Мало не Сарутобі Хірузен дав волю своїй « забобонній ініціативі», Камігане Юя негайно взявся до справи.
Індустрія розваг у сьогоднішньому світі шінобі і вперта прозяла в зародковому стані. Але тільки тому, що ніхто до цих пір не поставив для неї єдиного стандарту.
Саме цим Юя і хотів зайнятися - стати цим стандартом.
Знаєте, чому на початку 20-го століття американська культурна експансія накрила собою весь світ? Вся справа у могутності самої Америки. А Коноха, що ні говори, зараз була найсильнішою у світі шінобі.
Звичайно, Юя не збирався повторювати брудні трюки американців, які вламивалися в чужі будинки, щоб красти нафту. Невже не можна просто чесно вести справи? Навіщо грабувати? А якщо тобі не дають — бити. Піратська логіка, що потрапила в кістки.
Ні, Юя діяв інакше. Він вів всіх до загального процвітання, поплутуючись невеликими хитрощами, які позбавляли противників найменшого приводу для розв'язання війни.
І його першим ходом стала війна чужими руками.
Навіть якщо між Конохою та іншими селами виникнуть тертя, конфлікт вибухне на території країн-сателлітів. І тільки тоді, якщо противник зможе знищити Коноха без втрат або завдати поразки малої крові, то в когось може виникнути спокуса просто вторгнення.
Однак існування чакрової гармати змусило таку можливість практично до нуля. Якщо Конохе не заведеться зрадником.
На цьому міцному фундаменті Юя і збирався розгорнути свою гру - культурну експансію.
Першою метою стала Дерня Скритого Песка.
З Кумомаракуре було складніше. Село тільки-тільки почала приходити в себе після недавньої економічної кризи. Третій Райкаґе зв'язався з кланами Хватке. Простіше кажучи, якби не їхній егоїзм і саботаж, криза не зайшла б так далеко, що самому Райказі довелося б їхати до Коноху та благати Юя налагодити імпорт яловичини, баранини й кініни з країни Молені.
Тоді Хмара намагалася купити зерно в Івагакурі, але Онохі теж не був дурнем. Гроші Кумо знецінилися навіть всередині їхньої власної країни, який в них сенс для нього? « Весті діла — це отримувати користь, — думав він. - Ваших бичків і барашок у нас в країні Землі та своїх вистачає, ми не голодуємо. А ваші гроші нам і даром не потрібні. Якщо б ви вийшли з Конохі, то отримали би ще одну справу.
Адже Конохі мав багато чого цікавого.
І ось третій Райкаґе мусив особисто поїхати до Лісти, терпіти як жителі села за його спиною тичуть пальцями і шепочеться, і не сміючи всипляти, принижено просити ув'язнення торгового договору.
Звичайно, сам третій Райкаґе вважав себе приниженим, але з боку його тон все одно здавався досить жорстким. Але Юя і не збирався його здирати. Бізнес є бізнес, тим більше між Конохою і Кумо. Тут не можна було зірвати їжу і втекти.
Тож Юя не закрутив гайки у договірі, а навіть надав знижку. Але одна справа не відміняла іншого: рішення за програну війну платити все одно доведеться.
Третій Райкаґе погодився, склавши серце. Строго кажучи, приймаючи валюту Деревні Хлака, Юя непрямо підтримував її курс, допомагаючи стабілізувати внутрішню економіку країни Моління. Отже, уявлення про Юя в Райказі було не таким вже й добрим.
Але гарні речі не означають добра. Здійсніть йому шанс — третій Райкаґе, не вагаючись — вчепився б Конохе у горлянку.
Наприклад, зараз.
- Що? Скільки? Сто мільйонів? - Третій Райкаґе рефлекторно замахнувся, щоб вдарити по столу, але його відразу ж зупинила смаглява дівчина-секретар.
- Пане Райкаґе, заспокойтеся! Заспокойтеся! Ці гроші не з нас вимагають! Це призовий фонд конкурсу, про який нас повідомила Коноха!
Райкаґе опустив руку і кинув.
— Ах да, запам'яв. Просто в останні роки, коли йдеться про гроші, я звик, що ми їх тільки віддаємо.
Вона була його секретаркою і, по суті, своячницею - кілька років тому її старша сестра народила Райкаге здорове місце. Шкіра її не була темною від природи - просто в гірському краю Кумогакурі, де сонце світило особливо яскраво, вона сильно засмагла. І вона виглядала дуже звабливою.
На цю посаду вона потрапила невипадково. Після війни з Конохою в селі почалися внутрішні дрижки, і третій Райкаґе, остаточно втратив довіру до кланів шінобі, призначив секретарем сестру своєї дружини.
Почувши про 100 мільйонів рей, він за звичкою вирішив, що платити доведеться знову Кумо. Добре, що його вчасно зупинили, інакше довелося б міняти стіл.
Хоча Райкаґ мав умовний рефлекс на великі суми, охолонувши, він таки був людиною розумною.
— Чи не кози Конохи? - Він відразу запідозрив.
Його помічниця замислилася.
- Можливо. Но... сто мільйонів ре Переможцю... За такі гроші можна платити всім джоунам Кумо місяць! І це гроші Конохі...
Тепер Валюта Конохі вважалася найбільш стабільною у всіх країнах. У Кумодакурі, купуючи рис, торговець міг засміятися, чи брати гроші з гербом Хлака на перевертання. Але коли Конохі пропонував йому гроші, він з радістю погодився, навіть якщо сума була меншою. Усе через страх, який залишився після недавньої кризи.
Не кажучи вже про те, що Юя почав розміщувати в інших селах вентилятори та грамофони, відкрито заявляючи: у Кумо чи Суні товар буде дорожчий за місцеву валюту, а Конохі — за стандартні ціни.
Ніхто не обурювався. У них не було заводів та електростанцій, все належало Конохе. Доставка також чогось коштувала, так що наценка здавалася справедливою.
Це призвело до того, що Конохі, курс місцевої валюти щодо грошей, поступово встановився на відмітці 130 до 100 і розрив продовжував зростати. Простіше кажучи, щоб обміняти десять тисяч рей, їм потрібно було викласти тринадцять тисяч своїх.
Це не було великою проблемою, адже технологічні вироби з Конохи були меншими. Але з розвитком технології цей розрив буде тільки збільшуватися, і за гроші Ліста можна купити куди більше.
Дехто вже відчув, що в селах щось негаразд, але нічого не можна було зробити. Хочеш товар Конохі - грай за її правилами. А якщо відмовишся, Юя просто перекриє торгівлю, і села миттєво відкочуться до натурального хотійства: що виростив, то й з'їв, що зіколов, те й носиш. Заводи, побудовані за допомогою Конохи, встануть. Хоч право власності і належить їм, слід було оголосити Юю що будь-хто, хто посмішає з ними співпрацювати, потрапить під санкцію, — і через рік фабрика заштовхнеться.
Власне, Юя вже примусив закритися три таких заводу. Вони відкрито дискримінували мешканців Конохи і відмовлялися брати з них провід. Отже, коли Юя прикривав їх, ніхто не сказав, що вони самі попросять. А ось хтось за ними стояв?. Хто ж його знає...
Запропонування на свій виступ « Суперзірка Шинобі» Юя розіслав до всіх сіл. Звичайно, можна було організувати конкурс танців, акторських виробів або навіть дефіле в купальниках... Кхм, ні, за останній Цунаде, мабуть, збила б його так, що він би з ліжка не встав. Ця дівчина мала дедалі більше сличок, тому її було ліпше не злити.
Спів — ідеальний варіант. Тут все просто: якщо співаєш добре, це чутно будь-кому, у кого є вуха. Юя поділив конкурс на чоловічу і жіночу категорії. Переможець у кожній отримував по сто мільйонів ре. Призи за друге-десяте місця починалися з десяти мільйонів і зменшились по нісхідної.
Оскільки учасники мали багато чого зробити, Юя оголосив про те, що тури відбірних місць будуть проходити в кожному регіоні і тоді фінальні промови транслюватимуться у всіх селах одночасно.
Звичайно, жодна пряма трансляція не була і в поміні - не ті технології. Події записувалися заздалегідь і відбувалися у визначений час. Але яка різниця? Сказав, що прямий ефір означає прямою ефір. Все одно фіналісти, приїхавши до Коноху, не зможуть так просто звідси поїхати і все розболтати.
Телефонів не було, тому голосування проходило вручну. І право голосу мали тільки мешканці внутрішнього міста Конохі. Так, хтось міг порахувати це підтасовкою результатів, але Юя було плювати. Не подобається, не бери участі.
Він дуже серйозно ставився до першого в історії шоу талантів.
Підготовка йшла повним ходом. Сцену для фіналу швидко звели на землях Клана Нара — місце, де обов’язково стануть священними фанати. Як тільки все було готово, Юя оголосив про початок внутрішнього відбіркового туру в Конохі.
І він самознищився.
Його куди більше цікавила реакція інших сіл.
І результати перевершили всі очікування. Заявок подавав активно, учасники падали у бій. Конкуренція за десять місць від кожного села була запеклою. Кумогакуре, перший же скандал був відомий: якийсь здоровий чоловік, якому судді поставили три хрести за жахливий спів, в люті накинувся на них з кулаками.
Який знайомий почерк. У своєму репертуарі, Дерня Хлака.
Тим часом фабрика з виробництва коли, яка працювала під офіційною егідою Конохі, гремів на цілий світ і заробляв шалені гроші. В інших селах Юя навіть запустив рекламні склади: « Кока-Кола — справжня коло! Все інше - засіб для очищення туалетів". Ніхто не звертав на це особливої уваги, оскільки бачила рекламу і гірше. Казали, що якась кола навіть підвищує чоловічу силу. Звідки ми знаємо? Джірая купив, спробував — виявилося, що це дурниця.
Протягом перших трьох місяців 29-го року Конохи продажу коли підскочили на 27%, принісши величезні прибутки. Тільки одна компанія з ліхвою закрила всі витрати на проведення змагань.
У квітні 29-го року Конохі розпочав тримісячний тур, і село занурилося в атмосферу свята.
Особливо вирізнявся чоловік з простого дому, Наміказі Катсучі. Його хриплий, прокурений голос видавав чоловіка з багатою історією. Шкода, що після виступу він відразу ж кинувся в обійми дружини і дитини. Ця історія, звичайно ж, не є історією сімейного щастя.
Юя, замаскований під звичайним глядачем, з особливою цікавістю подивився на трирічного малюка, якого тискали батьки.
« Так, цей жовтий вихор... так це ти, Мінато.
Хоч він і дізнався його, підходити та познайомитися з Юя не збирався. Нехай все йде своїм чергою. Він і так вже перекрив історію цього світу до непізнання.
Хоча... Намікаде Касучі...
Коли Юя повернувся в Резіденцію Хокаґе, то швидко знайшов його особисту справу. Треба ж, простолюдин, який зміг дослужитися до джона, причому елітного Джоніну за новою системою введена Юя. Здається, Отець Мінато був дуже обдарованим шінобі.
Юя пролистав дальше. У віці 32 років дружина Наміказі Коммі 26 років, заручилися десять років тому. Ого, заручені десять років тому, а сину лише три роки? Чим же вони весь цей час займалися... Ах так, війна з Кумогакурою. Кхм, це гріхи Другого, мене вони не стосуються.
Він врахувався у справу ще раз. Отець Катсучі вже помер. У записах говорилося, що в нього було багато застарілих внутрішніх травм під час війни...
Хм...
Юя закрив теку.
Про мертвих або добре, або нічого. Навіть якщо у батька Катсучі і були якісь мотиви, коли він прибув до Коноху, зараз йшов 29-й рік. У будь - якому його намірі навряд чи могли перейти у спадок до сина.
Нехай минуле залишиться в минулому.
Хоча, почекайте-но... Виходить, Наміказі Мінато не такий вже і шинобі-простолюн...
Гаразд, яка різниця. Нехай буде так.
Наступного дня Наміказе Катсучі вибув з конкурсу. Він обійшов здорову дитину з обличчям м'ясника, який, однак, на превеликий подив мав народні пісні. Гучала з захопленням отримала свій приз за перебування в наступний тур: п’ятикілограмовий мішок прального порошку. Справа не в тому, що він не міг собі його дозволити - за його виду було ясно, як з роботою у нього все гаразд, так і одягнений він був пристойно.
Але гроші грошима, а приємний бонус ніхто не відміняв. Тим більше це був не просто подарунок, а чесний зароблений трофей.
Юя і не здогадувався, що в Конохі стільки талановитих співаків. Тепер він з нетерпінням чекав на прибуття учасників інших сіл.
Ну добре, Юя був готовий визнати самому собі: йому було абсолютно плювати, хто приїде і наскільки вони співають. Він цікавився лише тим, чи ці люди впливають на нього і допомагають йому заробляти гроші.
Все це робилося для того, щоб після цього грандіозного шоу запустити конференцію Конохі та інших країн. Якщо хоча б один з десяти глядачів продовжить дивитися їх передачі, Юя буде вважати це величезним успіхом. Адже тоді він зможе вставляти все, що йому заманеться.
І ось наприкінці літа, у вересні 29-го року, в Коноху з'їхалися по десять найкращих співаків із кожного села.
Хоча право голосу залишалося за жителями Конохі, все було так само, як і передбачав Юя: інші села, навіть якщо й були незадоволеними, нічого не могли вдіяти. До того ж... Навіть якщо не перше місце, за друге давали десять мільйонів ре! На ці гроші в Конохі можна було купити будинок.
Але було ясно, що навіть з таким виграшем жоден із них не залишиться в Конохі.
Так чи інакше, у вересні до села з’явився потік гостей. Хтось приїхав, щоб послужити своєму селі і віддати йому весь виграш, хтось - аби допомогти своїй сім'ї, а хтось просто щоб побачити світ.
І серед них... була одна особлива гість.
У неї не було права на участь, адже вона була не з П'яти Великих країн. Але вона все одно приїхала.
І в перший же день зробила фурор.
Тому що вона була королевою цілої країни.
Але це було не так вже й важливо. Головне... її голос. Він був справді чудовим.
Цей гість був Казахана Коюкі, правляча королева країни Снега.
У день свого прибуття вона піднялася на дах найвищої будівлі в центральній торговій вулиці Конохі і заспівала - веселу, просту й вільну пісню.
Як птах, що вирвалася з клітки...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt