Повільно прямуючи по коридорах палацу, Зуко старанно підтримував вежливу усмішку, яка вважалася принцом під час різних зустрічей і вигляду якої він дійсно пишався.
« Значит вирішив звалити все на діда? Це було очікуване ... але як же стрибав його погляд, коли він мене побачив! Це видовище напевно варто запам'ятати."
Зуко зайшов усередину і наказав сторожі не пускати нікого біля дверей. Коли Зуко зайшла на ліжко, то не могла перебратись і відразу заснути. Замість цього він мав звичку позу лотоса.
- Итак...
Через кілька хвилин, він вже звично пірнув у те, що можна було назвати міжмирнем, хоча формально це був світ духів. Кімната трохи змінилася, стала трошки прохолодною, але в інших місцях мало чим відрізнялась від реального світу. Раніше Зуко переміщався саме сюди, адже це давало можливість не лише спілкуватися з духами, але й спостерігати за реальним світом. Але цього разу він планував зануритися глибше. « Світ духів, що існує» був набагато глибшим, хоча Зуко вважав його відносною і ймовірно залежить від людини.
І чим глибше він занурився, тим різноманітнішими були зміни навколо. Минуло небагато часу і від кімнати залишилися тільки стіни, а потім зникли й вони. Більше Зуко не міг підтримувати очі відкритими і незабаром був змушений їх закрити, щоб пройти далі. Він просувався все глибше і глибше, поки нарешті не відчув, що досяг «дна»
- Ну привіт, Сумарак, - втомилося посміхнувся Зуко, нарешті відкривши очі і озираючись навколо. - Так, я точно там, де потрібно...
Навколо лотоса Зуко було справжнє болото. Темна рідкість під ногами, величезні, неприродно палітурні дерева і навіть світло, ніби покручене в різні відтінки коричневого. Цей світ зовсім не був схожий на те, що описували численні монахи з повітряних кочівників, але це безсумнівно він — духовенський світ. Вкрай тут, якщо в світі духів взагалі було таке поняття.
Коли Зуко знову втупився на ноги і побачив, що перший живий мешканець цього чудового світу. Невдаха, на невеликій узвишші сиділо щось схоже на мартишку бабуїна з білою вовною, яку можна було б прийняти за просте тварина, якби не поза мудрецем, де воно сидить.
Підхопивши найближчу гілку і вдивляючись у неї дорогу, Зуко швидко дістався до потрібної високості і вже в парі метрів зміг почути, що павіан видавав якісь дивні звуки:
- Уммб, Аммм...
- Я пробачу, — обережно почав Зуко, не доходячи до дивної мартишки кілька метрів. - Мені потрібно знайти духу, на ім'я Кох, не знаєте де його можна знайти?
- Геть! Не відкриваючи очей, мавпочка тихо вимовила, але через кілька секунд привідкрила одне око. - Ти все ще тут?
- Так, мені потрібно...
- Уммбм! Омм! - Мавпка старанно робила вигляд, що нічого не чує. Але вона настільки роздратувалася через кілька секунд. - Ось! Може це тобі допоможе, йди за ним!
Усе ще сидячи з закритими очима, дивний дух показав лапою в бік маленького світючого кулька, що ширяв неподалік.
Зуко, бажаючи більше не випробовувати долю, почав « світлячком », який нібито намагався йому допомогти.
- Нарешті... - почувся тихий голос мавпи за його спиною, проте Зуко вже було на цього любителя тиші.
Коли він стрибає з кішки на кочки і каміння на камінь, принц наполегливо слідував за світними кульками перед собою і коли він вже був готовий подумати про те, щоб повернутися та накостилити голою мавпі, куля світла несподівано зупинився і також раптово зник.
Зуко, зупиняючись за світлячком, пильно озирнувся довкола. Вся місцевість навколо була оповита щільним туманом, звичного коричневого кольору, але поглянувши направо, він відразу побачив величезне висохле дерево, чиї коріння чудово росли вгору. Дерева стояли на скелі, до якої було « викладено» з кам’яних стовпів, що піднімалися із дна щілини, навколо неї та дерево. Але це не переконало Зуко, що він прийшов на адресу. Навіть тут він бачив мавпу, яка сидить біля скелі і яку в реальному світі називали синьоносою. Однак ця мавпа мала одну, до жаху від чужої різниці. Її знаменитий синій ніс, як і решта морда, просто відсутня, явно натякаючи на те, з ким тварину не пощастило зіткнутися раніше.
- Пробурмотів Зуко, вдихаючи глибше. - Ні відчуттів, ні емоцій, вірно?
Кивши самому собі, він впевнено крок завів убік « перевернутих» дерев. Коли він дійшов до скелі, то швидко пробігся по розколинах стовпів і незабаром опинився прямо перед ходом у печеру, яку ніби огинав саме світло, настільки вона була темна та різко бажаючи не заглядати всередину.
Нарешті Зуко, вирішивши зробити це, натягнув маску абсолютно байдужості і обережно спускався вниз по кам’яній драбині, що несподівано злетіла в печері. Ступені змішувала під його ногами, що свисають зверху коріння відрізали його від останнього джерела світла за спиною, але Зуко все ще йшов вперед, в абсолютно єдиній темряві, поки буквально не відчув чиюсь присутність прямо за своєю спиною.
- Мені потрібен дух, якого звуть Похітником осіб, - спокійно проговорив Зуко, вставши на місці. - Я можу його побачити?
Всі платні розділи вже Бусті
https:/ bosty.to/matvey
.
.