Час осінь — пора жнив. І для Конохі, і для інших сіл шинобі в цей час не було важливішого завдання, ніж збирати врожай та заповнити зерносховища. Навіть Ліза, при всій його розвитку, все ще стоїть однією ногою в аграрній ері лише один крок у добу промислового. Але в масштабах всієї країни вогонь і взагалі царював селянський уклад.
Приборкова форма — це священний і непорушний час.
Цього року Конохі, який проливний дощ, не вщухав майже півмісяця. Селяни, чиї поля розкинулись на північ від села, залишились практично ні з чим.
На щастя, Юя вже давно подбав про зерносховища. Щороку, щоб не руйнувати минулого зерна, його висилали на вінокурні після підрахування нового врожаю. Отже, незважаючи на мізерні жнива, Конохе нічого не загрожувало.
Лише селяни, які працювали від зорі до зарі цілий рік, були дуже незадоволені. Неврожай означав, що їхня важка праця не принесла майже жодної винагороди. Юя, при всьому бажанні не міг їм допомогти. Він відповідав лише за благополуччя тих, хто жив під його початком, в межах Конохи.
Землі за десять кілометрів на північ від Скали Хокаґе, хоч і приляглися до села, але її частиною не були. Юя колись посилав туди людей з пропозицією: переїжджайте до Коноху, отримайте статус жителів. Але вони міцно вчепилися у свою землю і відмовилися. Тепер деякі з них, можливо, кусали лікті, але Внутрішнє місто вже не приймав емігрантів. Чи їм було потрібно кидати свої начинки, щоб вони могли потрапити у зовнішній бік? Чим погано бути дрібним землевласником з десятком акрів землі? Хіба це не приносить грошей?
Юя поважав їх вибір. Навіть у найзапеклішій нужді людей він ніколи б не пішов на примусове переселення. Це був би не тільки удар по престижу Дайме країни Огня, але й безжалісна, безжальна політика щодо простого людяності. Юя хотів заробляти гроші, а не заганяти людей у могилу.
Але в минулі роки ці найбагатіші землевласники продавали Конохе більше половини позосталого зерна, навіть після сплати податків у Даймі. Вони повинні мати гроші. Юя наказав продати їм зерно зі старих запасів за зниженими цінами, щоб люди не померли з голоду. Врешті-решт, їхня праця і впертий нелогок.
За восени прийшла зима, і все навколо застигло в холодному оціпенінні. Кажуть, що без смерті немає і відродження, а ця тиша — лише передве весни. Але кожної зими Коноха втрачала старих.
Вони народилися в епоху війни. Їм пощастило, що великий Сенджу Гашірама поклав край расовому розправі і заснував село. Вони вижили, нехай і в бідності. А коли Юя прийшла до влади, їхнє життя і зовсім почало налагодитися. Але роки добробуту виявилися короткими: старі рани та вік брали своє, і вони йшли на небо.
Юя знав, що зима для старших — це найважчий час. Центральне опалення ще не було, кондиціонери не отримали широкого розповсюдження і холод став справжнім випробуванням для ослабленого організму.
Але для декого час минув.
Саме це і сталося з Узумакі Міто.
Юя пам'ятав, як у 15-му і 16-м роках від заснування Конохи жив в маєтку Першого Хокаґе. Тоді пані Міто була ще жінкою середніх років, сповненою сил, з запальним характером. Здавалося, що вона або вже калічила свого чоловіка, або саме так робила. Юя в ті дні її до смерті боявся.
Скільки часу минуло з того часу? Як і недавно він взяв владу у свої руки, а Узумакі Міто перетворилася на стару свічку.
Чесно кажучи, їй було всього шістдесят шість або 60 сім років. Але виглядала вона на всі вісімдесят.
Звичайно, це за мірками Юя. У цьому світі мало хто доживав і до 60-ти років. У минулому війни дотягли до тридцяти і бачили, як твої діти стають дорослими. Юя розумів, що в порівнянні з іншими пані Міто прожила довге життя.
Але він все одно не міг змиритися з тим, що людина в шістдесят з невеликим так швидко згасає за рани, отримані на полях битв у молодості. Поки тіло було міцним, воно тримали. Але варто було прийти до старості, як воно посипалося.
Проте перші ознаки цього були помітні ще тоді, коли вона боролася за інтереси клану Узумаки. Вихоплення Дев’ятихвостого і його друку в Кушіні стало сигналом. Пані Міто знала, що її дні пораховані.
Хвоста звірина для свого джинчуріки є прокляттям і благословенням. Він не тільки створює загрозу, але й зміцнює тіло носія. Узумакі Міто, втративши К’юбі, завдав нищівного удару своєму і без того слабкому здоров’ї.
Стосунки між джинчуріками і біджу - тонка річ. Якщо передача звірини відбувається за всіма правилами, це не веде до негайної смерті. Звичайно, тіло слабне. Але ось, якщо хвоститого виривають з носія силою, джинчуріки помирають на місці. Якби не пані Чіьо, то він би ніколи б не бачив крісла П'ятого Казекаґе.
Але якщо передача проводиться за правильним методом, з допомогою могутнього майстра фуіндзюцу, носія лише слабшає, але залишається живим. Її випадок не був схожий на той, що ледве не коштував життя Гааре. Скоріше це було схоже на те, що сталося з Кушиною тієї фатальної ночі, коли Обіто за допомогою дзюцу зняв друк і випустив Кьюбі на волю, спровокувавши його лють. Звірі не виривали з неї силою, і вона виживала.
Це були дві великі різниці.
Узумаки Міто пройшла через процедуру друку, а тому не померла відразу. Але коли прийшла зима 32-го року, вона відчула, що не дотягне до весни.
Вона прийняла це. У її погляді промайнула тінь, але вона була готова зустріти смерть.
Протягом останніх годин Божа дружина Шінобі покликала до себе Ю. І урочисто попросила у нього вибачення.
Вона знала, як сильно ускладнювало йому життя, вигадуючи інтереси Клана Узумаки. Знала, що якби не вона, Юя вже давно б провів чистку в верхівці країни Водоворотів і поставив при владі слухняних йому людей. Для Конохи це був би найкращий результат.
Але Юя цього не зробив.
Частково тому, що я не хотів витрачати на це надто багато сил. Але була й інша причина... І причиною була Узумакі Міто.
Юя довго мовчав. Він не міг звинувачувати пані Міто. Він пам’ятав, хто він і звідки. Якби Сенджу Гашірама не підібрав його, він би помер від голоду. І навіть зараз, через стільки років, він чітко пам'ятав смак їжі, яку його нагодувала пані Міто в день, коли перший привів його до їх будинку.
Узумакі Міто з вдячністю подивилася на нього. Вона не хотіла йти. Але часу не залишалось.
Її остання просьба стосувалася Узумаки Кушини. Справа була не в безпеці дівчинки. Міто не хотіла, щоб Кушіна повторила її долю - стала залицем інтересів клана, пов'язаної по руках і ногах. Вона просила Юя перевезти сім'ю Кушіни до Внутрішнього міста Конохі. Так, це порушувало закони про переселення, але вона благала його хоча б подумати над цим.
Юя, після довгого роздумів кивнув. Ця думка була правдивою. Знаючи звичаї клану Узумакі, хто знає, на що ще вони здатні піти? Ще чогось доброго, промиють дівчачі мізки. Кушина хоч і не була так близька з Міто, як він, але до її слів прислухалася. Краще було вирішити цю проблему раз і назавжди.
Після цього дихання Узумакі Міто стало важким, похмурим. Вона була на порозі смерті. Юя поспішно покликав тих, хто чекав за дверима. Вошли Сенджу Тобірама, Узумаки Кушина, Цунда з маленьким сином на руках, і її батьки, які таємно прибули цієї ночі...
Міто обвела всіх прощальним поглядом. Потім, слабо посміхаючись, прошепотіла Юя свої останні слова:
— Коли я зустрінуся з Хашіремою... Він, мабуть, буде мені так заздрити...
Її погляд в останній раз затримався на мирному сплячому немовляві на руках Цунада, який смоктав свій пальчик. Непереможна втома навалилася на неї, і вона назавжди закрила очі...
П'ятого грудня 32-го року від заснування Конохі Узумакі Міто померла в Деревні Скритого Листа у віці 66 років.
Вона народилася в епоху війни і разом зі своїм кланом пройшла через багато битв, заслуховуючи жахливу славу. Але її ім'я загубилося в тіні двох титанів тієї епохи. Після заснування Конохі мало хто пам'ятав, що дружина Першого Хокаґе колись була полководцем, який очолював воїнів Узумаки в бій.
Шлюбний союз кланів Сенджу і Узумакі зробив її другою, але єдиною законною дружиною Хашіри. Після цього її ім'я зникло з поля боїв. Коли Хашірама почав полювання на диких тварин, саме вона запропонувала концепцію джинчуріки і добровільно стала першою посудиною. Перший Хокаґе був глибоко зворушений і погодився.
Коли Конохі був змушений відбудувати село, Міто зрозуміла, що її місце не на авансцені, і добровільно пішла в тінь. З допомогою Хашірама, який підтримував свою державу, він також затаївся.
Пізніше вона усиновила дитину.
За багато років ця дитина зробила Коноху надзвичайно заможною і могутньою. Вона дуже раділа його успіхом і деколи думала, що якби він народився на десять років раніше. Але історія не знала, що таке схвальні нахили.
Вона старіла. Клан Узумакі, побоюючись, що з її смертю обірваться остання нитка, зв'язує їх із Конохою, вирішив використовувати її ім'я востаннє.
Вона погодилась.
Ця жінка, яка все своє життя вірно підтримувала свого чоловіка з тіні, поступилася своїм життям в останні хвилини. Вона хотіла залишити їм останню спадщину. Жінка з величезним серцем, яка дозволила собі на порозі вічності мати крихітний егоїзм.
Юя був упевнений, що не заплатить.
Але сльози самі вилізли з очей.
Всю ніч він простонув на колінах, не в силах піднятися. Лише на світанку Юя підняв голову. Кості в його застиглу тілі протестували.
Сльозы висихли. Він взяв із рук Цунаде хусток, зітер останні сліди скорботи і, похитуючись, з її допомогою встав на ноги.
- Де кушина? — запитав він.
— Вона ще зовсім дитина, - з тривогою відповіла Цунаде. - Я відправила її спати в бокову кімнату. Вона... Вона, напевно, навіть не розуміє, що таке смерть...
Юя мовчав.
Він нахилився, розмінна затенькі ноги.
- Люди з клану Узумаки... ті, що їдуть на похорон. Де вони? Через скільки днів прибудуть?
Цунаде побледеніла і відвела погляд.
Юя помітив її реакцію, і його серце пропустило удар.
- Вони... — Глучно запитав він. - Вони що, ще навіть не виїхали?
Новина про те, що пані Міто після смерті була відправлена в країну Водоворотів чотири дні тому. Він особисто відібрав для цього завдання загін джонінів. Три дні шляху на повній швидкості більше ніж достатньо, щоб дістатися від Конохи до їхніх земель.
Цунада безпорадно зітхнула.
Вони бояться, що Кіригакур знову нападе на країну, тому не приїхали старійшини Клана. Прислали тільки кількох молодих... Для участі в траурній церемонії...
Вона з Опакою подивилася на Юя, але той, після короткої спалаху люті на обличчі, знову став моторошно спокійний.
— Ясно, — кивнув він і тихо сказав Цунаді: « Незабаром у мене буде багато справ. Можете з сином не чекати мене сьогодні ввечері.
— Я боюся, ти одужаєш... — З тривогою прошепотіла вона.
Юя раптом посміхнувся, ніби його власний гнів виявився йому смішним. Він обняв Цунаду і торкнувся пальцем її лоба. На ньому ще не було друку сотень зцілень, і він здавався дуже гладким та широким. « Хм... Здається, я починаю розуміти, чому вона взяла в учениці Сакуру. У тієї теж широкий лоб ...."
— Не хвилюйся, — посміхнувся він. — Лише клан Узумаки. Він не візьме в мене багато сил.
Віддавши розпорядження щодо похорону, він доручив Нара Шікає за день скласти протокол церемонії. Шика ледве не повиплив від цього завдання, але заперечити не посмів.
Після цього Юя видав кілька наказів, які зводили до одного: він передав усі свої поточні справи заступникам. А сам замкнувся в кабінеті Хокаґе. Ніхто не знав, чим він там займався.
Перший наказ відбувся того ж дня.
Припинити поставки прототипів чакро-пушок у країні Водоворота. Надіслати послів для переговорів з країною Медведей і Країнам Залізного Шляху.
Ніхто не розумів його наміру, але ніхто безпосередньо не сміявся питати. Залишалося тільки виконувати накази і чекати, що буде далі.
9 грудня 32-го року. У країні Шлумаки Міто висловила свої глибокі співчуття щодо концепції у зв’язку з Конохою, що проводилася в прибережних водах біля Ліста.
11 грудня. У країні Ведмедей, що в місті Коноху, офіційні співчуття і також оголосила про участь у спільних військових вченнях. Місце проведення — те саме.
За дивним збігом обставин, зон вчень дійшов до того, що країна Водоворотів потрапила в пастку між двома флотами.
15 грудня. Старійшини Клана Узумакі зрештою прибули до Коноха, привезла з собою ящики зі підношами. Вони взяли участь у похороні. Юя так і не зустрівся з жодним із них.
16 грудня. На краю Водоворотів напали пірати. Сотні загиблих і поранених. І ще дивнішим є те, що всі ці сотні людей були членами сімей тих самих старійшин, які приїхали до Коноху...
Юя оскаженів. Він заявив, що винні будуть знайдені і покарані, і негайно послав Учіху Каґамі на чолі тисячного загону шинобі в країні Водоворотів для повитання розбійників.
На похороні пані Міто старійшини клану Узумакі стояли на колінах.
27 грудня. Учиха Каґамі повернувся в Коноху і представив звіт. Згідно з доповіддю, деякі « судді» в країні Водоворотів діяли у згоді зі піратами. Усі вони були знищені. Юя з непроникним обличчям подякував йому за службу.
28 грудня. Країна Ведмедів і Держави Жеза впровадили війська у країну Водовороту.
Старійшини Узумаки в Конохі вилили від розпачу і вимагали Аудієнції у Юя, але їх вигнали.
30 грудня. Військо країни Медведей і країн Жеза залишили країну Водоворотів. Усі, хто загинув і був поранений, були або прямими родичами старійшин, чи членами їхньої побічної гілки, або солдатами з підконтрольної армії.
Державна казна країни Водоворотів була спустошена. Родинні землі в Узумакі розграбовані. При цьому завойовники торкнулися тільки скарбів, не завдаючи шкоди жодному мирному жителю. За іронією долі, багатство казни не становили половини того, що зберігали в особистих сейфах старійшин.
Навантажені здобиччю, країною Медведей і Держави Залізного університету відправили свої делегації до Коноху з половиною награбованого, заявивши, що, почувши про чесноти пані Узумакі, вони прибули вшанувати її пам'ять та піднести ці скромні дари.
Юя радо прийняв посли.
А наступного дня, в останній день 32-го року, він наказав старійшинам клава Узумаки особисто нести труну з тілом пані Міто. Її рештки, збережені завдяки найновішій технології заморозки, нарешті зрадили землю.
Під кінець церемонії Юя подивився на тремтячих, колінопоклонних старійшин біля свіжої могили і спокійно вимовив:
— Коли ви відтримаєте три дні на колінах, поважні роди моєї пані, ми зможемо детально обговорити майбутнє співробітництво між Конохою та країною Водоворотів.
Старійшини, ридаючи, впали ниць і підносили йому хвалу.
Так, з похоронами Узумакі Міто було нарешті покінчено.
Наступав 33-й рік від основи Конохи.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt