Кажуть, що не варто спалювати за собою мости і в цьому є частка правди.
Але для Юя ця мудрість означала одне: я відвернуся на крок лише тоді, коли мій противник помістить мені цю поступку відповідної вигідної користі.
Юя прагнув влади, а Клан Сарутобі захищав свої інтереси. Все було просто, і говорити ні про що.
І тепер, коли Юя мав на руках усі козирі і багато способів дотиснути їх клан, Сарутобі виявив розсудливість та прислали гонца з пропозицією миру. Звичайно, слова того ніндзя, що з'явився вчора, Юя не вірив ні на копійку.
Щоб він залишив їм шлях до відступу, вони повинні були заплатити.
Теперішній глава Клану, старий, що пройшов через епоху Вояючих царств, цього не розумів.
На відміну від Сарутобі Хірузена, цей принцип уловив.
Отже, в оригінальній історії він мав стати третім Хокаґе. Нехай в очах багатьох він і виглядав слабаком, схильним до поступок, але саме він провів Коноху через сорок найнебезпечніших років її історії.
Так, тих сорока років, коли село провокували і копали всіх людей без лінощів.
Хірузен зійшов на пост швидкопстижно, після раптової загибелі Сенджу Тобірами. Шімура Данзо, його товариш по команді, вважав, що і сам гідний цього місця, і між ними почалася підоряна боротьба. З цього видно, що Данзо був витіснений з кола реальної влади і міг лише возитися в пісочниці зі своєю «Корнем» Анбу, так само не змігши піднятися на поверхню навіть після смерті третього року — хватка Хірузена була.
Звичайно, Юя не знав, що Хірузен був не просто розумним - його набридив сам Сенджу Тобірама. Для Юя клан Сарутобі не мав особливої цінності, але для другого Хокаґе він був ідеальним знаряддям у боротьбі з Учиха.
А оскільки Хірузен з’явився у такий щирий заклик, Юя милостиво його прийме і пообіцяє більше не торкатися їх.
Як тільки Сарутобі пішов, Юя розгорнув сувій. Все було так, як він і сказав: документ часів заснування Конохи, скріплений особистою резолюцією Сенджу Хашіреми, в якому визначалися межі земель Клану Сарутобі та закріплялося їх право на цю територію.
Усміхнувшись, Юя прибрав сувій і викликав Вучіху Кагами, велів передати Нарі Шікає наказ: видати клану Сарутобі свідчення про права на землю.
Звичайно, ця площа була лише чверть від тієї, яку було написано на сувої Гаширами.
Юя вже відхопив у них особливий шматок під банк, тепер Хірузен віддав ще більше половини. У результаті клавана Сарутобі залишилася лише своїм родовим палацом, а земля на задньому плані була закрита.
Що ж винесе на цей величезний, неторканий ліс? Юя хижо посміхнувся.
Після недовгого роздумів відповідь залишилася лише один...
Лікарня.
Оскільки Учиха відкинула його пропозицію, він не буде принижуватись і вималювати їхню згоду. Це можливо. Не хочете - не треба. Побудую тут.
До того ж, це вирішить ще одну проблему. Без сумніву, теперішні обставини можуть викликати глухому незадоволення в домі Сарутобі. Але нехай сьогодні ви мене ненавидите, через три роки будете вдячні.
Чи Юя повірить, що лікарня під боком не зможе купити вірність Сартобі? Чи ви так дорого стоїте?
Однак головна причина полягала в тому, що будівництво лікарні не мало більше відкладати.
Якщо говорити прямо, місто може обійтися без шкіл, можливо буде необхідне заводів, але воно ніколи не обійдеться без лікарні. З погляду сучасної науки, лікарні — це тисячі людей, які кожного року пережили смерть.
І якщо дотримуватися тієї ж формули, цінність, яку людина створює за своє життя, часто перевищує вартість її зарплатні. Якщо хтось врятує своє життя і далі трудиться на благо села, це принесе найбільше користі.
Звучить цинічно, але така реальність.
Насправді, якщо б не велика потреба лікарів і те, що всі в'язні були на передовій, Юя давно б вже відкрив лікарню. За останні два роки Коноха втратила не одного й двох мешканців. Тисячі загинули внаслідок нещасних випадків, не чекаючи допомоги або були загублені від хвороб.
Цієї смерті можна було уникнути.
Будь у селі лікарні...
Але це все в минулому. Хаос, який виник би без лікаря, був б набагато гіршим, ніж цілковита відсутність надії. Краще не давати її зовсім, ніж дати, а потім відняти.
Тепер же, коли лікарня добудує, і в’язні повернуться з фронту і стануть керівниками перших відділеннях, а навчені ним медсестри зайдуть на пости, шпиталю врешті відкриться.
Все... Залежить тільки від того, коли Коноха викличе війська з фронту.
Коли Юя розповів про ситуацію Тбірамі, той лише безпорадно зітхнув.
- Я і сам хочу повернути всіх ніндзя додому, але не можу! У Кумогакурі неспокійно. Внутрішня смута ще не усміхнулась! Коли Кінка і Гінкак завоюють владу, вони першими вдарять по Конохі. Такі брати.
— А чому вони так ополчилися на Коноху? — Не зрозумів Юя.
Тобірама з важким зітханням похитав головою.
— Їхня мета не Коноха. Їхня мета — Дев’ятихвостий.
І він розповів Юю історію, яку той і так знав.
Кінка і Гінкаку, Золотий та Срібний брати — це нащадки Мудреця шости Путей, які успадковують його величезну силу. В руках у них були могутні Скарби Мудреця, і одного разу Тобірама вже стикався з ними, але не хотів встромлятися в бій на повну силу, намагався відступити. Вони вже билися з К'юбі і, хай не змогли його здолати, спромоглися поглинути частину його чакри, обнаживши деякі з його здібностей. І саме тому, що вони зрозуміли силу Дев'ятихвостого, вони і дня не могли прожити без думок про те, як дістати його повністю.
Поки жив Сенджу Гашірама, вони не сміли і думати про напад на Коноху. Але тепер його немає. До того ж, їхня власна сила, мабуть, зламала їм голову, і вони не захотіли більше залишатися в тіні, що призвело до раптового бунту та вбивства Другого Райкаґе.
— Кажуть, що другий Райкаґе потрапив у засідку братів та їхніх загонів і закінчив Тобірама знову зітхнувши. « Він розумів, що сили нерівні, — сказав він. — Щоб прикрити відступ своїх людей. Він боровся три дні, поки не впав від виснаження. Хоч ми простояли один проти одного на полі бою два з половиною роки... Така смерть гідна чоловіка.
Юя зловив погляд вчителя і зрозумів, що він мовчав, коли запитував себе, як би повівся сам.
Юя лише посміхнувся. Не бажаючи витрачати час на пусті розмови, він знову змінив тему майбутнього розвитку Конохі.
Першочерговим завданням була валюта.
Маючи 50 тонн золота як забезпечення, гроші Конохі будуть незнищенними. Це гарантувало, що село зможе безболісно збільшувати грошову масу на три відсотки щороку протягом наступних 20 років...
— Постой, постой! — Тобірама не витримав і схопився. - Ти ж просив у мене всього сто тонн золота!
- Дядько-наставник! — Юя невинно захопил ресніями. — Яка різниця, де йому лежати? У вас у банківському рахунку чи в банку. Це ж все одно! До того ж, контроль у ваших руках, так що, якщо округлити, все це як і раніше ваше.
Юя тактовно заручився з іншими акціонерами в обличчя торговців. Звичайно, за документами все було так: Тобірама, який вклав реальні гроші, володів 51% акцій. Юя, як фактичний керівник, відписав собі 29%, але про це, крім Тобірами, ніхто з купців не знав і не хотів знати. Їхня увага повністю прикута до фігури Другого Хокаґе.
Але Тобірама так просто не поступився.
— Ах ты, паршивец! Кажи! Ти поклав око на моє золото? Ми вигребли його з шахти Хмарака! Не смій творити що заманеться!
Юя з жаром почав переконувати його: « Що це за золота, якщо воно лежить мертвий тягар? » Куди краще вкласти його у ресурси і розвиток Конохи.
- Тільки уявіть, дядьку-наставник! Вкладіть ці двісті тонн, і Коноха злетить до небес! Хіба не цього ви хочете?
Тобірама захистився.
Він знав, що цей прохвост Юя просто водить його за ніс і націлиться на скарби.
Але, чорт візьми, в його словах була своя правда...
Що у нього в сховищі, що в банку... Золото все одно лежить без справи. Тільки коли ви вклались у село, воно матиме справжню цінність.
І поки Юя продовжував свої домовленості, а Тобірама серйозно обдумав цю пропозицію...
Раптом до кабінету заглянув Учіха Каґамі. Ніндзя з Деревні Скритого Хмлак просив аудієнції у Гоказі.
Тобірама лише зухвало відмахнувся.
- Що їм потрібно? — З цікавістю запитав Юя. — У них же там смута... Що вони забули у нас?
— Вони хочуть замовити сто тисяч вибухів. І вже принесли задаток.
"Хіраючись!"
Тобірама різко піднявся. Він витримав найважливіший вид:
— Це справа державної важливості. Я повинен зайнятися ним особисто.
Юя лише змучувала голову, дивлячись на те, що вона швидко віддаляється.
« Ну до чого це, дядьку-наставник... Всього-то сто тисяч вибухових печаток. Хіба це така важлива справа? "
Сріблюбець.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt