- Кох, викрадач облич, - спокійно повторив Зуко. - Я хотів...
- Привіт!
Раптом з темряви, яка оточила його, виринало абсолютно біле обличчя, яке виглядало як театральна маска, червоні губи і сірий обводок навколо очей. А через секунду виявилося і інше тіло стародавнього духу.
« Величезна множина!» - було єдиним визначенням, що приводить в голову Зуко, поки він спостерігав за дивними рухами духу.
- Ти пригадуєш мені мого старого друга... - обличчя духу різко наблизились, а голос перейшов на крик. – Аватара!
- Я щось на зразок його нової версії, - кивнув Зуко. - Тебе було досить просто знайти, великий дух Кох.
- О! - Дух навіть не приховував подиву, на своєму раптовому зміненому обличчі, яке тепер виглядало як обличчя старого з народу Повітряних кочівників. - Деякі рухляді зневажають мене саме за це. Молю, я даю поганий приклад, коли дозволяю людям так легко зустрітися зі мною... до мене вже давно не потрапляло обличчя з народу вогню!
Дух знову швидко наближався, підвищивши голос і завівши своїми ніжками у небезпечну близькість з байдужею особою Зуко.
- То чому я тобі потрібний? - тон дух знову став нормальним, але його тіло повільно описувало коло навколо стоячий на місці принца.
- Я чув, що ти іноді приходиш в наш світ, - спокійно відповів Зуко. - Ти караєш тих, кого вважаєш винними.
- О да! Це так, - підтвердив дух, все ще кружляючи навколо спокійно стоїть Зуко. - Коли у мене є така можливість, я обов'язково нею користуюся. Наприклад, одного разу, років вісімсот тому, я забрав улюблену Аватара Курука прямо в день їхнього весілля. Я покарав його за гордість, яку він випромінював, будучи аватаром і за брехливість, адже він умудрився розбити серце таким дівчатам і все ще вважав себе гідним любові...
Обличчя духа знову змінилося і стало небезпечно близько до лиця Зуко.
- Як новий аватар оцінює мої дії?
Курук хотів розтоптати життя коханій людині - Зуко потиснув плечима. - У мене було багато часу, щоб вивчити історії аватарів. І Курук, який жив лише близько чотирьохсот років тому, так ось, він один з тих, кого я зневажає всією душею і серцем, як би смішно це не звучало.
- Смішно? Так! - розсміявся Кох, в черговий раз міняючи своє обличчя, цього разу це було особа якоїсь тварини. - Але ми відволіклися, значить ти прийшов просити мене виконати суд?
- Так, це так, - підтвердив Зуко. - Не буду приховувати, я не люблю, коли духи втручаються в справи людей. Але схоже, що суд над цією людиною відбувається вже більше нікому. Скажи, Кох викрадач осіб, чи заслуговує життя чоловік, що наказав своєму синові вбити його власну доньку в покарання за відносно дрібну провину?
- Хо! Це досить цікава людина, однак, як і всі люди в цілому, - знову розхвилювався дух. - Але моя відповідь очевидна. Ні. Звичайно, цей чоловік не заслуговує на щастя і я винесу йому вирок, якщо це можливо!
- Тоді як щодо того, щоб я дав тобі таку можливість? - Зуко обережно уточнив, тому дух миттєво застиг на місці.
- Що? - Його чергове обличчя знову наблизилося. - Мало великих духів здатні створювати портали в світ смертних. Такі ж як я можуть прийти у ваш світ тільки ближче до сонцестояння, коли межа між світом найбільш тонка. А для всіх інших це просто неможливо!
- Аватаров адже називають мостами між світом, - зберігаючи повний спокій, пояснив Зуко. - Який же це міст, якщо по ньому хоча б в теорії не можна пройти в обидва боки, вірно?
- Неймовірно! — Особливо зачудувався дух, через що навіть стіни печери були трясті. - То ти думаєш, що зможеш провести мене в світ смертних? Смішно...
- Саме, - підтвердив Зуко. - Я пропоную тобі потрапити в наш світ разом зі мною, накажеш винного, а потім я поверну тебе назад, цікавить?
- Так! - Без будь-яких роздумів відповів дух. - Навіть якщо не вийде, це буде вкрай кумедний досвід.
- Чудово, - кивнув Зуко, старанно не дозволяючи усміхці фарбувати своє обличчя. - Тоді мені потрібно доторкнутися до тебе, і ми можемо вирушати.
- Дій, новий аватар! - Дух навіть не приховував свого ентузіазму.
« Звичайно, що вести його у наш світ - це ризик...» - подумав Зуко, кладаючи руку на підставлене обличчя духу. - « Але це вже безпечніше, ніж довіритися планові батька, який має в голові лише бажання зайняти трон...»
Закриваючи очі, він зосередив увагу на своєму контакті з духом і тоді почав процедуру повернення тієї, яку проводив щоб потрапити сюди. Він піднімається вгору, наче пливе на поверхню з води і вище гребеня, витягуючи свій живий вантаж доти, доки не відчув, що може вільно дихати. Відкривши очі, Зуко побачив своє власне тіло в позі лотоса на ліжку. Він же у своїй духовній формі ширяв трохи вище, нарешті на самій кордоні світу людей. Дух, відомий як Кох, також був поруч і з нечутливим інтересом до одного зі своїх облич, озирнувся на сторони.
- Ну як? Надійний же міст? - запитав Зуко, намагаючись не даючи переможної усмішки вирватися назовні.
- Так, це дійсно цікаво, - пробурмотів Кох. - Гаразд, новий Аватар, я беру участь у твоїх планах, вкажи мені того, кого я повинен судити!
- Йдемо, - кивнув Зуко.
Вийшовши зі своєї кімнати, все ще у формі духу, він відправився в сторону спочинку свого діда, який усе ще повинен був бути там, оскільки більшість важливих справ було прийнято вирішувати після полудня.
- Ось і він, - Зуко махнув в сторону сидячого за столом старого, якій, як він думав, опинився у своїй кімнаті. - Тобі потрібні якісь докази чи щось таке?
- Ні, з дивною посмішкою відповів Кох. - Мій погляд бачить дух цієї людини, навіть якщо ти збрехав, він все одно повинен бути засуджений.
- У такому випадку, я чекатиму тебе у своїй кімнаті, - кивнув Зуко.
- Вирішив зустрітися зі мною в повній силі? - Розхвилювався дух, підлітаючись до нічого не підозрюючиго Азулону. - Не бійся, Аватаре, я не кладу більше однієї людини підряд, до того ж, ти відмінно тримаєш свою маску.
Хоча Зуко швидко потиснув свої плечі, він таки вирішив не ризикувати. Пройшовши близько 20 метрів від спочинку діда, він почув істошний крик жаху, який рознісся далеко за межі кімнати.
- Прощай, Господар Огню Азулон, - посміхнувся Зуко, не збавлюючи свого кроку. - Хоча... я ще встиг з тобою попрощатися, бо обіцяв вбити тебе власними руками!