Кінець лютого двадцятого року Конохі. До села прибули посланці Клану Узумаки. Того ж місяця Сенджу Тобірама, отримавши наказ від Юя про виведення головних сил з країни Залізнеза, випередив армію і разом зі своєю власною гвардою повернувся в село.
З цього приводу Юя дуже хотів висловитися. "Нехай можеш ти, чорт візьми, хоч раз обійтися без власної гвардії?!"
Толку від них немає, а в справжній бійці — лише тягар. Сам він, з Хірайшем у арсеналі, може робити що завгодно і де-небудь, але ні, потрібно тягати із собою цих коників, та ще й в такій кількості.
Звичайно, Юя насмілювався висловлювати такі думки лише у своїй власній голові.
Він добре розумів намір Тбірами. У гвардії входили майбутні лідери великих кланів Конохі, і другий Хокаґе не міг дозволити з ними щось сталося.
Але для Юя всі вони разом взяті, не коштували і волосся з голови Сенджу Тобірами. Зрештою, саме Тобірама був його тепер прикриттям, непорушною стіною. Багато питань вирішувалися зовсім по-різному, залежно від того, жив Тбірама чи ні.
Візьмімо хоча б згоду Клану Х'юґа поступити третину своїх земель. Відправся Тобіма на той світ, Х'юга і на поріг б його не пустили, не кажучи вже про якусь там співпрацю.
Однак повернення Тобісів пройшло гладко.
Мабуть, саме через те що Кумомаракуре загруз у внутрішньому смуті і Івагакуре з’єднувалося зі своєю країною Водоспад. Що до країн Трави...
Чим ці слабаки взагалі могли відповісти Івагакурі?
У країні Трава впала на коліна наступного дня після оголошення війни, принизивши себе визнати в Івагакурі нового пана.
Тільки країна Водоспада впала. « Івагуре? Ну і що з того? Ми зустрінемо їх, як належить! » — заявили в Такігакур.
І тепер обидва села вчепилися один одному у волосся.
Основною причиною їхньої витривалості був факт, що Такагакурі, як і багато інших людей, купила у Сенджу Гашірами хвостистого звіра. І не найслабшого - Семихвостого.
( Якщо говорити про лобову конфронтацію, бронований жук звичайно поступиться в грубій силі. Але коли мова йде про біологічну зброю, яка може ставати невидимим, літати, розпилювати вибуховий порошок і мати неймовірну витривалість - будь-який розумний командир зрозуміє, що його стихії є одним з диверсійних досягнень у тил ворога. Від таких атак у стилі бомбардувальника-невидимки багато разів переважить користь від його присутності на передовій. Так що так, з погляду руйнівного потенціалу Сімохвістий був неймовірно сильним. Невидимість і політ - це вже сказано все. Проти такого ворога більшість шенобі були безсилі.)
Якщо Івагакурі занадто сильно надатиме на Такиґакурі, і обидві сторони пустять у хід своїх хвостистих, це закінчиться взаємним виснаженням.
До того ж, трава вже здалась, і тепер Івагакурі могла прокласти торговельний шлях до Коноху через їхній край, віддавшися від шляху через Країна Водоспад.
Єдиною причиною, чому бої продовжувались, був новоспечений третій Цучі·чига. Молодий чоловік, на ім’я Онохі, відчайдушно намагався утвердитися в новому стані і вирішив зіграти м'язи на Такагакурі.
До слова, цього Онохі ледве перевалило за тридцять — розквіт сил для шинобі. Роз’єднання війни для зміцнення влади — це крок цілком закономірний.
Перенесення внутрішнього незадоволення на зовнішній ворог — це старий як світ, але безперечний прийом.
Адже ніщо так не зближує селян, як загальна загроза чи гордість.
Як, наприклад, зараз у Конохі. Коли прості жителі дізналися, що могутній клан Узумакі шукає допомоги в їхніх селах, то дуже зраділи. Можливо, Коноха чи ні, було вже не так важливо. Сам факт звернення підвищував їх у власних очах.
Клан Узумаки не намагався проникнути в село таємно. Замість цього Юя влаштував для них урочисте зібрання. Він особисто очолив привітний комітет, до якого ввійшли Нара Шікая, Учіха Каґамі та інші високопоставлені урядовці Конохі. Вони зустріли делегацію у зовнішніх врат.
Спочатку в Узумаки були дуже задоволені вісники. Вони вважали такий прийом знаком глибокої поваги.
Але потім Юя взяв главу делегації під руку і, яскраво посміхаючись, повів його по головній вулиці зовнішнього міста. Він широкий жест показував на зруйновані квартали і із ентузіазмом пояснював, що хоч зовні місто не настільки багате, як внутрішній, він все одно є невід'ємною частиною Конохи, і село зобов'язана забезпечити його мешканцям гідні умови.
Посмішка на обличчі посланця застила.
« Я... Я начебто не просив про екскурсію? "
Але Юя, наче не помічаючи його замішування, безцеремонно покерував делегацією Узумаки пряміком на будівництві і навіть розгорнув перед ними генеральний план.
- Бачите? Це перша лінія житлових районів, що розташовані навколо стін внутрішнього міста.
— А ці будівлі будуються для другої хвилі переселенців.
— У будинку вже проведений водопровод, у майбутньому з’явиться і електрика. Ми забезпечимо мешканців усім необхідним, зробимо їхнє життя комфортним і насиченим.
Голова делегації кілька разів намагався вставити слово, але Юя відразу переривав його.
Він не давав йому жодного шансу заговорити про справу. Замість цього він, все ж міцно тримаючи гостя під руку, провів його у внутрішнє місто і відразу примусив в людопривідний залізничний вагончик.
Цей транспортний засіб рухався силою ніг чотирьох шінобі, спеціалістів з тайдзюцу. Вагончик вміщав до 20 пасажирів, якщо вага кожного не перевищувала 60 кілограмів.
Кожен з 12 таких вагончиків виконував лише три рейси щодня, змінюючи один одного кожну годину. Маршрут пролягав через певний кольц внутрішнього міста, звичайно, не торкаючись території кланів. Такий був прообраз системи громадського транспорту Конохі.
Звичайно, шітринки могли замінити людську силу, але це було далеко від зручності та швидкості, які давала б електроенергія.
Юя не чув, щоб у світі шинобі існували нафта або інші викопні джерела енергії. Але він добре пам’ятав, що в майбутньому у домі Наруто був холодильник і електричні лампи, а на вулицях Конохи горіли ліхтарі. Отже, було можливо дістати електрику.
Юя не збирався сидіти склавши руки і чекати. Він повинен був прискорити прогрес. Одним з головних проектів його науково-дослідного відділу, в який він брав участь величезні кошти, була розробка електрогенератора.
І він поставив ультиматум: п'ять років на створення робочого прототипу. Не зупиняйтеся - всі підете на вулицю.
На щастя, експеримент вже увінчався успіхом. В його основі лежав особливий магнетичний мінерал Інь-Ян. Розуміння Юя було простим: це руда з магнітними властивостями. Сили тяжіння та відштовхування змусили її обертатися, приводячи в рух ротор генератора і виробляє енергію.
Але успіх у лабораторії не означав негайного впровадження в бит. Потрібно було провести багато тестів і випробувань для масового використання.
Але це вже були проблеми дослідного відділу. Протягом останніх років Юя вклав у нього сотні мільйонів рі, і ці гроші повинні були принести свої плоди.
А, до слова, хвалену Техніку маріонеток Сунагакуре його відділ вже зламав. І вердикт був неважливим: коробочка виделки не коштувала.
Сама техніка була простою. Щоб скопіювати і наздогнати технологію Суни, потрібно було б років десять. А якщо кинути на це всі ресурси, можна було б вилікуватися за два-три роки.
Ось тільки цінності в цьому не було ніякої.
Чому маріонеток взагалі зародився в Сунагакурі?
Тому що маріонетка, чорт візьми, ремонтно.
Вибуховий сувій спрацював - і все, його немає. Кунаї та сюрикені, залишені в бою, стануть ворогами і не побрехають збирати трофеї з поля битви.
(І не треба сміятися над сценою, де Альянс шінобі збирав зброю після битви з воскрешеним Другим Мізукаґе. Насправді зброя після бою дійсно збирали і використовували повторно...)
Сунагакура була бідною. Вони не могли дозволити собі всі ці викрутаси.
А тим більше вони не могли дозволити собі прив'язувати до кожного кунаю і сюріку з вибухівки та швиляти їх десятками, наче це не гроші.
Суна на таке була не здатна. Тому ці маріонетки були ідеальним виходом. Зламався — полагодив. (Економічно, надійно, багаторазово.) Для них це було життєво важливо.
А для Конохі - так, баловство.
Крім того, ця техніка залежала від матеріалу.
Не перетворювати ж на маріонеток живих шинобі, справді?
Звичайно, твердість матеріалу від цього б злетіло до неба, але тоді вимоги самого кукловода постійно зростали б.
І хіба хтось почав би вбивати сильного шинобі в розквіті сил, щоб зробити з нього ляльку?
(Де-небудь в майбутньому мимовільно ікнув ще не народжений Сасорі).
Бред якийсь. Адже він набагато корисніший!
Загалом, у дослідницькому центрі кипіла робота і над іншими, куди більш секретними проектами, які вже точно не можна було показувати клану Узумаки.
Але це вже не було потрібно.
Дивлячись на все це, делегація Узумаки повністю усвідомила силу Конохі.
« Батьку, — знеохочувалася в їхніх головах думка про порятунок сина? Ти не можеш залишити країну Водоворотів!»
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt