Того вечора Уміно Мусаші та його старший брат, Вуміно Кенджіро.
Передати весточку було неважко, бо більшість людей охоче допомагали одні одним у світі, де жили прості люди. Крім того, в Кенджіро багато хто знав.
Брати Уміно стиснули один одного у довгих обіймах. Запалили єдину свічку і проговорили до світанку.
— Треба ж... — З великим подивом видихнув Мусаші. — Навіть у Зовнішньому місті Конохі так чисто. І дороги ровині...
Кенджіро посміхнувся.
- Це що! Усередині вони вимощені.
Усмішка Мусаші стала трохи натягнутою.
- А ще тут є громадські туалети. І їх забирають щодня! Хто б міг подумати...
— У Внутрішньому будинку теж є, — недбало кинув Кенджіро, а ними майже ніхто не користується. У всіх свої доми, а в домах — туалети. Знаєш, такі з білого фаянсу подібні на кінське копито. Дёрёшь за ричажок - і все змиває водою.
Усмішка Мусаші стала зовсім виснаженою. Він спробував змінити тему.
- Тут краще, ніж в країні Річ. Нас навіть проводили до самого житла, розумієте?
— А у мене три квартири в Внутрішньому місті, — продовжував хвалитися Кенджіро. - Нас у сім'ї семеро, ось нам і виділили три. Ми живемо в п'ятиповерховому будинку, але не наші два інших поверхи. Трохи прикро. Ось підкопую деньжат - викуплю всю будівлю.
Мусаші замовк.
Останок ночі брати говорили про щось інше. Наступного ранку Кенджіро знову забирався до Внутрішнього міста Мусаші, що не проживав у Зовні і п’ять років. На прощання старший брат, побачивши кисле обличчя молодшого чоловіка, просто розхвилювався і зник за поворотом.
Мусаші залишився сам у своїй тимчасовому коморці — кімнатці площею 20 квадратних метрів. Він кинув її сумнозвісним поглядом, згадав слова брата, і вже наступного дня почав відчайдушно намагатися влитися у життя Конохи.
Як виявилося... Це було на диво просто.
Щодня в табір біженців навідувалися власники фабрик і заводів. Від ранку до ночі вони терпеливо, з жаром у голосі вмовляли людей піти на роботу. Обіцяли притулок, їжу та місячну зарплатню. Але біженці, все ще налякані до смерті, як лякаючі птахи, кружляли від будь-якого шороха і нікому не вірили.
Окрім Мусаші. Не вагаючись, він підняв руку і оголосив свою згоду.
Після цього ніхто не бачив його цілий тиждень. У таборі вже поповзли зловісні чутки і найтемніші здогадки, як раптом Мусаші повернувся. Він був у нічній, чисто вистираній і добре одягненій — звичайній фабричній робі — та забрав з собою дружину й дітей.
Цей яскравий приклад був заразливий. Біженці, один за одним почали записуватися на роботу.
Більш за всіх цим радів Ю.
Головне, щоб люди йшли. Головне, щоб працювали. Умови він і так запропонував найкращі. Хто не хоче, — його право, так і просидить усе життя на калі з казковою кар’єрою.
Але, здається, біженці найбільше боялися у Конохі не вважати їх людьми, а відправлять на передову гарматну м’ясо. Нічого, час лікує. З часом вони зрозуміють. Ті, хто почав працювати раніше, одного разу побачать, що вони живуть набагато краще за тих, які ліниві або вирішилися занадто пізно, коли Коноха перестане приймати нових емігрантів.
Юя потрібен був цей контраст.
Він чудово підбадьорював тих, хто вже працював. Задовольнив їх марнославство.
А от честолюбство народжується порівняно. Особливо коли порівняння в твою користь.
Да... Правда, що правда не є перевершена.
Все пізнається в порівнянні.
Шинобі-простолюни тепер щодня веслували гроші лопатою, виконуючи нові завдання. Хіба в кланах ніхто не заздрив? Звичайно, заздрили скрегочею зубами. Але Юя не звертав на це уваги. Він навіть не говорив, що племінні ніндзя можуть змінити їх на цьому « хлебному » місці.
З поверненням Сенджу Тобірами захисні потреби села знизилися. Крім клана Учиха, який через свої обов'язки у військовій поліції залишився не біля справ, всі інші класні... Замерли в нерішучості.
Правда, від Х'юга прийшов посланець. Ввічливо цікавився, чи можуть шінобі їх клана брати участь в цьому ... Подія. Юя з усмішкою відповів, що ніколи не забороняла цього робити.
Представник Х'юго почав посміхатися з доволію посмішкою. Відтоді минуло тиждень, а Х’юга не мала ані слуху, ні духу.
Юя посміхнувся. Мабуть, між кланом розгорілися гарячі суперечки. Старійшини вирішили, що це його хитрі хитрощі купити їхню вірність.
« Хех. Яка недалекоглядність. А що, якщо я скажу їм, що ці гроші, на які я купую їх відданість - їхні ж річні премії, яку вони мали отримати в кінці минулого року? "
Так, використовувати їх же гроші, щоб обсипати милими шинобі з простого народу, поки вони самі ламають голову над його правдивими мотивами... Іноді занадто багато думати — шкідливо.
Тут до Юя підійшов Учіха Кагами і запитав, чи може його клан взяти в цьому участь.
Юя байдуже потиснув плечима. Йому все одно, тільки військова поліція виправила свої прямі обов'язки.
І Учиха вислали три підрозділи — на пробур.
Вся справа була в Тбірамі. Хоча за спиною Учиха і мріяли зідерти з нього шкіру, вони мали лише покірно схилити голови та виконувати накази. Вони й гадки не мали, як другий Хокаґе відреагує до їхнього нового "корм'я".
Але через тиждень Учиха виправляли кишені, а Тобірама не виявляв жодного незадоволення. Клан відчув себе пригніченим. Такий шанс заробити легально і по-крупному випадає нечасто.
Х’юго завжди були головними конкурентами, оскільки вони мали великий огляд своєї групи. Але з якоїсь причини ці недотепи із клану Х'юґа самі впускали свій шанс.
« Нам краще» — вирішили в Клані. — Хьюга, наші очі - найсильніший пошуковий інструмент Конохі! "
Якщо звичайні шінобі-простуни розширювали патрулювання до 100 кілометрів навколо села, то Учіха готові були нестися на кордони країни Огня і пакувати кожного зустрічного багника в мішок, щоб притягнути до Коноху.
Шкода, що не вистачало сміливості.
А що інші клани? Вони з духом відправили своїх представників пряміком до Сенджу Тобірама.
До його старого знайомого.
— Эх... — Тобіраму дуже зітхнув і похитав головою, дивлячись на Сарутобі Хірузена. - Ти мене дуже розчарував.
Хірузен винен у цьому.
— Я дозволив тобі бути поруч, — з гіркотою продовжив Тобірама, - я бачив у тебе майбутній главу клана Сарутобі. Але тобі цього мало. Невже... Ти так прагнеш крісла Хокаґе?
- Не смію! — Дуже швидко видихає Хірузен, низько схиляючи голову.
Погляд Тбірами став крижаним.
— Не смей? Або не хочеш?
Хірузен мовчав.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt