Юя з посмішкою почувся:
- Що таке? Мені тут не раді?
Учиха Фугаку негайно поспішив вибачитися.
Юя лише махнув рукою, показуючи, що не в ображенні. І все ж... Йому було цікаво, що довело молодого Учиха до Каґамі.
Спочатку він виглядав незручно. Але, трохи подумавши, він вирішив, що немає причин приховувати мету свого візиту і вважав правильним поділитися своїми спостереженнями та з Юєю. Зрештою, його слова не мали нічого поганого.
І Фугаку розповів про те, що йому довелося побачити і почути за перший тиждень служби у військовій поліції Конохі.
Закінчивши свою розповідь, він звернувся до Каґамі:
« Пан, не рахуючи глави клану, ви — найповажніша людина у всьому роді Учиха. Тому я хотів би запитати вас. У вас є якісь причини щодо теперішнього положення справ у Поліції? Я знаю, що багато людей незадоволені тим, як справи відбуваються. Вони просто не мають духу прийти до вас безпосередньо.
Каґамі був дуже втомлений. Нарешті він похитав головою і, подивившись на хлопця, вимовив:
— Я знаю тебя. Геній, що став джоніном у дев’ятнадцять років.
Фуґаку скромно опустив очі, хоча він почувався впевнено. І було чим пишатися: стати джоніном у дев’ятнадцять, який є вагомим доказом його таланту.
Кагами не поспішав з відповіддю. Натомість він поставив несподіване запитання:
що ти сьогодні прийшов до мене?
Фугаку негативно хитнув головою.
— Нет. Чесно кажучи, сьогодні я мав бути вихідний, але мене негайно викликали на службу. Я заглянув до вас, як тільки звільнився.
Каґамі кивнув і знову подивився на Фугаку.
- Ти кажеш, що пропрацював цілий тиждень. Звідки така впевненість, що інші в Поліції думають так само, як і ти?
— Насправді, я почав допомагати по дрібниці ще в 15 років - поспішив пояснити Фугаку. - Але тоді я займався виключно паперовою роботою, на «північну» службу мене не допускали.
— Ясно, — з розумінням кивнув Каґамі і змінив погляд на Юя. - Пан Хокаґе все чув. Чому б не вислухати його думку?
Фугаку повернувся до Юя.
Для нього, як і для більшості Учиха, слово « Хокаґе» радше викликало благоговіння або офіційну повагу, але не щира повага. Це була атмосфера в їхньому клоні, яка просто не могла породити багато таких людей, як Учіха Каґамі, чий погляд простягається далеко за межами пологових земель. Більшість Учиха народжувались і виростали в своєму кварталі, а вплив кланового середовища був неминучим.
Юя, погладивши бородку, посміхнувся. Він і не підозрював, що Учиха Фугаку колись був таким... Наївним. У колишній історії Юя Фугаку, як голова клану, був затисканий між інтересами родини та селами, між довгим перед родом і тиском Конохи. Він вів нестерпне існування у лещатах обставин, і з його обличчя ніколи не збігалася маска суворої стурбованості.
Такого палкого, сповненого юнацького ідеалізму Фугаку Юя не пам’ятав.
Хоча, що в цьому такого? Хто в молодості не був одержимий великими ідеями?
Усміхаючись, Юя потирає підборіддя і звернувся до хлопця:
- Я вислухав тебе. Так... Чого ти хочеш?
Фугаку на мить поспішав, але потім твердо відповів:
— Я хочу, щоб пан Кагами повернувся до клан і допоміг нам змінити теперішнє становище.
Юя з посмішкою кивнув.
— Отже, ти думаєш, що тепер твій клан перебуває в жалюгідному стані?
Це питання здивувало Фугаку. Він хотів змін, але сказати, що клан Учиха живе погано ... Було б відвертою брехнею. Кожного року Юя отримувала гроші від родини Учиха, але вони не зникали в нікуди. І хай поліція була тяжкою і невдячною працею, яку вона мала з повсякденними пиятиками людей у матеріальному плані. Це стосувалося не лише родин Фугаку, але й усіх членів клана. Ніхто не потребував допомоги.
Чи можна назвати таке становище « поганим»?
І все ж...
Фугаку нутром чуяв: військова поліція не повинна бути такою. Але попроси його сформулювати конкретні пропозиції, викласти чіткий план дій - і він би не знайшов, що сказати.
Юя, побачивши сум'яття на обличчі хлопця, все зрозумів.
- Ти відчуваєш, що щось не так, але ти не можеш зрозуміти що саме призвело Поліцію до такого стану, — з посміховище вів він. - Ти хочеш все змінити, але не знаєш, з чого почати і в який бік рухатися. Я прав?
Фугаку різко вкинув голову, дивлячись на Хокаґе з неймовірним подивом. Здавалося, що Юя заліз до нього в голову і прочитав усі його думки.
- Ти думаєш, пан Хокаґе просто так займає свій пост? — Усміхнувся Кагамі. — Тебе турбують проблеми одного лише клана Учиха. А йому доводиться думати про всіх кланах Конохі. Повір, твої почуття для нього - не така вже й велика загадка.
Очі Фугаку загорілися. Він щиро вклонився Ю.
- Будь ласка, пане Хокаґе, навчи мене!
Цього разу в його голосі не було ані краплі формальності, а це була мольба, що йшла від серця.
Але Юя не квапився відповідати. Замість цього він поставив дивне запитання:
— Ти любиш читати?
— Читаю? — Схвильовано перепитав Фугаку.
— Да. Ти взагалі книги читаєш?
Хлопець замився.
- Після випуску з Академії майже не доводилося... — Повільно зізнався він.
— І в цьому немає нічого ганебного, — засміявся Юя. — Багато хто в Конохі через випуск так ненавидять підручники, що більше не до них чіпляються. Особливо... - Він зробив багато грандіозних паузу,матіку.
Фугаку мимовільно посміхнувся. Він і сам знав, що для багатьох випускників першим кроком після отримання диплому було спалити або розірвати підручник з математики. Він вважав, що пан Хокаґе, який так цінував цей предмет, повинен був розгніватись, коли дізнався про це. Але, здається все було не так просто.
« Звичайно, палити книжки — це погано », — відразу змінив тон Юя. - Так що ти поганий приклад не бери.
Фугаку швидко опустив голову.
— Багато в Академії не навчать, — продовжив Юя з усмішкою. - Принаймні, не перестануть по-справжньому глибокі правди. Намагаючись зрозуміти їх сам, набиваючи шишки, вони можуть бути надто довгими і невдячними. Отже, з ними стикається багато людей. Ось тільки більшість з них не володіє твоєю ... Гм, яка працює натурою, щоб йти за відповідями до старійшин. Вони йдуть прямо до мене.
Фугаку стало соромно. Юя давав зрозуміти, що він міг прямо звернутися до нього і не став би нічого приховувати.
Він знову вклонився.
- Будь ласка, пане Хокаґе. Навчіть мене.
— Я не можу навчати тебе особисто, — відповів Юя. - Є речі, які можна зрозуміти лише через власний досвід, співвідношення теорії з реальністю, щоб зрозуміти, що таке суперечність і в чому його першопричина. Це не пояснює двох слів. До того ж... якщо я справді візьму тебе в учні, багато хто буде незадоволений.
Фугаку почав розуміти. Стан учня Хокаґе — це майже як клеймо « обраного» і такий титул не можна роздавати праворуч та наліво. А вже Учиха цей статус був і зовсім протипоказаний. Стань він учнем Юя, і та частина клану, що йшла за Учхою Сецуною, негайно почала б його уникати й лагодити бар'єри. Саме тому він і прийшов до Кагами, а не до Хокаґе. Каґамі принаймні носив прізвище Учиха. І нехай він вже давно покинув канновий квартал, не зраджував свого роду. І чи багато людей, які живуть поза пологовими землями, жили зараз?
- Тоді... Що мені вивчати? — запитав Фугаку.
Юя з легкою усмішкою попросив у Каґамі папір і кисть та накреслити дві назви: « Страктат про класи» і « Трактат щодо суперечностей ».
Каґамі здивувався, коли подивився на написане.
- Ти хочеш, щоб він читав це вже зараз? Упевнений, що він зрозуміє?
- Він один з найкращих випускників, так? — З усмішкою попрямував Ю, дивлячись на збентеженого Фугаку.
— Да, но... Але у нього ж зовсім немає досвіду на державній службі...
Юя потиснув плечима, звертаючись до хлопця:
- Я тобі не відкрию. Але дам підказку. Зрозумієш ці дві книги - зрозумієш і корінь проблеми клана Учиха. А коли зрозумієш, і якщо у тебе ще залишиться мужність щось міняти - приходь до дядька Кагами.
Юя підмигнув йому.
- І ще. Постарайся зрозуміти суть. Якщо не вийде, влови хоча б спільні риси. Але запам'ятай: ні в якому разі не зубрі. Ми повинні розуміти написане, тільки співвідношення його з реальністю.
***
Коли Фугаку було покинути дім Кагамі, він відчув легке запаморочення. Він подивився на небо: ще не пізно, бібліотека Конохі повинна бути відкрита. Можна встигнути взяти ці книги. Не вагаючись, він попрямував до бібліотеки.
Ця будівля не була вражена розмірами, особливо на тлі двадцятиповерхових громудів. Воно мало форму циліндра з порожнистим центром, а вздовж стін по колах тягнулося стелажі з книжками. Всього було чотири поверхи, і що лишалося в очі — добра половина стін четвертого поверху була порожнеча. Тут не зберігалися сувої з ніндзюцу; полиці зайняли книги, доступні будь - кому: знаряддя для сільського господарства і ремесел, інструкції для роботи на мануфактурах та навіть написані Цунадою підручники з основи хірургії для початківців і середнього рівня.
Саме на четвертому поверсі, серед невеликих томів Фугаку і знайшов книги, назви яких дав Ю. Вони стояли на полиці, вкриті товстим шаром пилу. Фугаку плескнув по обкладинці, і підняте в хмарі пилу змусило його закашлюватися.
« Похоже, їх взагалі ніхто не читає... — Він зітхнув і подумав, що Хокаґ його просто розіграв. - Що це за книжки такі..."
Він подивився на графу "автовар". Пусто.
« Хм... Може, автор знав, що написав якусь нісенітницю, і тому вирішив не вказувати свого імені? "
Проте Фугаку взяв обидві книжки. Заповните картку, щоб запобігти вивантаженню книжок лише на три дні. Якщо він захоче читати їх довше - доведеться робити це в читальні.
Фугаку не думав, що йому знадобиться стільки часу. Обидві книги були тонкими, тексту в них було небагато. Він був упевнений, що впорається за один вечір. Навіть після повного зайнятості вдень можна було відкрити пару годин перед сном.
Повернувшись додому, він кинув книжки на полицю. Після вечері, душа і перегляд нової серії якоїсь драми по телевізору, він забрав їх з собою в спальню. Наприклад, простий засіб швидкоти час перед сном.
Він без особливого інтересу відкрив першу.
«... відокремлена праця є основою виникнення і розвитку класів. Роль, яку кожна людина грає в суспільстві, тип роботи, накладені на неї обов'язки і отримані нею блага... визначають його класову приналежність.
Фугаку пролистав кілька сторінок. Суміш псевдофілософська тарабарщина, написана донезою заплутаною мовою. Далі наводилися якісь приклади, але вони здавалися йому абсолютно непереконливими.
Зійшовши, він відклав книжку і взявся за другу.
« Суперечлива сила розвитку та зміни всього існуючого. Суперечки є характерними рисами, які притаманні природі речей, виражені в єдності та боротьбі проти протилежностей.
Знову зарозумні, туманні фрази...
Проглянувши ще декілька сторінок, Фугаку втратив інтерес. Він поклав обидві книжки на прикру тумбочку і вирішив лягти спати. Завтра знову рано вставати на службу в Поліцію.
Так він думав.
Але вже зупиняючись у сон, в тумані свідомості, він раптом згадав слова Ю...
"Читати ці книги потрібно, наводячи їх до того, що відбувається у твоєму власному клані..."
Фугаку повільно опускався в сон... Поки посеред ночі його не підкинуло на ліжка.
—!
Він різко сів, обливаючись холодним потім і хапаючи ротом повітря.
Йому не снився жах. Ні, просто в напівпідсвідомому підсвідомості почав проганяти перед його мисленим оком все що він знав про клан Учиха, і порівнювати це з тим...
І все... Зійшлося.
Та не просто зійшлося, все встало на свої місця з жахливою точністю. Суперечки, про які йдеться в книзі, існували ще з часів Воєдавії коли вони постійно билися із Сенджу. Просто раніше всі бачили лише верхівку айсберга. Ніхто не читав цих книг, не знав термінів і визначень, які дозволяли звести різні факти до єдиної та стрункої теорії.
А Фугаку тільки що, в прикордонному стані між сном і яв'ю, несвідомо провів це співвідносно.
Очі Фугаку спалахнули Шарінгом, але три томое в його зіниці не застигли на місці — вони повільно оберталися.
Він дихав ще кілька хвилин, перш ніж зміг заспокоїтися. Обертання в очах також припинилося. Фугаку потряс головою, наче відганяння нанапруження, і знову взяв зі столика одну з книг. Цього разу він читав із сторонньою увагою.
***
Розвело. Фугаку, потираючи переносничку, піднявся з ліжка і відправився на службу. День у Поліції видався, як завжди, насиченим і божевільним. Він повернувся додому тільки в одинадцять вечора, повністю виснажений.
Але сьогодні йому потрібно було перевірити ще дещо.
Він взяв книжку і вчитувався у кожну рядок, кожного разу подумки наводячи їх до свого клану. І те, що колись здавалося туманним або зовсім не спадало на думку, тепер з'явилось перед ним із клінічною ясностю. Він навіть дійшов до абсурдного, на перший погляд, висновку:
Рядові Учиха, що несли службу на вулицях і їхні начальники в кабінетах військової поліції, належали до різних світів. До різних класів. А старійшини Клана Учиха і подачно знаходилися в абсолютно іншій площині буття.
На лобі Фугаку виступив холодний піт. Він схопив другу книгу і продовжив аналіз...
Як правлячий клас, старійшини ніколи б не марували руки брудною і виснажливою працею. І це при тому, що Учиха Сеціна у сні і наяву бачив себе головою військової поліції... Вони і рядові шінобі, які несуть службу на передовій не були співпрацівниками, об'єднані спільною метою. Між ними існували тільки холодні, бездушні стосунки урядників і підлеглих!
Суперечки, які мали існувати між Учиха і зовнішнім світом, розросталися всередині самого клану, стаючи все глибше та небезпечніше...
Фугаку не сумнівався: якщо так піде і далі, одного разу рядові співробітники Поліції просто відмовляться виходити на службу. Або, що ще гірше, встануть у відкритий конфлікт зі старійшинами...
І якщо це станеться...
Клан Учиха не просто стане посміховиськом для всієї Конохи. Внутрішній розкол призведе до справжньої громадянської війни! І це не буде збройний конфлікт, а низка суперечок, чвар і відчуження, яка зрештою залишить главу клана та старійшин на чолі армії без солдат. Виснажені непосильною працею, доведені до відчаю Учиха з передовою просто порвуть зі своїм керівництвом...
Це не буде зрадою. Це буде... Народженням нового клану Учиха...
Але Фугаку не хотів цього! Клан Учиха був під тиском і вже не був найсильнішим. Якщо він ще й розколиться... то остаточно перетвориться на второсортний рід...
У очах знову спалахнула гостра біль.
Він згадав слова Юя...
« Якщо у тебе ще залишиться мужність щось міняти...»
То це... Справа рук третього? Він все це підлаштував?
Це ж твоїх рук справа, так?
Три томое в його очах загорнулися з шаленою швидкістю.
Але відразу ж у його свідомості з’явилося інше запитання.
Якщо це дійсно підстроїв Юя, навіщо він дав йому ці книжки? Не скажи він нічого, Фугаку б в житті не додумався до всього цього...
Обертання у його зіниці сповільнилося. Фугаку глибоко зітхнув.
Час ще є... Все ще можна виправити... У нього ще є шанс...
Наступного дня Фугаку взяв відгул на полдень, переписав обидві книжки і повернув їх до бібліотеки.
Минуло ще кілька днів. Коноха зустрічала останній день 38-го року. Цього разу святкування Нового року було надзвичайно пишним. Сарутобі Хірузен не покуштував ресурсів, адже феєрверки гриміли десять хвилин і нічне небо розцвічували. Юя провів цей день зі своїми дітьми, Цунаде та її батьками.
А Учиха Фугаку в цей вечір занурився у пучину відчаю.
Він знайшов рішення. Потрібно було залучити до військової поліції нових членів. Оголосити про набір співробітників з інших кланів Конохі.
Але, як і очікувалося, Учиха Сеціна категорично відхилив пропозицію.
Фугаку ледь не вибухнув гнівом, але прочитавши ті дві книжки, він тепер розумів причину такої реакції. Нові люди розділяли б владу. І нехай загальний "піріг" став би більшим, і їх частка в ньому могла б навіть більше впливу, ніж зараз... Навіщо задовольнятися 20 чи 30 відсотками, якщо можна мати сто?
Поліція не справляється? Це ваші проблеми. наймати сторонніх? Цього не бувати!
Фугаку знав, що в Конохі є лише одна людина, яка може змусити клан Учиха піти на це. Але, знаючи, що ця ситуація є справою рук Юя, він не міг просто піти до нього.
Під час новорічних канікул 39-го року Фугаку, перебірів себе, наніс візити своїм колишнім однокашникам по Академії - новому поколінню шінобі з великих кланів, тільки вступаючим у доросле життя.
І ці візити виявили йому жахливу правду.
Внутрішні суперечності не тільки призвели до клан Учиха. У Клані Сарутобі було багато людей, які не приймали правління Хірузена! Клан Шимура... тут і говорити нічого: після відкритого протистояння з Юя Данзо залег на дно майже на десять років, щоб зберегти своє положення. Інші клани, в більшій чи меншій мірі, мали подібні проблеми.
Фугаку згадав уривок, який читав:
« Коли нове покоління росте, воно стає природним бажанням ще більше. І окрім того, що ми маємо нові шляхи для досягнення влади, існує ще один спосіб... пожерти капітал старих еліт."
Коли Фуґаку повернувся додому, його тіло охопила слабкість.
Він був розгублений. Він не знав, що робити.
Тобто, він знав...
Но...
Йти до третього?
Але хіба це не означає повну і безмовну капітуляцію?
Чи зможе він це зробити?
Фугаку довго думав. З його очей потекли дві струмені кривавих сліз...
Які у нього ще були варіанти?
Навіть знаючи, що самотужки вирішити цю проблему неможливо... Йому залишалося лише проковтнути свою гордість і піти на поклон...
Коли Юя, почувши дзвінок, відкрив двері і побачив на порозі Учіху Фугаку, він вже було розгорнув рот, щоб запитати, що привело його в такий пізній час, але слова застигли у нього на губах.
Тому що візерунок в очах Фугаку був не звичайним Шарінгом з трьома томое ...
Це був...
Мангекья Шаринган!
Юя отруїв.
« Постійте, — пронісся в голові Хокаґе. — Я не чув, щоб хтось із Учиха вирушив до того світла. То як же ти його розбудив?»
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt