- Країна Водоворотів і країни Дощя уклали союз? — Юя дуже здивувався, коли побачив на пам'ятника Абу, який говорив йому про обстановку. - Про що вони взагалі можуть домовлятися?
Насправді, Юя хотів запитати зовсім інше: економіка країни Дощів Конохі, Китай Водоворотів - також. Це скільки ж треба випити, щоб вирішитися на співпрацю за спиною у Листа?
Або, якщо вже на те пішло ...
Про що *солодше* вони можуть домовитися?
- Вони оголосили про це одночасно і публічно.
Недбалково взяв сувій, який простягнув йому Юя. Він і далі не вірив, що між цими двома країнами можливо якась справжня співпраця. Коноха тримала їх за горло, і хоча обійти його було теоретично можливо, на практиці - завдання неймовірної складності.
Але варто було йому поглянути на чорт, приписаний донесення, як він замер.
Чорт забирай! Та це ж... Це ж підводний човен!
Ні, серйозно, ви там що, шинку технологій не в ту сторону прокачали?
Як взагалі можна було спроектувати такий махін? А двигун? Чим її приводити в рух...
Ах, ось воно що. Принцип такий же, як і у чайкро-пушки. Чакра... До чого ж корисна штука...
Тьху!
Не в цьому суть!
Суть в тому, що ця чортова підводний човен...
Але ж... Мені й самому така потрібна!
***
— Надешико Шізука? — Наґато з подивом подивився на вошну секретарку.
— Так, пане, саме так представилася ця леді.
— Добре, я зрозумів, — кивнув Наґато і розгубився під ніс. Що вона тут робить?
Він вийшов з кабінету і спустився на перший поверх адміністративної будівлі.
Там біля входу він побачив силует, від якого на мить завмер, наче в тумані спогадів.
Надяшико Шизука була вбрана у вишуканого кімоно, а її довге волосся було зібрано в високий пучок і закріплені єдиною шпилькою.
- Що ти тут робиш? — Здивовано запитав Наґато, розглядаючи її одяг.
- З легеньким рум'янцем на щоках відповіла вона. — Ось я і прийшла.
Нагато замер.
— Умова?
І відразу згадав.
- Ти про те, що було... в Університете Конохи?
Шизука, заливаючись фарбою, кивнула.
- Тепер ти сповнив свою мрію. Ти став людиною, яка змінила країну Водоворотів, і тому я тут, поруч з тобою.
Її погляд був сповнений такої ніжності, що Наґато стало не по собі.
— Почекай мене тут, — сказав він.
Після цього Наґато попросив керівництва. Голова будівельного департаменту - фігура, звичайно, важлива, але один день відсутності на робочому місці не катастрофа.
Він відвів Шізуку в маленький ресторанчик.
Звичайно, у колах влади багато речей вирішуються давно засвоєним звичаєм. Наприклад, обговорювати справи за їжею — це традиція, яка є невід’ємною частиною всіх часів і народів. Хіба що на Заході воліє збирати для цього великі названі вечері.
- Боюся, що доведеться розчарувати тебе. Мені важко було бачити Шизуку, на ім'я Наґато. — Я так і не зміг досягти своєї мети. Ця країна... Вона не змінилася.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt