Орочимару привів Юя на істеризовану до невпізнання порожньо. З ними були Цінада і Джірая.
У діаметрі десятки кілометрів було покрито вогняне полум’я, яке не вгасало. Земля, наче після удару гігантського торнадо, була викопана, всюди валялися уламки дерев і громіздилися вирвані з корінням земляні брили...
Усі поля бою були сліди, залишені смертельною сутичкою двох гігантів.
Цунаде мовчала. Ця картина нагадала їй історії про битви дідуся з Учихою Мадарой... Ті битви також призвели до таких трагічних наслідків. Але то були лише історії, а тепер вона бачила все своїми очима...
Орочимару виклав Юя результати свого розслідування. Остаточний висновок був: Нічия.
Юя прищурився. Лица Цунаде і Джіраї затьмарилися.
Нічия? Це означало, що голова Акацуки живий і тому міг знову напасти на Коноху.
Помітивши їхній пригнічений стан, Юя ледве помітно посміхнувся, але відразу ж обернувся до них з найвагомішим видом:
- Якщо вже я тут, то допоможу до кінця. Якщо цей глава Акацуки з'явиться знову, я знайду спосіб його зупинити.
У голосі Юя звучала непохитна впевненість. Цунаді та Джірая переглянулися і сумнівалися, чи він у безпеці.
По правді кажучи, вони не знали, яка його справжня сила. І після таких слів... Їм було важко так відразу повірити.
Зрештою... Мова йшла про главу Акацуки.
Юя змінив тему, перейшовши до іншого питання:
- Гаразд, тих Акацукі поки залишимо... А ті два мільярди ре ви коли збираєтеся мені віддати?
Обличчя Цунади помачнело, і вона змірила Джіраю спопелюючим поглядом.
Джарія вважає, що ціна на неї була лише грабільською. Так, Коноха зараз активно відновилася після війни, але два мільярди — це немислима сума... Могли б і знижку зробити...
Хоча, якщо по-чесному ... Коноха могла собі це дозволити. Але, як сказано... Такі гроші... Краще, звичайно, не віддавати, якщо є хоч найменший шанс.
Раптом Юя ніби осінило, і він подивився на Орочимару:
- До речі, я пам'ятаю Орочимару, тобі не вистачало даних за безсмертним... Коноха саме захопила тих двох, Хідана і Какузу... Здається, вони обидва підходять під цей опис...
Орочимару стримано посміхнувся:
- Брате, у тебе чудова пам'ять.
Це "братець" почувся на диво тепло. Але не дивно, адже Юя просив за нього...
Цеунаде відразу нахмурилась:
- Ці двоє ви не отримаєте.
Вона не віддала їх навіть після того, як Акацуки знищили Коноху. З чого б їй робити це зараз?
Юя з усмішкою махав рукою:
— Эй, да нам не потрібні самі полонені, тільки деякі дані. Іншими словами...
Орочимару з посмішкою закінчив за нього:
- Експерименти можна провести прямо тут, у вашому світі.
Цунада і Джірая замовкли.
Юя, ніби невпізнай, простягнув:
— Два мільярди ры... Скільки ж всього можна на них купити...
Зрештою Цунада здалася:
Тоді домовилися. Ми покажемо, що співпрацюємо з вашим експериментом, а борг у два мільярди буде списан.
Юя і Орочимару одночасно посміхнулися.
— Звичайно, ніяких проблем!
***
Загроза з боку голови Акацуки висіла над Конохою дамокловим мечем, і в наступні дні Цунаде майже не спала.
Тим часом село поступово обернулося.
Наручуто, загубивши піт, поклав ще одну цеглину.
Звичайно, для будівництва він був просто незамінним. Сотні його темних клонів працювали по всьому селі. Місили бетон, штукатурли стіни, рвали траншеї, закладали фундамент... Куди не гляньте, скрізь мили оранжеві фігури Наруто.
Хатаке Сакумо зі своїм підрозділом Абу спостерігав з висоти за метушнею цього шаленого хлопця. Знявши маску, він присів на гілку великого дерева на вершині Скаги Хокаґе і дивлячись на варе внизу роботу, посміхнувся:
— Ця картина нагадала мені те, що я чув від батька про колишню Коноху.
Троє Анбу біля нього також зняли маски, виявивши свої обличчя. Не дивно, що це були Наміказі Мінато, Узумакі Кушина і Нара Йошіно.
— Я теж читала про це в шкільних підручниках. Колись у Конохі не було стільки високих будівель... — Підтримала розмову Мінато. — Але одна справа читати й чути, а зовсім інша — особисто брати участь у таких будівельних проектах.
Сакумо кинув:
- Бачити, як вся село будує разом... Для мене це вже щось дуже далеко...
І справді, Сакумо став таким тільки в дитинстві. Крім того, Коноху перебудували, а не відводили з нуля, що було набагато складніше і вимагало облік багатьох деталей. Не те, що зараз - менше ніж за півмісяця заклали всі фундаменти.
Однак...
- У тому, що це стало можливим... Сакумо зрештою закінчив, і це принесло йому велику користь.
Мінато і Кушина згідно кивнули.
Нара Йошино, дивлячись на роботу внизу, трохи насупилася і звернулася до Сакумо:
— Вчитель, я хотіла запитати: « Чому Володар допоміг Конохе з цього світу відновити село?
Сакумо на мить завмер, а потім подумав:
- Напевно, тому що Володар... Чесний і благородний, не може кинути вмираючих в біді... Правда?
Він не був цілковито впевнений у своїх словах. Хоча прості мешканці села говорили про Юя саме так і вважали його кращою людиною на світі, вони не мали можливості безпосередньо спілкуватися з ним. Сакумо — інша справа. Якщо він хотів, то міг би читати перед Юя хоч щодня. Елітні шінобі на зразок нього чи Майто Дая не могли не контактувати з Володарем, якщо тільки той сам свідомо не ізолював би їх, не бажаючи їх подальшого просування ...
Тому Сакумо добре знав, що за Юя. Якщо говорити красиво, він радіє за Коноху. Якщо говорити прямо, то він і пальцем не шевлять без користі.
Щоб Юя допомагав просто так? Та чорт з два!
Но... У чому ж тут вигода? Сакумо ніяк не міг зрозуміти.
Він похитав головою, але тут його погляд застиг. Він нагнувся в сторону, коли змочував маску. Мінато і його троє учнів наслідували Ісусів приклад.
Через кілька кроків по гілках усі четверо були змушені піти.
Там стояв Хатаке Какаші. У його очах була нерішучість, але він сказав:
- За наказом Хокаґе я тут, щоб ... Спостерігати за вами...
Какаші хотіли провалитися крізь землю. Якщо це місія за спостереженням, навіщо ж говорити про це вголос?
На його здивування, люди не звертали уваги на це. Натомість один з них запитав:
- Це наказ вашого Хокаґе чи нашого?
Какаші замер. Йому це не сподобалося, але він відповів:
- Це спільне рішення обох панів Хокаґе.
Сакумо кивнув, не вказуючи заперечень. Усе було логічним. Не могли ж шінобі цього світу просто робити вигляд, що не помічають їхньої присутності. Спостерігання було цілком несподіваним.
Хоча, спостерігати так у відкриту ...
Стривайте... Сакумо прокрутив в голові слова Какаші...
« Нелегке рішення обох Хокаґе... Так?»
Чомусь перед його мисним оком тут же виникла злорадна ухмилка Юя...
— Що ж... Я приймаю умови, — Сакумо хитнув головою, відганяючи на мантію, підійшов до Какаші і простяг руку. — Тоді дозвольте офіційно представитися. Я Хатаке Сакумо. Ласкаво просимо, оглядач.
