Внутрішні суперечки? Юя ставився до них філософсько. У ідеалі їх не повинно бути, але якщо вже вони є - що ж, доведеться грати за визначеними правилами. Нічого страшного. Який великий клан, яке село обходилося без внутрішньої гризні?
Звичайно, це було лише слабке самовдоволення. Інші села шінобі та вперто роздирали конфлікти всіх мас, а у Деревні Скритого Хлака так і дійшло до відкритої війни, що повзала вже кілька місяців без явного перевісу однієї з сторін.
Ні, внутрішні суперечки - це ніколи не "нічого страшного". Але Юя був упевнений, що зможе утримати ситуацію під контролем. Принаймні, не дасть їй скотитися в повний хаос.
Що до методу, який він обговорював з Узумакі Міто - потопити клан Сарутобі за допомогою банківської паніки — це був найзапекліший варіант. Використання фінансового тиску і впертість могли завдати клану величезного урону, поваливши його репутацію до самого основи, але також Сберегаційний банк Конохи неминуче би постраждав. Довір’я — це невидима річ, яку не можна було б зрозуміти. Раз істратив, його вже не повернеш.
Тому, поки були інші важелі, Юя не збирався вдаватися до цього плану. Спочатку нехай клан Сарутобі та його пригодовані торговці самі влаштують собаче гризня.
Можна сказати, Юя вперше по-справжньому показав зуби.
Клан Сарутобі не міг уявити, що цих торговців, яких вони вважали своїми людьми, Юя так легко зверне проти них.
Чи багато торговців у Конохі? Якщо підходити до визначення суворо, то майже кожна сім’я у внутрішньому місті займалася комерцією. Зрештою, коли Юя проектував нову споруду, він обережно залишив перед кожним будинком вільний метр землі. Для простого споживача було б верхи марнотратства не використовувати цей простір для дрібної торгівлі. Врешті-решт, прості люди одночасно і найбезглуздіші та найбільш прискіпливі.
Юя вчив це з самого початку.
Саме тому він відмовився від старої архітектури Конохі з округлими багатоярусними будинками на користь сучасних квадратних багатоповерховий будинок. Це був очевидний зачепив майбутнє: такі будівлі куди простіше зносити і перелаштовувати, створюючи на їх місці висотки та цілі житлові комплекси.
Населення внутрішнього міста зростатиме. Тепер домівок вистачить від сили на одне покоління. А через покоління населення стане щонайменше вчетверо більше. І це не тому, що хтось із зовнішнього міста буде встромлюватися усередину правди. Спит на житло стане критичним.
На той момент буде три шляхи вирішення проблеми.
Перший, примусовий: змусити мешканців Конохи менше народжувати.
Другий: будувати вгору, підводячи висотні будівлі.
Третій: розширяти кордони внутрішнього міста.
Першим варіантом Юя відмів одразу - він, навпаки, вважав, що Конохе відчайдушно не вистачає людей. Третій і той же час — контраст між внутрішнім та зовнішнім містом був необхідний для того, щоб жителі цього центру відчули еліту. Звідки йому взятися, якщо просто розширити межі?
Залишився тільки другий шлях: знесення старих будівель і будівництво висоток. Що зробити, землі було не так багато. Перш ніж розширяти місто, куди розумніше було відібрати територію біля великих кланів шинобі і забудувати їх.
Але все це - справи прийдешніх днів.
Тепер Юя робить крок за кроком. Спершу він вирішив показати Клану Сарутобі маленький урок комерційної реальності.
Звичайно, Сарутобі мали свої торговельні каравани та підприємства. От тільки все, що продавали вони, було і у Юя. А те, чого у них не було, Юя теж мав.
Тому Юя просто зібрав решту продавців і сказав: « Я збираюся провчити клан Сарутобі. З сьогоднішнього дня будь-хто, хто продовжуватиме з ними співпрацювати, може не ображатися, коли я викину його зі свого кола."
У Конохі не було прецедентів, щоб когось виганяли з села без вагомих причин, і Юя прямо сказав, що не стане цього робити. Але якщо ти працюєш з Сарутобі, то твоє право. Ось тільки орендовану землю доведеться повернути, а договір на твою крамницю на кінці року проданий не буде. Нескладно? Вся земля і комерційна нерухомість в Конохі... хм-хм, в руках у Сенджу Тобірами. Іди і скаржися йому!
Не кажучи вже про те, що Юя володів долями в сталелітейному і ткацькому заводах та у багатьох інших підприємствах теж. І хай фінансовий біржі як такої ще не існувало, принципи маніпуляції залишалися тими ж. Газета — це інформаційна зброя, рупор громадської думки — також була в його руках.
Варто було запустити в друк слух, що на заводі такого-то виникли проблеми, а власник вивів всі активи і через три місяці не зможе платити зарплату ... Нічого не зміниться. Але коли через три місяці робітники не побачать, чи зможуть вони піднімати свій бунт?
Просто кажучи, ті ж методи, що в іншому світі обрушують акції за один день, тут просто вимагали більше часу. Але результат був той самий — вірна смерть для бізнесу.
Торговці зрозуміли насик.
Коммеранти - це прагматичні люди. Вчора вони були найкращими друзями Клана Сарутобі, тому що це приносило користь. А що сказати про наш час?
- Вибачте, ми не знаємо Сарутобі. Ми завжди співпрацювали з Конохою. При чому тут якийсь клан?
Глава Клана Сарутобі розтрощив стіл. Він негайно скликав своїх людей, які відповідали за торгівлю, щоб знайти вихід з блокади.
І вони виявили...
А виходу не було.
Клан Сарутобі опинився в повній ізоляції. Вони не могли купити ні їжі, ні ресурсів, ані навіть вугілля. Так, на подвір'ї стояла весна, але ночі все ще були холодними. Без опалення не зігрітися.
Але тепер вугілля було недоступне. Торговці, які роками давали їм свіжі овочі, перестали приїжджати.
І що цікаво, якби вершина клана Сарутобі перейшла через свою гордість і вирушила на торгову вулицю Конохі в квартал площею кілька сотень квадратних кілометрів у вигляді продовольчої площі, вони б не зіткнулися з загрозою голоду. Якби вони були готові, як прості смертні, купувати їжу і готувати її самі.
Все впиралося лише у їхнє бажання.
Але чи багато людей з ринку потрапляєш у дві руки? Ще один день можна протриматися, але в довгостроковій перспективі це не вирішувало проблеми.
Та й не в цьому була суть.
Шинобі з клана Сарутоби більше не могли купити спорядження.
І ось це було по-справжньому мерзенно. Юя не позбавляла їх зарплати. Він зробив так, що за ці гроші вони не могли нічого купити.
Коли ті шінобі Конохі зазнавали такого приниження?
Звичайно, скарги дійшли до самого Сенджу Тобірами. Чи була за цим рука клана Сарутобі, Юя не знав і знати не хотів. Йому потрібно було лише послідовно підвищувати ставки.
Він дав прибиральникам, які обслуговують територію Сарутобі, декілька вихідних. Просто щоб клан зрозумів: без інфраструктури Конохі їм доведеться самостійно виносити своє сміття!
День, два, три...
Через півмісяця, коли Юя сидів в якіні-баре разом зі своєю Трійцею...
Поруч матеріалізувався Учиха Кагами і тихо прошепотів йому на вухо:
— Кллан Сарутобі визнав поразку.
Юя підібрав бров, відправив у рот соковитий шматок м’яса і повільно прожвавши, дозволив куткам губ вигнутися в посмішку.
Проковтнувши м’ясо, він попрощався з учнями і повернувся в резиденцію Хокаґе.
Там його вже чекав шінобі середніх років з клана Сарутоби.
- А де Сарутобі Хірузен? — З легкою цікавістю запитав Юя. - Хіба не його ви повинні були прислати до мене?
Шинобі мовчки стояв, понуривши голову.
Юя махнув рукою.
- Гаразд, я зрозумів позицію вашого клану. Можеш йти. З завтрашнього дня все повернеться на круги своє.
Він все-таки переоцінив їх. Він думав, що Сарутобі протримається хоча б півроку. І вони дійсно могли. Як уже згадувалося, якби вони переступили через себе і почали купатися провізією на ринках, то впоралися б.
Але, здається, клан Сарутобі вирішив програти цю партію, але не опускатися до того, щоб купувати їжу пліч-о-пліч з простолюдинами.
« Хм, яка безшляхова і недоречна гординя» — витримав вердикт Юя.
Наступного дня в газеті він оголосив, що півмісячна перевірка безпеки на землях Клану Сарутобі завершена, всі ризики знищені і тепер можна нарешті прокласти туди електрику.
Того ж вечора до кабінету Хокаґе зайшов Сарутобі Хірузен. Він обома руками простягнув Юю карту родових земель свого клана.
- Це ще що? — Здивовано глянув на нього Юя.
Хірузен криво посміхнувся.
- Я все ще ненавиджу тебе. Ти впав за ґрати тринадцять моїх дядьків і батьків. Але я не можу ослухатися свого вчителя. Забирай. Правда, зараз я можу віддати тобі тільки половину. Що до решти... добудь ее сам. Якщо зможеш.
Юя мовчки кинув. Миттєве миття пізніше він згорнув карту і посміхнувся.
— Ладно. Будемо вважати, що на цьому інцидент вичерпано.
Він подумав: « Язик у тебе гострий. - Ну, не буду ж чекати від вас повного покаяння. А цей трофей я з радістю приймаю".
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt