— Я дома, — тихо вимовив Ітачі, відсуджуючи седзі.
— Нии-чан! Ти повернувся? — Донісся до нього веселий голосок Саске.
Ітачі посміхнувся. Для нього, наймолодшого брата, був найважливішою людиною в родині.
Через своє становище голова Клана Учіха Фугаку рідко коли бував удома засвітилося. Всі домашні справи, само собою, лягали на плечі їхньої матері, Учихи Мікото. Отже, турбота про Саска стала обов'язком Ітачі.
У минулому саме він цілими днями грався з молодшим братом в кварталі Клана Учиха.
Але цього року Саске було п’ять років, і він досяг віку, коли мав іти в дитсадок. І звичайно ж... Його віддали в дитячий садок Клана Учиха.
Так, у Учиха було власне дошкільне відділення, де діти халана отримували освіту до десяти років. Самому Ітачі було все одно, куди ходити, тільки б мати можливість піклуватися про Саске.
Але цього року йому самому виповнилося десять років, і він вступив до Академії шінобі. Хоча в Академії можна було жити у гуртожитку, Ітачі відмовився від цієї думки. Чи Саска живе в школі і бачить лише два дні на тиждень? Ні за що.
Фугаку здебільшого не втручався в виховання старшого сина, переважно через брак часу - і це дозволило Ітачі рости, керуючись власними судженнями.
На відміну від тієї версії, що в оригінальній історії з дитинства була травмована батьком, який взяв його на поле бою, і виросла похмурою, цей Ітачі, якого минули подібні шоки, був певним світле.
Але тільки до певної міри.
А причина була проста...
Все своє життя він безвилазно провів в кварталі клана Учиха, так що деякі замкнутості була цілком природною. Особливо у порівнянні з дитячим садком, який приймав дітей із кланів Шімура, Сарутобі та інших. У дітей Х'юга хоча б була можливість спілкуватися з кимось, крім солоновців.
З Ітачі все було інакше.
Щодня він бачив ті ж знайомі обличчя. Мати брала його з собою у Внутрішнє місто, але варто було йому хоч трохи поринути в споглядання його марнотливої пишноти, як його відразу ж відводили назад. Не дивно, що з часом він став трохи аутичним.
Але, порівняно з Ітачі, у нього явно були проблеми з головою, нинішній був куди веселі.
І якщо вже шукати винуватого, то як ні круті, всі стрілки сходилися на Учіху Фугаку.
Кхм, однак, це справи давно минули днів. Зовнішній Ітачі все ще був одержимий братом, але хоча б без такого патологічного надриву.
— Нии-чан, я не хочу в наш клановий садок... Можна мені в інший? — Саске вчепився у ногу Ітачі, і його очі зраджені забллесники.
Це був удар прямо в серце.
Проте Ітачі зберіг розум і не пообіцяв нічого гарячого.
— Я поговорю з мамою, — тільки й сказав він.
Саске поспішаю закивал.
Ітачі зайшов у будинок. Мікото якраз готувала вечерю. Невдовзі всі троє вже сиділи за столом.
— Ітадакімас, — сказали вони в унісон.
За вечерею Ітачі кинув погляд на матір і після недовгого роздумів обережно запитав:
— Мама, Саске хоче ходити в інший дитячий садок у селі. Це можливо?
Почувши, що брат заручився словами цієї жінки, Саска теж попрямував до Мікото.
Вона перевела погляд з молодшого сина на старшого і дуже зітхала.
- Якби я могла, я б вас обох відправила в інший сад. Рівень вихователів у нашому садку просто огидний! Цей... Инаби... Тепер у вчителях ходить. Та який з нього вчитель? Ніякої, ясно? Він просто нездара! Коли він здавав іспити на цивільну посаду, то отримав 30 балів! Тридцять, розумієш? З ста п'ятдесят можливих! І ось це ніщо вчить дітей! Це мене просто з себе виводить!
Ітачі і Саска були приголомшені, коли на матір зупинялися. Вони вперше бачили її в такому гніві.
Насправді, Мікото хотів вибухнути ще п'ять років тому. Ітачі - теж її син, тіло від плоті, і вона, звичайно, турбувалася про нього! Вона була готова рознести все в пух і прах ще тоді, коли він пішов у цей сад. Але Фуґаку заспокоїв її, сказавши: якщо Ітачі буде погано справлятися в клановному саду, то він переведе його до іншого села. Після довгих роздумів Мікото погодилася.
Ну а результат ...
Хоча дитячий садок Клана Учиха був жахом, його вихователі були некомпетентними, Ітачі добре вчився. Хоча в більшості випадків займався самосформуванням.
Можливо, хтось здивується, як йому це вдавалося в таких умовах. Талант, звичайно ж, відіграв свою роль, але один лише талант без належної мотивації не змусив би його корпіти над нудним знанням.
Що ж було стимулом для Ітачі?
Відповідь була простою, і ім’я Саска — йому.
Лише думка про те, що знання, які він отримує зараз, може передати молодшому брату, коли той підросте, сповнювала Ітачі неймовірним захопленням і рішучістю.
Але справа була зовсім іншою. Поки він мріяв про те, як буде займатися з Саске, то вже сам бився в інший дитячий садок.
Проте Ітачі не бачив нічого поганого в цьому. Один з трьох вчителів математики в його школі, той самий Інабі, був і абсолютно безнадійним - він не міг вирішити навіть найпростіше завдання про те, як швидко наповниться басейн, якщо у нього одночасно доливати та вилити воду. Тож Ітачі вирішив, що для його брата краще буде змінити навчальний заклад.
Що ні він, ані Мікото не розуміли, так це те, що Саске просто не хотів більше сидіти в клановому кварталі. У дитячій голові немає місця складним інтригам. У пологових землях було нудно, тому Саске не хотів залишатися там. Ось і все.
Звичайно, коли мати дивиться на цей сад без умолку, то Саска не наважується висловлювати свої справжні спонуки.
Того вечора Учіха Фугаку повернувся додому глибоко за північ.
Сон у Ітачі завжди був співчутливим. Днінні заняття в Академії вимотували його, але навіть через смертну утому він прокидався від найменшого шорха. Сам він не знаходив у цьому нічого дивного і навіть думав, що так відбувається з усіма.
Саме тому він прокинувся в ту саму секунду, коли батько переступив поріг будинку.
Потім він почув нічну розмову батька і матері.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt