Ледве вони вийшли з будівлі вокзалу, як в обличчя вдарила хвиля аристократа.
Дивно. Клімат у цих краях ніколи не був тропічним, так і на подвір’ї всього лише початок квітня. Але на початку весни вже стояла така спека. У цьому світі ніхто, здається, серйозно не труїв природу, так чому погода з кожним роком ставала все більш нестерпною? Зрані дні наступали все раніше і тягнулися все довше. Такі темпи від зміни пір року скоро залишаться тільки літо й зима.
Але ж...
Як відомо, мерці не мають температури тіла. Тому двоє потужних супутників слідували за Орочимаром, але цього вони не відчували.
Окрім повітряної хвилі, на них повалився гомон торговельних рядів, що простягалися з обох боків дороги біля залізничного вокзалу і приміщались до нього. Крики зазивав, аромати їжі, бойні пропозиції наклеїти захисну плівку на телефон, ларки з бабл-ті і навіть... магазин одягу. Треба було додуматися відкрити крамницю з речами прямо біля транспортного вузла.
Хоча, судячи з того, що цей магазин працював вже третій рік... Але ж справа приносила прибуток? Адже оренда в такому місці, безсумнівно, коштувала байок.
- Вражаюче... Я чув від тебе, що це всього лише Зовнішнє місто, так? — запитав добродушний велетень, звертаючись до Орочимара.
Його супутник, інший нефілім з холодним, пронизливим поглядом, мовчки і безстрашно вивчав все навколо.
— Так, пане Перший. З підкресленим повагою відповів Орочимару. Как-никик... Цей чоловік при бажанні міг спопелити його в мить ока.
Але він не відчував паніки. Його дев’яносто дев'ята копія тільки сьогодні завершила резервне копіювання свідомості. Якщо він помре, ця копія відразу активується, так що його смерть не буде остаточною. Боятися нічого.
Хоча... Кого він обманював? Біль цілком реальна, і від нього нікуди не дітися. Так що так, трохи він все ж боягуз.
Двоє сильних чоловіків були не ким іншим, як першим Хокаґе Сенджу Гаширамою і Другим Гокаге Сенґу Тобірамой, які сховали свою справжню зовнішність за допомогою Техніки Перевертання. Вони вирішили не привертати до себе надмірної уваги і не викликати паніку.
— А он там, значить Внутрішнє місто? Неймовірно... — Доклав долоню Хашірама, озирнувшись у далечінь. На жаль, високі будівлі повністю приховували від нього вигляд. — Коли я помер... в Конохе не було стільки висоток.
Орочимару лише загадково посміхнувся.
— Идёмте. Спершу владімо мої справи, а потім ви зможете задати будь-які питання про село нинішнього Хокаґе.
Сенджу Тобірама, схрестивши руки на грудях, окинув очі ці сталеві джунглі з бетону та арматури — породження нового часу. Він зітхнув, але в його губах промайнула тінь усмішки.
— Юя... А він справді непогано потрудився.
Хашірама теж посміхнувся.
Бачить бог, у той момент, коли він вперше побачив Орочимару, першою його думкою було: Коноха в біді, і їй знову потрібна допомога Першого Хокаґе, щоб вирішити кризу.
Хто б міг подумати, що прохання Орочимару виявиться таким... Простіше і приземленою.
Хоч би як там було, він і Тобірама відгукнулися на заклик. Десять годин у поїзді від країни Трави, і ось вони в Конохе. Хай це було лише зовнішнє місто, але його добробут різнився від усіх інших поселень, що вони проминули по дорозі.
Для Хашірами навіть рівень життя в звичайних селах країни Огня, з їх акуратними котеджами, вже здавався втіленням того досконалого життя, про яке він мріяв. Зрештою, до самої смерті він жив у величезному і пустому пометі. Так, воно було просторним але в плані побутових зручностей безнадійно поступалося цим звичайним селом. Хоч би тому, що за водою йому доводилося ходити до криниці і кип'ятити її самому, в той час як тут водопровідні труби були підведені до кожного будинку. Звичайно, джерелом були підземні води, а труби в основному виконували роль фільтраційній системі, але все ж... Те, що прості жителі тепер жили краще, ніж колись він, стало для Гашірами справжнім відкриттям.
До слова, то саме маєток де жив Перший Хокаґе Юя перетворив на його будинок-музій. Тепер сюди за невелику плату пускали відвідувачів, а іноді входили групи для школярів. У рік набігало кілька мільйонів ре прибуток. Але Орочмар не знав про це, бо його ніяковіли такі дрібниці.
Він провів двох великих Хокаґе до станції метро, де за посвідченнями особи і тимчасовим пропуском купив квитки. Невдовзі всі троє їхали у вагоні.
З того часу, як Хашіма зайшов у метро, він не переставав з цікавістю крутити головою, розглядаючи все навколо. Для нього ці технології були чимось іншим. Дізнавшись, що поїзд розвиває швидкість до трьохсот кілометрів за годину, він не міг стримати враженого подиху.
Неймовірно.
Навіть Тобірама засміявся. Він справді помер лише 30 років тому? Чому ж здавалося, що все пройшло триста?
І це був тільки початок.
Як уже згадувалося, Юя зосередив усі свої зусилля на розвитку Внутрішнього міста. Адже, щоб жителі Зовнішнього міста відчайдушно вторгалися в місто Внутрішній, він має бути набагато кращим. Тільки так вони будуть готові віддати всі сили і працювати не покладаючи рук.
Отже, зовнішнє місто Конохі було нічим не більшим від будь - якого іншого поселення в країні Огня і не поступався іншим величним селом шінобі — лише тінню правдивого центру процвітання.
Справжня розкіш панувала у Внутрішньому місті.
Поїзд прибув на станцію. Хашірема і Тобірама вийшли з вагону й, дотримуючись постановок, вирушили до виходу з метро.
- Що? — Нахмурився Тобірама. - Чому тут немає вартових? Хтось відвертає від роботи?
Перед ними було декілька пропускних турнікетів, але навколо них не залишалося жодної душі. Стрворки турнікетів були відкриті, і поряд не було жодного чергового.
Орочимару просто відмахнувся.
— Зовсім ні. Йдіть за мною.
З цими словами він впевнено крокнув до турнікету. У ту ж мить повітря перед ним просвердлила алай стіна інфрачервоних променів. Орочимару пройшов крізь неї, не сповільнюючи крок.
« Вітаємо вас, пане Орочимару".
Механічний голос змусив обох Хокаґе здригнутися.
Орочимару з усмішкою розвів руками, запрошуючи їх пройти. Коли вони перетнули невидимий бар'єр, система назвала імена в їхніх тимчасових пропусках.
- Тут працює автоматизована система контролю доступу. Нам катастрофічно бракує людей, тому Внутрішнє місто Конохі переведено на... Безлюдне обслуговування.
Орочимару широко розтягнув руки, звертаючись до Сенджу Гашірема та Сенде - Тобірамі, за спинами яких простягався вид на футурис.
- Ласкаво просимо до Коноху... В город будучому.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt