З погляду Юя та інших шінобі з Конохи, те, що приєдналося до Джирейї, було справжнім подарунком долі, якій позаздрив би будь-який чоловік.
Але для самого Джіраї це була жахлива катастрофа.
Є люди, народжені для свободи. Одним з них був Джірая.
Особливо коли справа стосувалася жінок, то в його голові панував повний сумбур. Три роки в Академії шінобі з Цунаде, потім ще два роки під керівництвом Сарутоби Хірузена в одній команді з нею і Орочимару - все його уявлення про жінок зводилося до однієї-єдиної Цеунди.
А вона тільки й робила, що постійно його колела. Потім почала бити на це і Орочимару. Тільки коли Цунаде по вуха втрелася у його старшого братика і все її думки зайняв питання, як би дістати його в свої мережі, вона нарешті залишила Джіраю в спокої.
І тоді він зрозумів справжнє щастя свободи.
Гаразд, що ця чортова громіла вічно була їм не задоволена. Але якого біса ти дивишся на мене як на сміття, коли я йду в лазню просто помитися? Звичайно, пізніше я таки пробрався в жіночу половину, але нічого з цим не поробиш! Там було занадто звабливо, це не моя вина!
Коли Цунада нарешті дісталася свого, Джірая лише зітхав із співчуттям: він знав, що солодке життя для його брата закінчилося.
Сам же він пустився в усі тяжкі речі. Вино, жінки, веселощі і ніякої відповідальності — ось життя! Хе-хе-хе!
І ось тепер ...
Ви хочете сказати, що я повинен битися з цією жінкою, і, незалежно від виходу поєдинка, зобов'язаний на ній одружитися?!
Моя військова душа не винесе таких потворних оц!
Ні!
Я йду. Сьогодні!
Джірая на паличках вибрався з гостевої кімнати, яку йому дала стара-староста.
Хоча майже всі жінки в цьому селі володіли основами тайдзюцу і ніндзеюцю, нинішній Джарій був їм не рівня. Його сили давно вийшли на зовсім інший рівень.
Він тихо проминув свій дім і рушив до околиць села.
Проходячи повз одного з будинків, він почув донісся зсередини кашель. Спочатку він не звернув уваги, але відразу почувся знайомий голос:
- Мамо, з вами все гаразд?
Він добре запам’ятав цей голос. Ще б, бо вдень його власникка без тіні сорому заявила, що він, Джірая, може стати її чоловіком...
З кімнати донісся слабкий жіночий голос:
— Хіміко, ти так важко трудилася і піклувалася про мене... Але тобі не обов'язково було тут залишатися... Ти ж навіть не з нашого села... Кх-кx-Ках... Це я тебе затримую...
Джірая, який вже зібрався перелізти через паркан, замер. Він притиснувся вухом до стіни і затамував подих.
- Що ви таке кажете... Якби ви тоді не підібрали мене в сніг, я б давно замерзла на смерть. Не хвилюйтеся, завтра я не програю. І тоді... Ми разом з ним залишимося в селі і будемо піклуватися про вас.
- Кх-кх ... Дурне дитя...
— Все-все, випийте спершу ліки. Я віддала за нього великі гроші, купила в лікарні Конохі. Ви ж самі казали, що після тижневого прийому вам стало набагато краще.
- ... Але це ліки... Воно таке дороге...
— Та ви, зовсім не дороге! Пам'ятаєте Ер-ню? Вона вийшла заміж в Коноху, так тепер заробляє по сто тисяч ре на місяць. За ці гроші можна купити цілий рік.
- Але ж це не наші гроші.
- Не хвилюйтеся, я все поверну Ер-ню. А тепер давайте, пийте ліки. А я піду погляну на свого завтрашнього ворога.
Джарія жахнув стіни і зі всіх ніг кинувся назад у свою кімнату.
Через півгодини у його двері дійсно постукали.
Джірая відкрив з найзручнішим видом, ніби не думав про втечу. Хіміко глянула на нього і раптом розсміялася. Джирая неважливо втупився на неї.
- Перепрошую, я вас налякала сьогодні? — З усмішкою вимовила вона. — У нашому селі є багато дивних звичаїв.
Джірая відкрив було рот, але вирішив замовкнути.
— Не хочете... Прогулятися? — Дала и дальше Хімико. але я б хотіла краще вас спитати. Врешті-решт, нам доведеться провести разом все життя...
Джірая подивився на неї. На обличчі Хіміко не було й тіні сорому, яка лише лягла в очі природність, ніби вона просто констатувала факт. Що ж, для неї це і був факт.
Подумавши, Джірая все ж кивнув.
Вони йшли нічним вуличкам села Надешико. Їхні тіні, витягнуті світлом ліхтарів, сплелися на землі...
— До речі, я щойно згадала про мовчання Хіміко. — Ви ж... з Внутрішнього міста Конохі?
Джірая завмер і здивовано подивився на неї.
— А це важливо?
— Наша стара знає лише, що Конохе живе краще за нас, — посміхнулася Хіміко, склавши руки. — Але вона не знає, що Коноха теж ділиться на Внутрішнє і Зовнішнє місто. Хоча... навіть у зовнішньому місті живуть куди багатші, ніж в Надешико.
Вона збавила крок і, пивши шкарпетку сандалії камінчик, тихо додала:
- Колись у нашому селі були чоловіки. Але десять років тому, коли ми почули чутки про життя в Конохі, всі вони пішли туди. Я і сама одного разу там була... Ах, яка ж це чудове село... Смачні солодощі, гарний одяг, усміхнені люди та багато різних лавок і навіть можна зустріти шинобі з інших сіл...
Джирая мовчав.
— Якби я була з Конохи, — зітхала Хіміко. - Тоді б я могла... — Вона раптом осялась і звинуватила його, — сказала вона. — Вибачте, я закохалася...
Джирая мовчки похитав головою. Він добре зрозумів, що вона мала на увазі.
Мешканці Внутрішнього міста Конохі мали право на відшкодування до 80 відсотків медичних витрат. Чим серйознішою була хвороба, тим більше компенсувалася, а на будь-які дрібниці як застуди або косметичні операції майже не розповсюджувалися.
У самій Конохі мало хто повністю усвідомлював цінність цього привілею. Але для інших сіл це була справді райська політика.
Сам не знаючи чому, Джирая випалив:
— З Внутрішнього.
Хіміко різко обернулася.
- Що?
— Я з міста Конохі (Внутрішнього); уже спокійніше повторив Джарейя. — У мене був будинок площею в двісті квадратних метрів, але його згодом забрали і тепер у мене дві квартири по понад сто квадратів. Мені кожного року надаються святкові подарунки, які доставляють особисто районне управу Внутрішнього міста, а також... Ще... У мене є мільйон ліміт на відшкодування витрат у Центральній лікарні Конохі, що дорівнює мільйонам рі в рік.
Химіко здивовано прикрила рот рукою.
Лише через довгий час вона змогла взяти себе в руки. Зберігаючи внутрішній спокій, вона тихо запитала:
— Ты... Щось дізнався?
Джірає було нічого відповісти.
Хіміко глибоко зітхала. Її погляд став твердим.
— Я не покину се село. Навіть якщо... Я зможу поїхати з тобою до Коноху.
З цими словами вона розвернулась і побігла до свого дому.
Джірая залишився стояти в повному мовчанні...
***
Наступного дня Джірая не пішов. Тим часом староста села Надешико тихо навчала Хіміко:
- Як тільки зрозумієш, що справа погано, відразу здавайся. Поїдеш з ним у Коноху, і добре. Наше село... Вона занадто відстала від життя. Їдь, дитя, живи в достатку.
Хіміко знала, що старіста хоче їй добра. Колись вирішальна битва перетворилась на механізм відбору достойних чоловіків. І Джірая, джонін Конохі, який мав офіційну посаду і статус мешканець Внутрішнього міста, безсумнівно, був ідеальною партією.
Ось тільки...
Хіміко нічого не відповіла і мовчки вийшла з Джіраєю на бойний майданчик.
По сигналу вони зійшлися в бою.
Вони обмінялися рядами ударів у тайдзюцу, пустили в хід кунаї і сюррікені, потім більше дюжини раз зійшлися в сутичці ніндзеюцю, паруючи техніки один одного. Бой, що потряс землю і небо, почався вранці й тривав аж до полудня.
Ті, що спостерігали за цим староста-старостом в люті ковтала палицею про землю.
Я ж сказала, не перестарайся! Ти що, і справді зібралася його перемогти?
А на полі бою перевага дійсно була за Хіміко.
Вони билися на всьому шляху від села до чистого ставка на сході.
Важко дихаючи, Хіміко дивилася на Джірая, який не збив дихання і навіть не почервонів. Вона гірко посміхнулася.
- Чому... Ти такий сильний... — Зітхнула вона і повільно підняла руку. — Я сда...
— Я просто тренувався на пару років довше за тебе, — з посмішкою перервав її Джірая. - Потренуйся ще стільки ж, і не факт, що не доженеш мене. До того ж, я нічого не можу з тобою вдіяти. Тож... Давай закінчимо вничью, як тобі?
Хіміко замовкла. Зрештою вона лише почала посміхатися і опустилася на траву біля ставка.
Джірая розплився в доситьій ухмлі.
Нічия, значить проблема вирішена, так?
- Ти все-таки щось дізнався, вірно? — Не спитуючи, а заявляючи, сказала Хіміко, коли Джарія сів поруч з нею.
— Ну, наприклад, - потиснув плечима він. - Наприклад, у когось тяжко хвора мати і її не можна залишати без нагляду.
- Це тобі Сяо Ци розповіла! — Хіміко процідила крізь зуби. — Ну, ця дівчинка у мене чекає!
Джірая поставив запитання, але коли подумав про це, то вирішив не сперечатися.
- Якщо у нас нічия, то значить, ця ваша судова битва скасовується? — запитав він нарешті.
Химіко фиркала і відвернулася.
- Ще чогось. Нічия означає, що ми чекаємо наступного бою. Ти що, думав, достатньо один раз побитися? Це битва, яка вирішує долю на решту життя!
Джирая причмокнув губами.
— Так не пойдёт. Я не можу тут залишатися. У мене завдання від мого старшого брата.
- Твого брата? — На здивування Хіміко.
мого брата.
Коли інші жителі села дісталися до ставка, вони ще не бачили бійців, але вже почули потрясаний крик:
— Хокаге Конохі — твій старший брат!
***
Наступного дня ситий і відпочинений Джарія закинув свій похідний рюкзак та покинув село Надешико.
Старість, кусаючи хустинку, ривала сльози.
Такий завидний наречений, і пішов ...
Потім вона мітила ясний погляд на Хіміко. Я ж казала тобі, здавайся! Ні, не захотіла! От і все! Заплила твоє щасливе життя!
Але Хіміко це, здавалося, зовсім не хвилювало.
У її пам'яті спалахнув вчорашній розмову біля ставка...
"Сказано переказам нашого села, якщо ми не можемо визначити переможця, є ще інший спосіб."
"Який?"
« Нашим учням можна було б битися замість нас. Прийняти долю.
« Та це ж означає, що ми підставляємо учнів! » — злякався Джірая.
Хіміко усміхнулася: « Якщо я говорю про тебе... Я впевнена, що твій учень теж буде видатною людиною. Ах, да. Не забудь взяти в учні хлопчика. І ще... Не забувай писати мені листи..."
***
Джірая ступав по проселеній дорозі, задумливо стираючи підборіддя. Мій учень, значить...
До речі, якби я не поїхав з Конохи, мені б вже за традицією призначили команду з трьох генінів...
Хм... Але я зараз не в Конохі, звідки у мене учні?
А, ладно. Все одно брати учнів - одна морока. Нехай все йде як іде.
З цією думкою Джірай-я написав листа і передав його оперативнику Абу, який постійно слідував за ним. Він уже звик до такого сплутання.
У цей самий день у далекій країні Водоворотів чхнув Взумаки Наґато. Його батьки з тривогою подивилися на нього.
— Нагато, ти не захворів?
Нагато потерти ніс.
— Нет. Напевно, хтось про мене думає.
Його мати, почувши таке від свого шестирічного сина, розсміялася:
- І кому це здасть у голову думати про таке дурне?
— Вчь Джирая! — Нагато. — Він точно думає про мене!
Через кілька років Наґато повністю усвідомлює, що означає « невидима підстава » і чому вона - найдурніша...
***
Через кілька днів.
Юя з кислою міною дочитав повідомлення про шляхи Джіраї і, пробурмотавши, що старісі села Надшіко явно проблеми зі зором, помітив, як в кінці сувою лежить складений аркуш паперу.
Він мало не пропустив його.
Це був лист від Джірая, адресований йому особисто.
Суть була проста: його щорічний медичний ліміт в мільйон ре все одно зникає, так чому б не віддати його тим, кому він потрібний.
Юя потер підборіддя. Що ж, прохання ... Розумна...
Через тиждень до воріт села Надшіко прибули кілька шінобі з Конохи.
Староста з іншими жителями вийшла їх зустрічати й остовпнути, побачивши цілу візку нагорі медикаментами. Хіміко відчула, як шалено закололо її серце...
Як і очікувалось, вся воза з ліками була призначена селі Надешико. Загальна вартість вантажу становила майже мільйон рей.
Хіміко дивилась на візку, і в голові у неї билася лише одна думка...
"Має на увазі все, що він говорив - правда..."
Коли старі люди побачили стільки ліків, хвилювання мало не затьмарило їхніх почуттів. Але перш ніж впасти в непритомність, вона повинна була поставити одне дуже важливе питання:
- Шановні шінобі з Конохи... ви... Одружені?
У відповідь на неї втупилися зовсім пошарпані обличчя.
— А?
***
Коноха, 38 рік, початок травня.
Чим довше Юя дивився на новосформований відділ цензури, тим більше дратувався.
Акімічі Торіфу і Сарутобі Хірузен, ці два прохвости, чи не занадто легко їм працює? Чорт забирай, я ж зняв обмеження на зйомки! Невже в Конохі не знайдеться більше режисерів, щоб завантажити цих двох по повній?
Як вони відпочивали, то були більш болісними ніж працювати понаднормово!
Думаючи, Юя дійшов висновку, що культурне середовище Конохі ще не досяг того рівня, до якого він звик у своєму попередньому житті.
І це була погана новина.
Адже індустрія розваг - це відрасль з потенційним обігом у сотні мільярдів. І якщо відкинути вигоди, то вона була важливим знаряддям для зміцнення влади і поліпшення рівня щастя населення, даючи людям необхідну духовну віддушину.
Звучить цинічно, але факт залишається фактом: один хороший фільм може вплинути на цілу країну. Наприклад, незаконний фільм про людину, яка нелегально носила ліки для хворих. Нехай політика в цій сфері почала змінюватись і до неї, але картина підштовхнула процес. Можливо, її роль не була такою вже й великою, але це означало рішення щодо долі мільярдів!
Юя, маючи справу з населенням Внутрішнього та Зовнішніх міст Конохи лише у два мільйони чоловік, часто не вирішувала вводити нові закони безпосередньо і спочатку проводити випробування в окремих місцевостях. Що вже казати про всю країну вогню.
Однак заради справедливості Юя позиціонував себе як глава Конохи, і тільки. Його турбувало тільки його село. Країна Вогня? Ось коли населення Конохі досягне ста мільйонів, тоді і поговоримо про плани розширення. Без людей будь - які розмови є пусті балачки.
Тим часом у Конохі з’явився щораз більший соціальний тиск.
Особливо в сім’ях з двома, трьома дітьми і чотирма. Люди поступово почали усвідомлювати, що їхній спосіб життя значно вищий, ніж народження дітей.
Юя не міг дозволити, щоб ця преса і далі змушували до цього.
Отже, наповнювати духовний народ необхідно було вести духовне життя. І наповнювати якісно! Треба було дати людям Конохі можливість розслабитися і відпочити від душі.
А тому...
Юя взяв чистий аркуш паперу і вивів заголовок:
✔ Проект у справах, які сприяють розвитку духовного та культурного життя мешканців містечка Коноха̄
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt