— Дядька! То це ви з'їздний Хокаґе?
Умить щось, а розрядити гнітючу тишу Наруто умів. Ось тільки слова, якими він це робив, зазвичай проходили повз мозок. Чи такий очевидний факт вимагав підтвердження?
Однак Кемігане Юя це зовсім не бентежило. На його обличчі гралася м'яка усмішка. Безмозкий? Чудово. Він обожнював таких шинобі.
Коли Учіха Фугаку і Хатаке Сакмо синхронно відступили на крок, то побачили цю посмішку. І було зрозуміло, що за таким виразом обличчя криється якась підвоє.
Наруто, звичайно, нічого не запідозрив. Для нього цей дядьок виглядав цілком приємною людиною, і він просто не міг бути слабким.
Очі Наруто загорілися. Він стиснув кулаки і випалив:
— Дядька! А ви можете навчити мене... Як зробити Коноху таким же?
Юя подарував його багатозначним посміхом і розуміюще кивнув. Потім він піднявся, взяв Наруто за руку і з щирою доброзичливістю підвів до величезного панорамного вікна. Коли ми стояли там, де зазвичай сидів Хокаґе, то побачили сталеві джунглі Ліста, що розтягнулися внизу. Наруто сяяв ще яскравіше.
— Я вже чув про ваш випадок, — подумав він Юя, перекладаючи погляд з Наруто на Ямато. — Розпойтеся поки в Конохі. Нехай це і два різних світи, але впевнений, ви знайдете багато спільного.
Наруто закинув з ентузіазмом.
Ямато ж, навпаки, ступив вперед і обережно почав:
— Эм... Пане... Хокаге?
Називати так незнайомця було ще незвично, але заради трьох дітей він зібрався з духом.
- Нас чекають з доповіддю про місію у нашому світі... так що ...
Усмішка на обличчі Юя на мить застила, але відразу повернулася.
- Звичайно. Я не пропоную вам залишитися тут назавжди. Але якщо ви поки не можете повернутися, чому б не пожити тут деякий час?
Ямато з полегшенням видихнув і вклонився.
- Дякую за розуміння, пане Хокаґе.
Незабаром він, схопивши Наруто, Сакуру і Сія, залишив кабінет.
Учиха Фугаку, помедлив, звернувся до Юя:
— Пане Хокаґе, дозвольте мені зайнятися їх розміщенням і курити їхнє перебування в Конохі.
Юя здивовано підвів брову.
- Чому такий інтерес?
Фугаку зібрався з думками і переказав все, що йому довелося побачити та почути.
« Здається, це справи іншого світу », — зітхнув Ю.
— Я знаю! — Стихнувши зуби, відповів Фугаку. - Я, звичайно, знаю, але...
Але як голова Клана Учиха він не міг просто залишитися осторонь.
Юя подумав і кивнув.
— Добре, я згоден. Але пам'ятайте, це інший всесвіт. Не варто занадто глибоко в це занурюватися і вже тим більше робити це своїм головним пріоритетом. - Він посміхнувся. - Не забувай, що твій світ є цим.
Фугаку кинув. Він все чудово розумів. Але якщо він не розбереться в цьому, то не зможе спати спокійно.
Після того як Юя відпустив голову Клану Учиха і повернувся до Хатаки Сакумо.
- Хто-небудь ще про це знає?
Сакумо швидко замотав головою.
- У селі всі думають, що це просто люди, яких ми привели ззовні. Ніхто не подумає, що вони з іншого світу.
Юя задовільно кивнув. Він витягнув сувій, швидко накинув кілька рядків і поставив в кінці печатку сам.
- Вибач, доведеться тобі ще раз пробігтися. Лист для Орочимара. Чим швидше, тим краще. Воно повинно потрапити йому в руки якомога швидше!
Сакумо кивнув, взяв сувій і в той же момент зник.
Думка про те, що він використовує Білого Клика Конохі як листоноша, була не найприємніша. Але, згадавши про долю Сакумо в каноні, Юя відразу заспокоївся. Вже краще бути кур'єром, але живим. Якби Хатаке Сакумо дійсно довелося заслужити своє прізвисько на полі бою...
Хоча ні, Юя не боявся, що хтось спробує використати Сакумо проти нього. Його положення на посту Хокаґе було міцним, наче скеля. Але якби Білий Клик грів на всю країну, то це означало б одне: Коноха втягнулася у війну і шінобі мусила відправляти на передову. А це у свою чергу означало б, що справи в селі йдуть не найкращим чином.
Після того як Юя втратив підборіддя, знову підійшов до панорамного вікна. Дивлячись на місто, він присоромився.
Потрібно прискорити розробку чакро-пушки. Якщо він матиме знаряддя, яке зможе дістати до Місяця, світ у всьому світі стане питанням одного його слова. А що до всяких там Ооцуки, інопланетян та проток нечисти...
"Ви такі зухвалі, а скільки у вас дивізій?"
***
Днём пізніше. Країна Трави, лабораторія Орочимару.
Коли Орочимару взяв сувій з рук Хатаке Сакумо, він розгорнув його і пробіг рядами. На губах заграла цибулявая висмішка. У сувої Юя чітко підкреслювалося: якщо аномалія зникне протягом місяця, повідомити про це команді Ямато з іншого світу лише через цей місяць. Якщо нестабільність затягнеться довше - повідомляти, коли все відновиться.
На ділі ж аномалія схопилася невдовзі після того, як гості покинули кабінет Хокаґе. Юя мала на меті, щоб вона затримала їх у Конохі принаймні місяць.
Орочимару це було байдуже. Звичайно, інший світ мав деяке зацікавлення але в порівнянні з вічним життям все інше здавалося пилюкою. Він продовжував читати сувій. Його байдужість до долі прибульців випарувалася без слідів, коли подивилася на десяту суму, яку Юя виділяв на його дослідження.
Орочимару блискавично згорнув сувій і з найбільш серйозним видом подивився на Сакумо.
- Передай брату Ю, що я все зрозумів. Я повідомлю йому через місяць.
Сакумо, спостерігаючи за цим блискавкою масок, здогадався, в чому справа. Але це їх з паном Хокаґе справи, а його це не стосувалося. Він кивнув і розвернувся, щоб піти.
Кур’єра була простою, непильна і надзвичайно щедро оплачувана за системою оцінки ефективності Юя. Тому Сакумо навіть любила такі доручення. До того ж, його син Хатаке Какаші, нещодавно закінчив промову і навчився називати тата та маму, зробив перші кроки у своїх некерованих три роки, увійшов в стадію « я роблю те, що хочу ». Не будь Какаши його сином, та ще й трирічним, Сакумо б давно взявся за ремінь.
Але його дружина з радістю відреагувала на витівки свого сина: не тільки лаяла, але й хвала за витонченість і спритність рук. Загалом, останнім часом повернення додому для Сакумо стало випробуванням для нервової системи. Якщо він колись сумував за сином, не побачивши його і дня, то тепер був лише роздратований.
Сам Сакумо вважав, що цей « проект » він безнадійно запороло і все частіше задумувався, чи не пора почати нове. Але, згадуючи про здоров’я своєї дружини, він покірливо готувався до ще однієї бійки з нечисленним чадом.
***
Вийшовши з Резіденції Хокаґе, команда Ямато розгубилася. Це була Коноха, але в той же час у ній не було тіні тієї конохи, яку вони знали.
Лише Наруто був у захваті.
- Вчитель Ямато! Давайте пошукаємо тут "Ічираку Рамен"!
Ямато втомився зітхнув. Знайти таку лавку в цьому мегаполісі...
- А й справді знайшов!
Він втупився на маленький пересувний лавет з прапором, що стояв над вітром. Там було написано: « Рамен на колесах. Старенький чоловік і хлопець почали метушитися за прилавком. Як і багато інших людей у Конохі, цей ларок відкривався після обіду й працював до глибокої ночі.
Наруто, витягнувши шию, жадібно вдихав знайомий аромат.
- Цей запах! Він точно! - Він був спонуканий.
Ямато, хоч і був втомлений, знайшов вільні місця та сів. Хлопець-помічник відразу ж підскочив до них з меню.
- Чого бажаєте?
Наруто повернувся, щоб зробити замовлення, і застиг. Тому що хлопець перед ним ...
— А! Дядька Теулі? — Він вигукнув, тича пальцем.
Щікни хлопця надулися від образи.
- Який ще дядьок? Мені всього вісімнадцять!
Наруто прикрив рот рукою. Ямато поспішив втрутитися з вибаченнями і замовив чотири порції рамена. Лише після цього хлопець заспокоївся, та й то тільки тому, що треба було обслуговувати інших клієнтів. А то б він ще довго пояснював Наруто, що означає "дидяка" і чи виглядає він таким старим.
Коли принесли рамен, Наруто помив свою порцію в три рахунку і підняв руку:
- Ще одну!
І тут Ямато осеніло.
— Як ви думаєте... Наші гроші... Тут діють?
Сакура, яка збиралася подути на лапшу, застигла.
— Може, мені подивитися, як виглядають їхні гроші, а потім... — запропонував Сай, піднімаючи кісточку для малювання.
Ямато втомився потер лоб.
- Одну порцію "Сім'яного" рамена, будь ласка.
Почувши знайомий низький голос, вони обернулися. Поруч з ними на низенький табурет повільно опускався Фугаку.
- Тут не зайнято? — запитав він, дивлячись на Ямато.
У того хилило серце.
— Н-ні, вільно, - видав він з натягнутій посмішкою.
— Те, що у вас немає грошей, цілком природно для людей, які щойно потрапили в інший світ. Я можу заплатити за вас. — Фугаку подивився Ямато прямо в очі. - Але ви знаєте, що я хочу почути натомість.
Ямато покрилася холодним потім. Він, звичайно, здогадався про що хоче запитати Фугаку, але... Чи він міг відповісти?
Він вже приготувався до найгіршого, коли Фугаку додав:
- Той хлопець, якого звуть Джоске... Хто він? І чому з усього клану Учиха залишилися тільки він і його брат?
Ямато поспішав. Джоске? Який ще Джоске? Але відразу зрозумів: Фугаку просто оглянувся! І це давало йому вихід...
У голові Ямато був доглянутий план. Він почав розповідати історію. Історії про двох братів, Учиха Джоске і Вчіга Ітачі... Ні, краще не так. Історії, головним героєм якої був Учиха Джоске, а його старший брата звали... Учиха Крот.
Історія була короткою, але Фугаку слухав його, нахмуривши брови. Наруто поруч теж замовк. Він не розумів, чому вчитель сховав справжнє ім'я Саске, але історія була про нього. Трагічна історія про хлопчика, чий сім’я вирізьбив його брата, і який тепер жив лише однією метою — стати достатньо сильним, щоб помститися.
Наруто важко зітхнув. Прекрасний апетит кудись випарувався. Сакура, покосивши на три пусті миски перед ним, лише скричала губи. Було видно, що вона теж засмучена. Тільки Сай мовчки доїхав свою порцію, і тільки мимолітна тінь тоски промайнула в його очах, нієм не помічена.
Фугаку довго мовчав, а потім кивнув Ямато.
що розповіли. Ця вечеря за мій рахунок.
Він швидко доїв свій рамен і підняв руку.
- Рахунок, будь ласка. І за цей столик теж.
Паренек-фіціант, клацнувши на рахунок, бойко відчитався:
- Шість великих порцій рамена з чашу і один « Семейний». З вас тисяча вісімсот ре.
Фугаку простягнув йому дві банкноти по тисячі ре.
— Здачі не треба, — сказав він.
Хлопець розплився усміху і засинав його потоком подяки. Це була відпрацьована реакція — Фугаку був далеко не першим щедрим клієнтом.
Пахнувши рукою, Фугаку пішов позаду і залишив за спиною відставну команду Ямато.
Через довге мовчання Наруто нарешті пробурмотів:
- Ніколи б не подумав... що батько Саске такий... ну... Сучасна людина...
Сакура мовчки кивнула.
***
Повернувшись додому, Учіха Фугаку сів за стіл, відкрив щоденник і записав все, що побачив та почув за день.
Отже, у тому світі через двадцять років клан Учиха буде знищений?
Фугаку нахмурився. Якщо клан був вигублений, то чим займалася військова поліція? Навіть якщо б всю поліцію перебили, куди дивилася охорона села? Начальники секторів?
Він подумки порівняв це до карти східного району Конохи. У цьому світі, якщо б на клан Учиха атакували, військова поліція отримала би сигнал в першу ж секунду. Якщо б поліція була викоренена, то в справу зайнялися би керівники секторів. Якби і їх нейтралізували, інцидент перейшов би на рівень загрози всьому селі. Абу відразу вийшли б з тіні, одночасно вивівши армійські частини за межами Конохи. Армія - це не поліція, якій доводиться діяти з оглядкою, щоб нікого не вбити. Армія — це пригнічення. Побачивши озброєного противника, вони відкрили б вогонь на поразку без попередження, якби той негайно не здався.
То як же клан Учиха міг бути знищений?
Чи його альтернативна версія була настільки слабкою? Навряд чи. « Хіба я не міг розбудити Мангеку, а він ні? Але ж його все одно вбили..."
Фугаку перебирав варіанти і прийшов до єдиного можливого висновку.
Удар по Учиха наніс... Головний правитель Конохі.
Тобто... Хокаґе.
Тільки так можна було пояснити, чому тисячі людей залишилися з кланою лише двоє дітей.
Але ледве ця думка оформилась у його свідомості, Фугаку презирливо хитнув головою. Хокаге? Неможливо.
По крайній
У міру... Тутшній пан Хокаґе на таке неспроможний. Якби Юя справді хотів покінчити з Учиха, він не використовував би таких складних схем, як внутрішній розбрат і інтриги. Це було б занадто і нерозумно. До того ж... Якби Юя хотів знищити клан, Учиха ніколи б не досягнули свого теперішнього становища.
Хоча...
Фугаку довелося визнати, що окрім грошей у клана Учіха штовхнув і не залишилося ніяких активів. Родові землі, водоканал, електростанція... Все це належало Конохе.
Важко зітхнувши, Фугаку роздягнувся і легко в ліжко. Потрібно поспати. З вчинками іншого світу покінчено. Два світи — різні.
З цією думкою він втратив сон.
А посеред ночі схопився, відкинувши ковдру.
— Стоп! А де вони ночуватимуть?
***
Наступного дня.
— Апчхи!
Фугаку привів до госпіталю Наруто, який мав три струмки з носа. Йому було ніяково. Новини про долю його клана в іншому світі настільки вибили його з колії, що він зовсім забув подбати про нічліг для команди Ямато. Звичайно, виживання в диких умовах було частиною іспиту на шінобі. Але коли він був простофілем, то почав усвідомлювати свою енергію. У Конохі були великі перепади температур: вдень сталеві небосхреби відкидали тінь, не даючи сонцю рівномірно прогріти всі куточки, а вночі холод просочувався всюди. Отже, один простий Наруто - це ще більша удача.
Невдовзі підійшла медсестра і потягнула Наруто на укол. І в цей момент знайомий аромат вдарив Сакурі у ніс. Вона підняла голову і потряснулася на жінку в зеленому хірургічному костюмі, яка з історією хвороби в руках квапливо пройшла повз ...
- Вчитель Цунаде... — Несовно вирвалось у неї.
Наруто теж обернувся і машинально додав:
— И правда, бабка Цунаде...
І тут...
Фігура в хірургічному костюмі завмерла.
Хвиля смертельної небезпеки окати Наруто з голови до ніг. На щастя, медсестра біля Цунади знервовано сказала:
— Пані Цунаде! Пацієнта в шістнадцятій палаті потрібно оперувати негайно!
Цунада мітнула в Наруто, вислизаючи з очей, розвернулась і почала тягнутися до операційної.
Сакура дуже дивилась на знайоме обличчя. Через мить вона схопився, і погляд її став твердим та рішучим ...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt