33-й рік епохи Конохі, травень.
Більшість з тих сотень щасливчиків, які отримали право переїхати до Внутрішнього міста, вирішили взяти 20 - річне іпотеку на купівлю власного дому. На той час середня зарплата Конохе становила від 20 до 30 тисяч ре на місяць. Якщо обоє батьків працювали в сім’ї, то за рік їм вдавалося відкласти понад три сотні тисяч. Для висококласних фахівців або шінобі оклади були, звичайно ж, ще вищим.
Щоправда, шінобі з Зовнішнього міста зазвичай не включали в регулярні загони і навіть до команди капітана трьох чоловік. Але навіть за таких обмеженнях плата геніна в чотири-п'ять разів перевищувала обкладинку простого робітника, тому багато шінобі, які втікали до Лист з інших кряїв, охоче погоджувалися на цю посаду.
Що ж до панночків... Це був вже рівень управлінців. Шинобі з Зовнішнього міста не міг отримати цей ранг, не перебравшись у Внутрішній.
Проте серед новоприбулих мешканців елітного району шінобі було багато чого. Принцип залишався незмінним: навіть найпростіший генин, якщо відкинути його бойові навики, у мирній праці коштував десятерних звичайних людей. З цього погляду, було б значно легше вибирати відданих Конохе ніндзя для переїзду.
Але Юя не міг ігнорувати і тих, хто працював на зносі, буквально жертвуючи собою. Вони подали чудовий приклад усьому Зовнішньому місту, і їх не можна було відмовляти. Тому він зберіг пропорцію п'ятдесят на 50. Якби він хотів, то переселив би всіх шінобі з Зовнішнього міста, але це було відірване від реальності. Зрештою, більшість людей у світі завжди складали звичайні люди.
***
Резіденція Гокаґе.
Сьогодні Юя, на диво, не хотів нічого робити. Людей, які готові розділити його тягар, ставало все більше.
Абу він без тіні сумніву довірив Учіхе Каґамі. Телебачення під керівництвом Сарутобі Хірузена з упевненістю набирала обертів, хоча останнім часом програма ставала дедалі дивнішою. Хирузен, здавалося, зовсім відпустив горілки і в прямому ефірі почав вести передачі, присвячені догляду за дітьми. Очевидно, він просто використовував своє службове становище для власної освіти.
Однак Юя не заперечував.
На відміну від крутих, а багато мешканців Конохи й справді не вмів поводитися з дітьми. Немовля плаче, тому його треба нагодувати або змінити пелюшки. Інші варіанти? Їх просто не було. А причина для дитячого плачу — від незручної одежі до звичайного дискомфорту. Раніше Коноха жила бідно, а тканини на пелюшки не було. Тепер же, коли у всіх з'явилися гроші, дітей Кутали в такі горохи матерії, ніби вона нічого не коштувала. Юя розумів, що це від щирого серця, але в усьому потрібно знати міру.
Отже, хоча він і здогадувався про справжні мотиви Хірузена, його нова програма приносила села користь, а тому Юя закривав на це очі.
Що дійсно його спантеличило, так це інше шоу, яке він запустив - "Пошук талантів і самородків". Учасниками були шінобі з різних кланів: чоловіків, жінок, старих і дітей. Але суть була не в них, а у їх запаморочливих "теланантах". Один на камеру ковтав цвяхи. Інший залпом осушував склянку кип’ятка і, з тяжкою працею контролюючи слізні сльози на обличчі вовдирями, стверджував, що вода не гаряча. Були і "винахідники", які створили надзвичайно складні, але абсолютно марні пристрої.
Як розважальне видовище - цілком зійде, але Юя побоювався, що знайдуться ті, хто спробує це повторити. Але, подумавши, він дійшов висновку, що у таких людей і так не все гаразд з головою. Нехай краще витрачають свою енергію на подібну нісенітницю, ніж на щось дійсно небезпечне. У результаті він вирішив пустити справу на самоплив. Крім того, шоу було дуже популярним. Залишалося тільки гадати, як Хірузену взагалі прийшла в голову така ідея.
В іншому все йшло своїм рядом. Коноха не піднімалася з руїн, а перетворилась на місце, де гроші можна було б буквально збирати. Відкрий пункт прийому утильсаря в Листі, пошукай канал збута в інші країни — і ти озолотишся просто продаючи сміття.
Перше покоління портативних плеєрів, які не mp3 - касетні і вже довгий час продавалися на музичних записах. Патефон, хоч і підібрав, все одно коштував сто тисяч ре. Середня сім'я з Внутрішнього міста могла дозволити собі таку річ, віддавши місячний заробіток. І ніхто не бачив в цьому нічого ганебного.
А ось поселенці з Зовнішнього міста, зареєстровані щомісячним платежом в шість-сім тисяч, не сміли так поскладати гроші. У цій картині Юя бачив щось до болю знайоме.
Правда проста: коли людина не повинна повністю сплачувати борги за скромний кут свого життя, вона з готовністю витрачає гроші. Адже людина живе або для себе, або заради своєї сім'ї та друзів. Більшість людей, маючи власне благополуччя, готові простягати руку допомоги іншим. Юя був твердо прихильником принципу: спочатку наповнені закрим, потім розмови про манеру, спочатку ситість і дах - після обговорення честі та боргу.
Коли люди мають пусті шлуночки, про які самопожертви та альтруїзм може піти мова? Спершу потрібно налагодити власне життя.
Але ситуація в Конохі була особливою. Село розвивалося так швидко, що моральні риси багатьох її мешканців просто не співали за прогрес. Можливо, була бідність через те, що люди були готові тягти все погане в дім. Не всі вони були поганими, ні. З самого фундаменту села в них ніколи не було часу, коли можна було б не турбуватися про їжу і дах над головою. А коли нарешті прийшли хороші часи, дехто навіть думав: « Чому це життя не почалося раніше? »
Юя не знав, що з цим робити. Точніше, знав: потрібно розробити для Хірузена цілу систему внутрішньої пропаганди, особисто палити кожен випуск, самому вийти в ефір і просувати « вічні цінності». Але по-перше, така робота не дає миттєвих результатів. Не можна сьогодні запустити кампанію, а завтра прокинутися в Конохі, де ніхто не зачиняє дверей і не підбирає чужих гаманців. Це неможливо.
А по-друге... Якщо Юя візьметься за це серйозно, скільки ще людей йому доведеться відволікти від інших справ?
Важке зітхання. Юя подумки скрився від прикрості. Чорт візьми, дайте йому десять мільйонів людей, і Коноха не просто злетить; вона біжить у космос! Як же його це злило. Населення - це основа для розвитку будь-якої держави.
В Конохі якраз почався перший бебі-бум, але за останніми підрахунками загальна кількість жителів у Внутрішньому і зовнішньому містах ледве досягла одного мільйона восьмисот тисяч людей. З них майже 600 000 — немовлята. Майже в кожній родині з’явилася дитина.
І ще... Наслідуючи приклад свого Юя, багато хто не квапився одружуватися до 18 років. Що ж, тенденція хороша. Нехай цикл двох поколінь і простягався з 30 до 40 років, це все одно було на краще...
"Мене це зовсім не хвилює, у-у..." - подумки схлипнув Юя.
Головний біль вистачало. І хоча поточна робота стала меншою, тягар відповідальності на неї лише збільшився.
Двері кабінету зі скрипом відчинилися. Прийшов Нара Шикая з книгою в руках. Побачивши Хокаґе, він здивовано кліпнув.
- Пан третій? Вже час обідати, ви хіба не йдете?
Юя махнув рукою.
— Я не голоден. Повечеряю вдома ввечері...
Договорити він не встиг. Його погляд застиг, а очі хижо співчулися, сфокусувавшись на... Книга в руках Нари.
- Шикая... - Вкрадливо вимовив він.
- Що таке, пане Хокаґе? — Нерозумно запитав той.
Юя подарував йому крижану усмішку.
- Ти закінчив роботу?
Шикая моргнув.
— М-м, ще ні. А що?
Губи Юя розтяглися в хижій умилці.
- Тоді якого біса у тебе ще вистачає часу на книжки?
***
Юя, закинувши ногу на ноги, гойдався у своєму кріслі і наспівував мелодію популярної пісні з країни Снега. Тамошня принцеса виявилася гіршою несерйозною: закупила у Конохі дюжину комплектів звукозаписуючого та зйомкового обладнання. Юя ця угода не надто турбувалася, але правителька країни Снега підготувала його до сюрпризів. Не минуло й року, як вона випустила власний альбом. Ну, "альбом" - це за його мірками. Для решти це була просто ексклюзивна пластинка від принцеси.
Пісні були до біса гарні. Цунада вдома часто ставила цю платівку, і Юя встиг вивчити їх.
І ось зараз, мурлика під ніс знайомий мотив і перегортаючи сторінки відобраного у Шикалі роману, він відчував себе чудово. Тільки нещасний Нара, який згорбився в кутку над стопками звітів, трохи псував ідилію.
Юя раптом завмер, пробігаючи очима по рядках. У його голові спалахнула блискавка.
Духовний розвиток Конохі є невідкладним, а людей не вистачає. Знімати пропагандистські ролики - надто дорого за ресурсами. Но... є інший спосіб...
Література.
Строго кажучи, створення якісних літературних творів зовсім не простіше з фільму чи серіалу. Щоб полонити читача словом, змусити його поринути у створений тобою світ і вплинути на його думки, потрібні винятковий романістський дар та вміння плеси захопливого сюжету. У цьому розумінні письменники — це ті, хто продає свій талант у чистій формі.
Звичайно, і серед них рівень різний. Поріг у сфері професії — ідея, вмієш складати літери в слова, і ти вже можеш називати себе письменником. Але це лише самообман тих, хто не має ані краплі самокритики. Більшість з них лише ремісники, графомани. Особливо ті, хто пише свої історії, запозичуючи чужі світи. Користуватися чужою сіттингом і називати себе творцем — це вже за межами наглухи.
Юна реалістично оцінювала свої здібності. В економіці він розбирався, але змуси його написати оригінальний літературний твір... Це було б таке саме як смертний вирок.
Но... Хоч він і не міг творити сам... він міг запозичити!
Його пам’ять містилася в багатьох « літературних шедеврах ». Наприклад, історії про повернення якогось Короля Драконів або про те, як принижений зять раптово всім показує кузькіну матір ...
Кхм, ні, це відпадає. Юя зовсім не хотів, щоб мешканці Конохі віталися одне з одним і затулялись крізь зуби: « Я присягаюся, що сьогодні ти житимеш тут...
Він кинув книгу назад Нарі.
Оскільки вже рішення прийнято, час діяти.
Перший крок — визначити, що саме « займемося». Головна проблема Конохі зараз - невідповідність між рівнем населення і швидким розвитком села. Багатство не робить людей вихованими автоматично. Отже, потрібно скеровувати їхні серця до добра і покой, але без коштів та нав’язливої пропаганди. Ідеальний інструмент — література.
Сказано - зроблено.
Побоюючись, що чужорідний твір може « не прижитися» Юя вирішив взяти роботу на землі, культура якої була близька світу шінобі. Хоч би які політичні й військові були його причини, він не міг заперечити того, що там народжувалися добрі речі.
Наприклад... та книга, яку він зібрався переписати...
"Чудеса універсальної крамниці Намия".
***
Він вибрав цю книгу в першу чергу через її м'який, обволікаючий настрій. Чи вона пропагандистська, було не так вже й важливо. Головне — зробити перший, певний крок у правильному напрямку. Юя не сподівався, що одна книжка миттєво змінить душі мешканців Конохі.
Але чи той духовний світ селянів і справді був порожній, чи ця історія чудово стримала з їхнім станом після війни — спустошуючим післявоєнний стан, спокушеним швидким ростом та жагою відпочинку.
Як би то не було, книга вистрелила.
А разом з нею прославився і її автор, що виступав під псевдонімом "Двяты Живой".
Незліченні мешканці Конохі ворожили, хто ховається за цим ім’ям, але ніхто не вийшов з тіні.
До червня 30 - го третього року весь перший тираж у триста тисяч примірників було повністю розкуплено. Юя планував продавати його як мінімум рік. А поправилися за місяць.
Кхм... Це принесло йому декілька мільйонів три прибутки.
Тьху! Хіба ж його хвилюють ці гроші? Триста тисяч! Шикаї підрахували, що у Внутрішньому місті було лише чотири сотні тисяч домогосподарств. Зазвичай на сім'ю купують одну книжку, так? Чому одна сім’я має кілька примірників? Злити їх, чи що?
Хоч йому хотілося повертатися, але оскільки книжка стала хітом, потрібно було друкувати тираж. Юя не хвилювалася заробленими грішми. Дві тисячі тре за книгу - ціна, прямо кажучи, шалененька. Але Конохі перебував у стані гострого духовного голоду. Звичайно, книжки з інших сіл доходили до Ліста, але жодна з них не могла зрівнятися зі творами великого майстра Хігасіно.
Юя зітхнув. Він же не може кинути всі справи і заробитися письменником, вірно?
Ефект від книги, звичайно, не був таким, як він таємно сподівався. Не сталося чуда, і село в один час не стало оселею праведних. Однак він і сам знав, що це неможливо.
Але певний вплив вона все ж зробила. Принаймні в Конохі багато людей стали спокійнішими і м’якшими у спілкуванні. Прочитавши цю книжку, я відчув внутрішній спокій і справедливість.
Цунаді з цікавістю запитала його, чи знає він як Хокаґе, хто автор. Юя усміхнувся і сказав, що він лише Хокаґе, а не всевидюче божество. Звичайно, він не збирався витрачати ресурси на пошуки загадкового письменника. Цунаде запитала так, і коли вона отримала відповідь, то більше не поверталася до цієї теми.
У середині червня до Юя прийшов Сенджу Тобірама.
Він відчував. Він думав, що цю зиму вже не переживе.
Юя на це міг лише мовчати. Врешті-решт, він твердо пообіцяв Другому, що після його смерті Коноха в його руках буде тільки рости і кріплення.
Тобірама задовільно посміхнувся.
Спочатку він хотів усунути кілька факторів, які могли б посіяти в селі хаос. Але, подумавши, відмовився від цієї ідеї. Тепер Конохе не потребує внутрішнього шоку.
Третій Райкаґе в Кумогакурі вже був у пастці з кланами. У Киригакурі була громадянська війна, і тільки стриманість третього Мізукаґе та кланових розділів поки що тримали село від вибуху. Івакуре залишалася стабільною, але тільки тому, що Онохі сам був вихідцем з найбільшого клану. У Сунагакурі також було вдосталь суперечностей.
Якби в Конохі почалися внутрішні суперечки, інші села могли б на деякий час забути про свої проблеми і разом кинутися на Ліст.
Тому деякі приховані погрози йому доведеться залишити Юя.
Сенджу Тобірама вважав себе не найкращим Хокаґе, а настільки сильним... племіннику по лінії наставника. Але іншого виходу не було...
Він уже... Відкрито відчував, як тікає життя...
Здається...
Це станеться... Цього року...
Наприкінці червня Цунаде відчула себе виснаженою. Огляд показав, що вона вагітна, термін - більше трьох місяців. Народи чекали на світ наприкінці січня — середини лютого наступного року.
У очах Сенджу Тобірами спалахнув лютий вогонь життя.
До весни... до весни я точно не помру!
А Юя вже склав руки в молитовному жесті.
« Господи, Будда, всі святі, Ісус Христос, хто молю, вишліть мені дочку! Цей зриванець Юкі з кожним днем дратує все більше. Будь ласка! Умоляю! Заклинаю! Тільки б цього разу дочка!"
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt