь, дозволяючи йому самому сказати все, що він хотів. Ховати свої особливості Зуко вже не бачив сенсу, його перебування у світі духів і вільне по ньому переміщення говорили занадто багато. Як і минулого разу, опустивши ту частину, де він приїхав з іншого світу, Зуко закінчив говорити, завершивши свою історію « звільненням" від в'язниці духу.
- Ну...це якось, - він з невірною посмішкою подивився в обличчя Айро. - Що скажеш, дядьку?
- Занадто багато інформації для одного старого, - посміхнувся Айро, похитав головою. - Знаєш, Зуко, думаю мені все ще потрібен час, занадто багато чого звалилося на мене сьогодні...
Айро кинув погляд на горизонт.
- Ти казав, що втома духа передавалася тілу, вірно? Тоді, напевно, буде краще, якщо ми обидва повернемося назад у свої тіла.
- Так, це буде не більше, - посміхнувся Зуко. - На сьогодні з нас обох досить!
- Тоді так і зробимо, - Айро оселився в позу лотоса. - А ще, ми зробимо це місцем для зібрань, племінник. Ти розповів мені дуже багато про себе і свої плани, але у старого теж є чимало секретів, і я хочу їх тобі розповісти!
- Свій секретний рецепт чаю? - Посміхнувся Зуко, теж переміщаючись в позу лотоса.
- Ну вже ні! - розсміявся Айро. - Цей рецепт ще не завершений, я планую додати його до кінця. ...Бережи себе, Зуко, я постараюся потрапити сюди через два дні. До зустрічі, племінник!
- До зустрічі, дядьку, - посміхнувся Зуко у відповідь, побачивши, що фігура Айро швидко втрачає непрозорість, Що значить перехід в світ живих майже відбувся.
Через кілька секунд Зуко знову залишився у світі духом сам і не став довго чекати, він закрив очі, звикли повертатися до свого фізичного тіла.
Лише злегка розплющивши очі, він зрозумів, наскільки довго перебував у світі духів. Втома накочувала його хвилями, не даючи навіть поворухнутися. Зрозумівши, що чинити опір цьому не має сенсу, Зуко просто розслабився і миттєво впав у сон.
На що він не встиг побачити, так це те, що вже був у своєму каюті і біля нього стояла близько десяти чоловік. Включаючи Місу, яка проводила деякі маніпуляції з водою і його тілом, вливши у прозору рідину купу власної ци. А також членів команди корабля, стурбованих Мей та Корі, судового лікаря і звичайно ж його особисту охорону.
- О духи! Він нарешті повернувся, - втомилося відвалившись від ліжка пробурмотів Місу. - Можеш розслабитися, йому тільки потрібно добре відіспатися.
- Ти впевнена? - Один з охоронців глянув на поросянку племені води. - Якщо з принцем щось станеться...
- Я служу пану Зуко куди більше тебе! - Мису набридло, прибираючи невикористовану воду в глек. - І вже точно більше тебе я розумію в зціленні людей. Його тіло в повному порядку, тепер йому просто потрібно набрати сили.