Серце Какаші незрозуміло забилося в грудях.
Він нервово потиснув простягну руку і, затинаючись, сказав:
— Я... Я... Ка... Дай... - Тобто, мене звуть Каші... Дуже приємно познайомитися...
***
— Наруто! — Сакура підбігла, несучи в руках білу медичну скриньку з червоним хрестом.
Наручо здивувався подивився на неї:
— Сакура, що це?
Сакура відкрила ящик, перевівши дух. Він був нагорі наповнений необхідними ліками: від застуди, помилок і садин.
Лікарня Конохі була знищена, і більшість ліків залишилася під завалами. Навіть те, що вдалося відкопати, було неприємним. Цього ж ящика повинно було вхопити хоча б на пару днів. А решта... Що ж, доведеться закупити в інших селах.
Наручно кивнув, взяв ящик і вже зібрався йти.
Сакура не стрималися і гукнула його:
— Наруто!
Він обернувся.
- Не перетомлюйся, будь ласка... - З тривогою у голосі сказала вона.
Наруто посміхнувся і показав їй великий палець:
- Ти ж мене знаєш! Я завжди маю силу й енергію!
Сакура лише мовчки дивилася йому слідом. Наруто відніс ліки в табір для поранених. Завдяки здібностям Цунада вдалося врятувати всіх, хто був тут. Що ж до загиблих... Цунаде не вміла воскрешати. Вона могла лише викопати для них спільну могилу, де попіклувалися тисячі людей, і встановити пам’ятний камінь на знак цієї трагедії.
Ввійшовши в намет, Наруто не зміг приховати гримасу на обличчі. Він поставив важкий ящик і підійшов до Шізуні, яка металася з боку в сторону:
— Сетрице Шизуне, я приніс ліки.
Шізуне відразу підбігла до нього. Кругом під її очима, як у панди, говорили про те, що вона теж майже не відпочивала. Наруто мимовільно поїдався.
- Можу я чимось допомогти? — запитав він.
Шизуне відмахнулася:
- Ні, ти не вчився медичним технологіям. Тобі тут нічого робити. Краще йди допоможи будувати будинки.
Наруто підбив губи. Його клони і так цим займалися... Він важко зітхнув.
Увечері, розв’язавши клони, Наруто відчув невимовну втому. Знайшовши останні сили, щоб сховатися ковдрою, він втратив глибокий сон...
Наступного дня, відновивши сили, Наруто з головою поринув у роботу.
Курама, що сидить всередині Кушіни так прокоментував цю сцену:
— Безумний хлопчисько. Він так змочує себе. Якби не інший я, який допомагає йому відновлювати сили, він би давно помер від виснаження.
Закивала лушня:
- Ось-ось, з теперішніми дітьми так важко. Я не знаю, як його батьки виховувалися.
Мінато задумливо опустив голову, і тут Кушина взяла його під руку. З лукавою посмішкою вона підготувала:
— Наша дитина таким не буде, правда?
Вона очікувала побачити збентежене обличчя Мінато, але той, не відриваючи погляд від спини Наруто лише розсіяно кивнув:
— Так, звичайно.
Куша застигла. Ты... Ти ж не по сценарію граєш! Її щоки спалахнули. Не побачивши сорому на обличчі Мінато, вона сама почервоніла до коріння волосся. На щастя, вона заблокувала сприйняття Курами, і той не бачив цієї сцени, інакше проклятий лис напевно її висміював.
Так проходив день за днем.
Через місяць, хоча за первісним планом будівництво основних будівель мало тривати не менше трьох місяців, робота була завершена.
Мешканці Конохи були в порядку, наче скопійовані під кіпірку будинки.
У першу ж ніч безліч людей розридалися у своїх нових домах. Увесь цей час вони були поглинуті відновленням села, і навіть якщо туга за домом підходила, на неї просто не було часу. Але тепер... Коли основна робота була зроблена і залишилася лише відділка, вони з непереборною силою згадали про своїх близьких.
Наруто нічим не міг їм допомогти. Він лише сидів на даху обраного йому будинку, опустивши очі і з сумом на обличчі.
Щелк.
Позаду пролунав звук посадки.
— Сакура, все в порядке. Я просто вийшов подихати повітрям.
Навіщо обманювати себе? — Голос був дуже насмішний.
Наруто завмер, а потім обернувся і побачив Юя. Той стояв, тримаючи в руках відерко з смаженою куркою, і з ухмилком дивився на нього.
— Дядька? — Здивовано вигукнув Наруто і встав поспішно.
Юя махнув рукою, сів поруч з ним і поставив ведерко:
- Будеш?
Наруто сковтнув слину:
— Дякую, дядька.
Той, хто спостерігав за цією сценою здалека Джірая плескнув у долоні: « Ти серйозно? Просто взяв і їси? А якщо там отрута? А, стоп. У Наруто же Дев'ятихвостий... Тоді гаразд..."
Юя і Наруто сиділи на даху чотириповерхового будинку, сплітаючи курку та обговорюючи відновлення Конохи.
— Неймовірно, дядьку, твої креслення виявилися такими корисними! Ми видужали всього за місяць з невеликим.
Юя посміхнувся:
— Не дивно. Ми вже використовували їх у себе. Нам довелося вносити багато правок і змін, але вам-то дістався вже готовий варіант.
Наруто з радістю посміхнувся:
- Дякую тобі, дядьку! Віддав нам таку цінну річ просто так!
- О, тут ти помиляєшся. Це було не безкоштовно.
Почувши це, Наруто здивовано подивився на Юя:
— Не безкоштовно?
Юя загадково посміхнувся:
— Це... Два мільярди доларів.
— Дв-два мільярд? — скрикнув Наруто.
Юя, посміхнувся і додав:
- Звичайно, я не взяв грошей. А що отримав натомість... Хочеш завтра подивитись?
Наруто кліпнув, вагаючись, але зрештою кивнув.
***
І ось, наступного дня:
— Нет! Я хочу забратися звідси! Негайно!
З криками та слізьми, коли почався сильний шок, Наруто вибіг з лабораторії Орочимару. Вибігши, він впав на коліна і його знудило.
Нарешті він зрозумів, чим заплатила Коноха...
І зрозумів дещо ще важливіше...
Орочимару з будь-якого світу... Чортів збоченець!
***
Тим часом Шімура Данзо від імені Конохі зв’язався з Каґе інших сіл. Після місяця інтриги та політичних ігор, виснажених до краю, він зрештою прийняв їхню згоду на проведення спільної ради.
(Хе-хе, я так і знав... варто мені провернути цю справу і повернутися в Коноху, як я ... Я офіційно стану Сімом Хокаґе!)
— Ха-ха-хо... Ха-ха-Ха-хо! — Данзо захвилювався.
А в цей час у Конохі Цунаде і Джирая, схилившись над картою, щось жваво обговорювали.
- Ти впевнений, що це місце підійде для торгової вулиці? - Я сумнівалася Цунаді.
Джарія вдарив себе в груди:
— Я був у тому світі! Саме тут! Я тобі кажу!
Цеунада довго задумалась, але зрештою погодилась.
Данзо залишив Конох, а Мітокадо Гомуре та Утатане Кохару були абсолютно марні у відновленні села.
Що ж до Данзо...
— Місце для Ради П’яті Каге вже визначене? — запитала Цунада у Джираї.
Той кивнув.
Цунаде зітхнула і почала рішуче мислити. Вона взяла свій плащ:
— Що ж... Я скоро повернуся. Селиня... На тобі.
Джирая кивнув.
***
Півмісяця через.
Данзо дивився на збір, що блищав на П’ятьох Каге Цунаде, і його серце палало шаленою люттю.
Це моє!
Це місце...
Повинно бути моїм.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt