- Мене? Шукати сірих кардиналів? — Джирая зумлівливо втупився на Юю.
Він не сподівався, що Юя відразу покінчить з таким важливим завданням.
Юя окинув його поглядом, намагаючись визначити, чи навчився Джарія Режим Мудреця. Безпогано. У звичайному стані він нічим не відрізнявся від себе колишнього, як і Наруто у свій час. За припущенням речей, якби Друга світова війна шінобі вибухнула за старою сценарією, Джарія мусила б залишити тренування і піти на фронт. Але зараз перед війною було як до місяця, а отже, він повинен був весь цей час безупинно навчатися.
Хоча ті два чоловіки з давніх - давен не мали таланту Джірая, він потребував їхньої допомоги. Але практика, здається, була скоріше позитивною. Коли мудреці сиділи на його плечах, Джірая міг вільно рухатися в бою без відволікання природної енергії. Крім того, вони продовжували постачати його силою навіть після активації режиму. Куди краще, ніж у Наруто, в якого природний енергія то і справа закінчувалася в найнескінніший момент. Так і в бою від старих мудреців було багато сенсу. Отже, "неповноцінним" режимом був лише з їхньої точки зору - насправді він є більш практичним, ніж повна трансформація.
Звичайно, Юя не міг просто запитати в лобі: « Гей, Джарія, ти там Режим Мудреця вивчив, а?» Це було б верхи глупоту.
Подавши цікавість, він з посмішкою пішов до справи:
— Да. Ось, тримай звіт загону Анбу про поїмку Какузу, ніндзя-відступника з Такігакур. Коли повернешся до себе, розумієш.
Джирая мовчки кивнув, приймаючи сувій.
— У самому звіті все чисто, — продовжив Юя, - але я звернув увагу на одну деталь. Він довго стежив за Какузу, і в більшості випадків навіть не помічав їх. Його власне вміння приховувати, м’яко кажучи, не вражає. Крім того, він не має технік для керування іншими людьми — якщо б вони були його членами, то обов’язково мав би застосувати їх у бою, описаному в промові. А це означає... Той, хто дргував за ниточки під час нападу на квартал Учиха той, чиї зусиллями всю групу з Кумо було знищено - хтось інший.
Джірая посерйозив.
- Так значить, пане Хокаґе, ви хочете...
Юя з усмішкою махав рукою:
- Ми ж не на прийомі, у кабінеті тільки ти та я. Не потрібно цих формальностей.
Вираз обличчя Джіраї відразу пом’якшився.
— Братец...
Кутики губ Юя поповзли вгору. Ось вона, робота з кадрами!
- Ти якраз шукав свого цього... Маля з пророцтва. Постійно проїжджав за межами села. Можеш продовжувати пошуки, я не проти. Але паралельно з цим я хочу, щоб ти взяв на себе негласне розслідування і знайшов нашого таємничого кукловода.
З цими словами Юя простягнув йому ще один сувій.
- Найновіша розробка нашого наукового відділу - зйомковий апарат останнього покоління. Компактний, легкий, простий в обігу. Правда, матеріали дорогі, собістойність висока. Коли знайдеш цього типу, зроби знімок його обличчя. В ідеалі, звичайно ж, взяти його живцем, але якщо не вийде - достав фотографію, я хоча б зможу оголосити його в розшук.
Джірая кивнув, хоча в душі не міг повірити. Навіщо апарат? Для того, щоб з'їсти злочинця вистачило б і портрета, намальованого від руки...
Як і його думки, Юя змінив тон:
І пам'ятай: ця річ, звичайно, цінна, але твоє життя важливіше. І ще... кхм... Візьми у відділі більше плівки. Але пам'ятай, те що я тобі даю має використовуватися за прямим призначенням! Ніяких жіночих лазень, відкритих купален тощо, усе?
Очі Джіраї спалахнули. Він витягнувся в струнку і віддав честь:
— Гарантую виконання!
« Сфотографувати одного типу? Та на це однієї котушки вистачить! А решта я заповню до відмови дещо цікавіше!»
- Ось і чудово. Тепер ступай. Живо.
Джірайя кулей вилетів з кабінету.
Того ж дня до Юя дійшли звістки, що Цунаде влаштувала Джірає добре знане збунтоване створіння.
Хіба в Конохі найбільше красуня збиралася у лазнях? Зовсім ні. Найбагатішим місцем був « Дамський клуб ».
Організований Цунаде, він об'єднав жінок впливових людей з усіх кланів або чоловіка могутніх шінобі. Усе, як на підбір, — це красуня, гарно вдягнена та витончено одягнена. Зрештою, рідкісна заміжня жінка, яка має гроші, не любить красти.
Цунаде все продумала: зібравши їх разом, вона могла надавати підтримку Ю. І дійсно, ці дами, навіть просто балакаючи за чаєм, налагодили зв'язки і допомагали Юя тримати руку на пульсі настроїв у вищому світлі Конохії. Вже саме це було великим підбадьоренням, не кажучи вже про те, скільки дорогоцінної інформації Цунада збирала під час цих розмов. В основному це були домашні плітки, але саме вони і потребували Юя — не міг же він фактично доручати Анбу стежити за тим, хто їсть на вечерю та куди йде розважатися.
Цунаде дуже цінувала ці збори і, незважаючи на те що вони були зайняті в лікарні, завжди виділяла час у вихідні для зібрання. Про користь таких елітних крупків можна говорити довго, але головне було в іншому...
Стільки красунчик в одному місці! Навіть спостерігати, як вони п’ють чай, розмовляють і граються в карти — це приносило справжню насолоду.
І ось туди пішов Джарейя. На свою біду.
Він навіть не встиг нічого сфотографувати. Зрештою, тут не басейн, всі пристойно одягнені в шовкові сукні і ципао - навіщо знімати? Але Цунаде знайшла у нього апарат, і тут вже немає виправдання: не зняв - значить, все одно що зняв.
У результаті вона ледве не розкрила Джірає череп.
Він жахнувся, намагаючись щось пояснити, але Цунаде і слухати не хотіла. Зрештою, Джарія вирішив негайно дати дрю і прибрати з Конохи.
У цьому проклятому місці він і день більше не міг перебувати.
Дивна справа, з тих пір як Джірая вирушив на пошуки Дітя із пророцтва, кожен його візит до Коноху закінчувався поспішним і ганебною втечам під градом тумаків. Дивовижний збіг.
Хоча, по правді кажучи, не веди себе як останній мерзотник, ніхто б і не посмів його вигнати - все-таки людина, близька до Хокаги. Але Джірая був... Джарей. Дехто починає жити у своє задоволення на старість, розуміючи, що ним недовго залишилося. А інші, як він, з самого дитинства живуть як на душу ляже. Правда, це часто доводить до згубного ставлення з боку тих, кому він встиг насолити...
Після того як Коноху покинув, Джирая важко зітхав. А він так хотів покликати Юя на зйомки шоу красуня! Коли він бачив ці передачі вночі в країні Водоворотів, у нього пересихало горло і серце билося як скажене. Він навіть боявся уявити, як це - побачити все живу. І ось такий фінал.
Ех, ну що за життя ...
***
Того ж вечора Цунаде повернулася додому, кип’ячи від люті. Її гнів був майже осизаем.
- Що сталося? - Як ні в чому не бувало запитав Ю.
Цунада випалила всю історію і стала такою:
- Цей клятий ідіот! Я ж йому дружина збиралася схопити! Як тільки ті пані почули, що Джарія твій названий брат, все відразу ж загорілися і обіцяли познайомити його з молодшими родичками. А цей паршивець з'явився без запрошення! Це ж наш Дамський клуб! Лише жінки з огляду на стан здоров’я приходять сюди! Що він, по-твоєму, задумав у такому місці?
Вона гнівно додала:
— І я не знаю, який сучий син продав йому цей найновіший зйомковий апарат! Ти б бачив, якими очима на нього дивилися мої подруги, коли я витягла цю штуку... як на сміття! А я так про нього піклувалася!
Юя трохи міцніше зтиснув газету в руках. Він підвів її, прячи обличчя, кашляв і невтоміло вимовив:
— Джирая... Я ж йому щомісяця висилаю пристойну суму, жодного рея не зажадав. Мабуть, сам купив. Аппарат хоч і дорогий, тисяч вісімсот ре, але це для простого люду. Для нього місячне зарплатня.
Тут Юя подумки подякував собі за те, що, йдучи до ідеї « Конохе все при грошах», виставили апарат на продаж у звичайному Універмазі. Інакше сьогодні було б неправильно помазатися.
Цунаді піддала губи і з упхом подивилася на нього:
- Ні, я все розумію, але чи не занадто ти добрий до Джіраї? Навіщо йому стільки грошей щомісяця... Ех, ти не уявляєш як мені було ніяково. Добре, що це просто місце для зборів без окремої лазні, а то я взагалі не знала що і думати.
Вона стиснула кулаки так, що хрустнули костяшки.
— Ні, чим більше думаю, тим зле стаю. Наступного разу, як побачу цього прохвоста, спершу гарненько його відходжу!
Юя інстинктивно втягнув шию і поспівчув Джірає.
Насправді, його слова і копійки ламаного не коштували. Хоч Юя і відправляв Джіраї понад вісімсот тисяч рей на місяць, він спускав їх у зелених закладах та веселих кварталах. Невідомо, чи його стосунки з місцевими дамами далі невинної балаканини. Але якщо так - то він і заважав би їх собі. Хоч покупець мав багато роботи у Конохі, то не був таким великим, щоб витримувати такий розгул. Простої склянки саке в таких місцях коштував від п'ятсот до декількох десятків тисяч рі. А Джарія однією чаркою явно не обмежувався, та й пару дівчат для компанії замовляв...
Загалом, грошей йому ледве вистачало від зарплати до заробітної плати, у нього не було вільних коштів. Але Юя отримував щомісячні звіти від Абу, які слідкували за Джаромією. Звичайно, Цунаде не знала про це.
"Тож, мій молодший брате, доведеться тобі понести цей хрест за старого".
- Але... — Юя змінив тему. — Джирая и справді уже не хлопчик. Якщо ти вже говорила про це зі своїми подругами, може у тебе є хтось на прийомі?
Цунада вкинула брови.
- Звідки ти знаєш? — Вона відразу зазузила очі. - Ти що, ще й за мною людей приставив стежити?
Юя закотив очі.
- Робити мені більше нічого. До того ж, в Анбу не так вже й багато шінобі сильніше тебе, а у них і без того вистачає місій за межами села. — Він з сумом сказав, що Коноха вже може прогодувати себе тільки виробництвом. А ці бісові дайме з країни Огня все ллють і шлюють завдання. От побачиш, рано чи пізно я поставлю їх повернути нам право самим розподіляти місії. Хай краще шінобі після повернення на будівельних майданчиках вколюють!
Цунаде почухала щоку. Вона знала, що Юя не стежить за нею, а його тішать в адресу дайме просто пропустила мимо вуха. Вона давно помітила, що її чоловік не відчував ні краплі поваги не тільки до правителя країни Огня, але й до всього дайме в світі. Навіть її дідусь Сенджу Хашірома, при всій своїй могутності, у переговорах з дайме постійно звертався до нього "пане". Звичайно, Хашірама був бездоганний і не йшов на поступки, добившись Конохи високого ступеня автономії, яку Дайме з тих пір мріяв відібрати.
Але Юя був іншим.
Він щороку відсилав мені круглу суму, переконав його побудувати дороги, причому більшість витрат взяв на себе. На перший погляд, він діяв в інтересах країни вогню. Але Цунаде знала, що її чоловік не поважав дайме ні на копійку. Для нього правитель країни нічим не відрізнявся від простого жителя Конохи. У ньому не було й тіні того пієта перед знати, що був у її діда.
Це було майже немислимо.
Цунада пурхнула головою, відганяючи ці думки.
що ти не стежив за мною. вона підтиснула мої губи. я знайшла для Джіраї хорошу партію. Дівчину з клану Гекко.
Юя підняв погляд, риючись в пам'яті.
— Кохо Гекко? Та сама "оторва"?
— Вона сама, — кивнула Цунаде. - Характер у неї, звичайно ж, не цукор. І вона ще та вперта, але я думаю, що тільки така і зможе запрограмувати цього пухлини.
Юя зачемкнув губами.
- Але, якщо не помиляюся, їй цього року тільки вісімнадцять... Вона ж на сім років молодша від Джіраї...
Він одразу осяявся, ледве не забувши, що його власна дружина була молодша на шість років.
Цунаді мітнула на нього висхідний погляд, холодно хмикнув і проігнорувала тему віку.
— Кохо — гарна дівчина! І фігура, і обличчя, все при ній. До того ж, вона дуже сильна, вже елітний панчох. Деякі джоніни їй не рвоня. Поруч з такою і Джірая став би серйознішим.
Юя струшив газетою і глибоко кивнув:
ти маєш рацію. Так може, ти замовкнеш за нього слово?
Цунада закоїла очі.
— Раніше - може бути. А тепер ... Вона не з тих, на кого немає попиту. Просто вона вимагає високого: вийде тільки за того, хто зможе здолати в бою її батька. У Джіраї сил-то вистачить, ось тільки ... Жодна жінка не захоче зв'язуватися з збоченцем.
Юя мовчав.
Здається... Це була правда.
"Ех, Джірая, непутий ти щенятко! Такий шанс упустив!»
***
У цей самий момент Джірая, вже далеко від Конохи, голосно чхнув.
— Ух, хтось по мені сумує? — На його обличчі розлилися вуха. - Напевно дівчата з тих веселих кварталів!
Він хіхнув. Ах, які там були дівчата! І пишні, і білі...
Шкода тільки, що місячне зарплатня вже тю-тю. До наступної півчки ще більше двадцяти днів. Як же протриматися?.
Джирая облизнув губи. У животі завмерло.
Він зітхнув. Гаразд, спочатку треба знайти річку, випити води і підсмажити рибу.
Після двох тижнів скитань просто неба Джірая залишив Коноху, і поїхав у напрямку країни Медвез. Але його метою була не вона, а країна Ремесел. Йому був потрібен особливий сувій багаторазового зберігання. Це коштувало дорого, але тільки для звичайних шінобі. Триста тисяч три рази за багаторазовий сувій - сума непідйомна для більшості. Джонінів було мало, а чуніну викласти стільки разів грошима було нелегко. Не в кожному селі їм платили таке плаття, як у Конохі.
Свиток був потрібен, щоб ховати зйомковий апарат. Більшість сувоїв — чи то для інформації, чи для зберігання — були одноразовими. Було потрібно витягнути предмет, і сувій знімався. Звичайно, для багатьох шинобі цього було достатньо — врешті - решт спорядження витягує з сувою один раз за бій. Чи не будеш ти посеред битви засувати сурикені назад і діставати їх знову? Глупота.
Але зйомковий апарат - інша справа. Його легко розбити, та й у бою. Тому Джірає потребував багаторазового сувою.
Він залишив Коноху через південні ворота. І чим далі він ішов на південь, тим більш дикими ставали землі. Можна було йти цілий день і не зустріти жодного села. Тільки бур’яни, ліси і дикі звірі. Це, однак, було Джірая на руку: смажене м'ясо насичує куди краще риби.
Так він брев півмісяця і вже майже досяг кордону країни Вогня. Ще день-два - і він буде в країні Медпел.
Дні, коли Джарія набирав воду біля струмка, роздумуючи, де б дістати їжі, вітер доніс до нього дзвінкий дівчий сміх.
Уші Джіраї встали стирчать. Він інстинктивно повернувся на звук веселого щебетання. Він піднявся, нахилившись рівно 0,7356 секунди, і безшумно вдерся у ту сторону.
Коли Джірая добрався до місця свого призначення, його очі стали мати форму сердечок.
Ого! Красуні!
Чудові красуні!
І до того ж... Готуються скупатися!
Він прилазився на схилі біля заводу з кришталево чистою, лазурною водою. Густі заросли надійно приховували його від сторонніх очей.
На його обличчі застигла найогидніша фізіономія. Раптом він ніби про щось згадав, дістав свій апарат, вставив плівку і підняв його ...
"Ехе-хе, ось так удача!!"
Але він не дізнався одного: лінза машина блиснула на сонці. Цього миттю вистачило, щоб його помітили.
- Хто там?
Коротко зачіпившись, дівчина різко обернулася і мітила три сурикена в бік Джіраї.
Той ужасно розвернувся і кинувся навтёк.
« ТОЙ так настрашилися! Що за пильність у цієї дівчини?»
Але не встиг він пробігти і кілька кроків, як перед ним мілина затінка, яка використовувала Шуншін.
Щелк.
Кунай уперся йому в горло. Джірая підняв очі і побачив ту найкоротшу стрибну дівчину з компанії, за якою він підглядав.
Він сковтнув і, винне посміхаючись, підняв руки.
— Э-э-е, это непорозуміння, чисте непорозуміння...
Але коли дівчина розглянула його обличчя, то здивувалась.
У цей момент за спиною пролунав свист. Серце Джіраї впало у п'ятірки.
"Чорт, вони всі - шінобі?!"
« Ну все, сьогодні мені кінець. Відокремлюють по повній програмі. Тільки б не по обличчю..."
Але, на його здивування, інші дівчата захиталися ще більше.
— Чоловік? — Да.
— Це дійсно чоловік? - Ще хтось повторив.
Джирая застиг у замішанні.
«...?»
"А що в цьому такого дивного?!"
***
У результаті Джіраю все-таки схопили. Йому зв’язали руки, і хоча він легко міг би звільнитися, то відчувши свою вину, не опирався. Він підглядав заради гострих відчуттів. Якщо ви помітили, що бігали, то не давали собі ради. Відбиватися не мало сенсу: він, елітний джонін Конохі, міг і ненароком і прибити когось. Воно йому не потрібне.
Його привели в якесь село.
Поки його вели, Джірая з цікавістю озирався по сторонах. Усі, кого він бачив — з мотиками на плечах, зі пляшками саке в руках, дахами для прибивання дошки — були жінками.
« У цих будинках що, чоловіків немає? Навіщо змушувати жінок виконувати таку важку роботу?» - дивувався він.
Зрештою його підвели до будинку з червоної цегли, де було синє череп’яне покриття. Коротка шинобі, що його зловила, голосно крикнула:
— Староста! Ми зловили чоловіка! Прямо біля чистого джерела за горою!
Джірая знову не зрозумів. Зловили збоченця - ну і що? Навіщо підкреслювати, що він чоловік?
Він з жахом подумав: « Якщо б не катувати...», то вже підходив би до виходу.
З будинку донісся стук палиці. Двері відчинилися, і на порозі з'явилася стара жінка, яка під руку підтримувала молоду дівчину.
« І старости теж жінка...» — Джарія відчув недобре. Серце закололося.
Коли вона побачила його, її очі сильно блиснули.
— Чоловік? — промовила вона низьким голосом. - Як ти проник у наше село? І як же він потрапив до чистого джерела?. У село веде лише одна дорога, неможливо пройти непоміченим!
Джірая відразу ж подзвонив. Як відомо, підгляд і незаконне проникнення на територію — два різних злочини. І якщо він зробив перше, то другий за ним не члилося, а значить, визнавати нічого не збирався!
— Я не вломився! — Він говорив з праведним гнівом. - Я прийшов до вашого... Джерело... Геть з того боку!
Всі жінки простежили за його пальцем. Коротка зачіска, що тримала мотузку, зимувала:
- Брешеш! Там небезпечно, як хижі тварини! Думаєш, ми повіримо, що ти зміг пройти через ті землі?
- Подумаєш, зграя диких звірів! — Нахмурився Джирая. - Що таке? Я їх ще і зажарив на вечерю!
Дівчина вже була замахнулася, але стара її зупинила.
Старуха подивилася на протектор Конохи, який був поясом і пригрозила:
— Ты... Шінобі з Деревні Скритого Листа?
Джірая на мить засміявся, але потім вирішив, що соромитися тут нічого. Він кивнув. Так, упіймали за підляганням — ганьбою для Конохи. Але він не з тих, хто відмовляється від вчиненого.
« А честь села... Братец! Пробач, підвів я тебе!"
Після секундного каяття на душі стало якось легше.
Коли старенька почула його відповідь, усміхнулася.
- Шинобі з Конохі, так? Тоді все в порядку. Химіко, розв'яжи його.
Коротка зачіска нахмурилась.
— Староста, но... Це неправильно! Він явно замишляв погане!
— Залиш, — махнула рукою стара. - Зрештою, ви ж нічого не втратили. До того ж...
Вона обкинула Джіраю таким спотикливим поглядом, що у нього по спині пробіг холодок.
— Можна питання? Яка твоя посада в Конохі? І яке платня на тиждень?
Джарія поспішав. Інтуїція підказала, що краще мовчати, але з іншого боку що в цьому такого секретного?
— Э-э, елитний джорин... А зарплатня у нас не по тижнях, а місяцями. Я отримую вісімсот тисяч ре ...
Дівчина Хіміко, здивована дивом.
- Що? Вісімсот тисяч? Ти? Хочеш сказати, ти в місяць можеш купити кілька сотень набірів тієї косметики?
Джарія кліпнув. Який ще косметики? Він був не з тих, хто давав подарунки жінкам.
Юя виявив, як легко заробити на гарній ділянці, відкрив косметичну фабрику. Продукція з самостійністю в 100 ре продавалася за 5000 — у п’ятдесят разів дорожче. Секрет? Технології, наука і обіцянка, що шкіра стане сяючою та зволоженою. І купили! У результаті косметики та ювелірні магазини Юя повністю зруйнували гаманці жінок Конохі. Дерев'я тепер славиться не стільки своєю силою, скільки тим, що тут будь-яка жінка могла стати ще красивішою.
Юя хотів лише вивантажувати гроші з співгромадян, але ситуація як завжди пішла по непередбачуваному шляху...
- Такий багатий? - Зашепталися жінки в натовпі. — Моя кузина працювала в Конохі, отримувала п’ятдесят тисяч на тиждень і щомісяця виходила лише двісті. За вирахом оренди та витрат на косметику залишалося не більше ста тисяч. А у нього такі гроші!
— А дочка моєї двоюрідної тітки вийшла заміж у Коноху, тепер живе як аристократка! Вранці прислуга вдягається, за столом з ложечки годують! І навіть так, кажуть, на місяць йде лише чотириста-п'ятьсот тисяч!
— Боже, він просто казково багатий!
- Ви що, не чули? Він же шінобі! З самої Конохи!
- Хмм... але виглядає він якось слабо...
- Саме так... Схоже, він нам бреше...
Хіміко теж вирішила, що Джірая її обманює.
— Хто знає, чи ти говориш правду, — з холодом сказала вона. - Один такий вже обманув дівчину з нашого села, мені потім довелося її рятувати!
- А мені яка справа, віриш ти чи ні? — потиснув плечима Джирая.
— Ты!.
Старуха затулила палицею об землю, і Хіміко відразу замовкла. Потім старости знову повернулася до Джірая, зміряла його задоволеним поглядом з ніг до голови і посміхаючись оголосила:
— Перевірити, чи ти дійсно шінобі з Конохи, дуже просто. Хіміко, завтра ти б'єшся з ним у Поєдинці Суди.
Хіміко на мить замерла, потім подивилася на Джіраю, зітхнула і сказала:
- Хоч ти не в моєму смакі, але якщо зможеш мене здолати, так і бути, я змирюся.
Джирая нахмурився.
- Цей ваш Поєдиний Судьби... це ще що таке?
Тепер настав час для престарілих дивуватись.
- Ти не знаєш, де ти?
— А я повинен? — Джарейя не зрозумів.
- А навіщо ти прийшов сюди, якщо не знаєш де перебуваєш? Це село Надешико, тут живуть одні жінки! Кожен чоловік, що приходить сюди шукає свою любов, другу половину. А поєдинок долі... це битва між ними. Просто кажучи, якщо ти переможеш Хіміко, вона вийде за тебе заміж. Куди б ти не пішов, вона піде за тобою, буде піклуватися про тебе і народжувати тобі дітей, продовжуючи твій рід ...
У Джіраї все полило в голові. Він заціпенів поглядом витріщився на коротко стрибну дівчину. Та, не соромившись, вкинула брову і серйозно кивнула:
- Якщо ти дійсно переможеш мене, я не проти.
Губи Джіраї задрижали.
— А... А якщо переможе вона? — З надією запитав він у старости. - Тоді я зможу піти?
— Якщо вона тебе переможе, — зимнула стара. — Ти залишишся у цьому селі і... Все одно зобов'язаний будеш на ній одружитися.
Очі Джіраї полізли на лоб.
— Та ви у своєму розумі? Якого біса я повинен на ній одружуватися і в тому, і іншого випадку?
Старуха з силою вдарила палицею об землю.
- Такой Поєдинок Доля! І від своєї долі ти не втечеш!
— До диявола таку долю! Це ж ви все і придумали!
Старуха помахала рукою. Джарія підхопила натовп жінок і потягнула геть, не звертаючи уваги на його крики та відчайдушний опір.
***
Кілька днів потому, Резіденція Гокаґе.
Юя в руках звіт Анбу. Він не знаходив слідів підробки. Зрештою він не витримав і запитав біля стоячого поруч оперативника:
- Скажи мені... Старості села Надешико... З зором все гаразд? Які ж саме заслуги Джірая отримали?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt