* Щоденник Хами; Сторінка 9*
...
Ось так я та інші маги мого племені опинилися в цьому жахливому місці у країні нашого ворога. Охоронці завжди намагалися тримати нас подалі від води. Вони висушували повітря і тримали нас високо над землею у клітинах. Перед тим як полити нас водою, вони зв’язували всім нам руки й ноги, щоб ми не підкоряли стихії. Все ж я відчувала, що кожне повний місяць ніби наповнювало мене своєю енергією!
І мріяла знайти хоч щось, що я могла зробити, щоб помститися за мій народ. І раптом я зрозуміла, що вода є всюди, де існує життя! Це відкриття дало мені змогу поглянути на щурів, що бігали по підлозі моєї клітини. Вони були лише шкірою, наповненою рідиною. Я витратила багато часу і сил на розвиток здібностей, що пізніше допомогло мені втекти з в'язниці народу вогню.
Я називаю це Магією Крові! Контролювати воду в чужому тілі, змушувати їх робити те, що хочу я!
Я довго тренувалася на щурах, перш ніж ризикнути спробувати це на людині. І все вийшло! Охоронець, що повинен був охороняти мене, сам відкрив двері моєї камери, а потім відправився туди, де і покладено відправляти кожному з цієї нагної нації!
Першою моєю думкою звичайно було дістатися до столиці країни вогню і знищити того, хто безпосередньо давав накази про напад на наші землі. Але я швидко зрозуміла, що мене схоплять ще до того, як я приберуся до палацу. Я просто не можу контролювати велику кількість людей. І тоді я...
***
- Цей останній, ваша високість!
Солдат стояв на колінах чоловіка, який ще заріс у брудному одязі. Він пішов йому в спину і чекав подальших наказів свого пана. Піднявши свій злегка нудьгуючий погляд від рваного томіка щоденника, який він тримав в руках, Зуко пробігся очима по стрункій шерензі людей, поставлених перед ним на коліна його солдатами. На багатьох з них все ще були залишки риби в’язниці, і це явно виявлялося становище, яке вони не так давно мали. Вони були в’язнями міста, до якого він недавно прибув. Три тижні тому в’язні організували ще один бунт, який виявився щасливим. Перебивши доглядачів і вирвавшись на волю, в’язні вирішили не розбігтися у різні боки з надією на нове життя. Вони сподівалися стати слабкими й малоосвіченішими міськими сторожами та зібившись у зграї, почали тероризувати всіх тих, хто проїжджав головним шляхом до околиць міста і спрогнозував його мешканців.
Коли Зуко прибув на місце, він швидко зрозумів ситуацію і отримав допомогу від сусіднього міста, взяв командування над внутрішніми військами. Після цього зайняв повну облаву безкарною зброєю для грабіжників. Місцевий атаман, він же головний в шайці, мав дурість піти з ним на прямий конфлікт, ніж ще більше прискорив свою поразку. Після того як Зуко підсмажив його синім полум’ям, залишки банди різко втратили бажання продовжувати бій і намагалися відступити. Однак війська Зуко використали привід для перевезення пасажирів та в вечір того ж дня, всі бандити були або убиті, або повішані. Уйти не вдалося нікому. У свою чергу, люди самого Зуко не загубили вбитого чоловіка; крім кількох поранених солдатів і одного чарівника, він отримав опіки руки. Тепер вони були в міському госпіталі, і їхнє життя не було під загрозою.
Пане, збоку до Зуко підійшов командир внутрішніх військ цього міста. - Може повернете ув'язнених назад до в'язниці?
Вставши зі свого переносного крісла, Зуко ще раз оглянув тих, хто сидів перед ним і заговорив, не дивлячись при цьому ні на кого з своїх людей конкретно.
Усім цим людям було дано можливість спокутувати свої гріхи перед суспільством... вони мало того, що втекли з місця свого ув'язнення, вбити ні в чому невинних людей, але і наважилися піти проти власного народу у той час, як наша країна знаходиться в стані війни! Вони атакували беззахисних громадян, вбивали чоловіків і ґвалтують жінок, щиро вважаючи правосуддя ніколи не наздоженуть їх. Чи вони заслуговують поблажливості?
Покинувши швидкий погляд з боку, Зуко ледве стримав посмішку зрозумівши, що уроки Мунга чомусь його навчили. Його воїни, солдати й чарівники та мешканці міста були присутні тут, у всіх них загорялися або в усій горі палав праведний гнів. Кожен з них розумів, чого насправді хочуть ті, хто безпосередньо чи непрямо постраждав від колишніх ув'язнених, а навіть хотів того самого і Зуко.
- Капітан Мак, ці люди закликаються до смерті.
І не чекаючи, поки інші зреагують, Зуко вихопив короткий меч біля воїна і без зволікання всадив його у шию розбійникові, що сидів до нього ближче. У наступну секунду передсмертні крики заповнили поляну, на якій була страта. Воїни з внутрішніх військ без жалю заколювали своїх недавніх ворогів списами або мечами і вже через кілька секунд все було скінчено.
- Що ж, дякую за допомогу, капітан Мак. - Кивнув Зуко, повертаючи закривавлений меч його власника. - Ви і ваші люди дуже допомогли мені.
- Оказати допомогу моєму принцу, - капітан схилився в ритуальному поклонінні. - Для нас усіх це велика честь, пане.