Сенджу Тобірама, читаючи донесення на мить знепритомнів.
Він обережно запитав у вершника:
- Скажи-но, а у вашому селі... Є річки?
Шінобі з Песка просто розгубився, похитав головою.
- Ні, пане Другий. А це має якесь значення?
Тобірама подумки зітхнув. Річки у них немає. Якого біса вони збираються будувати?
Шінобі, побачивши реакцію Хокаґе, понуро відклався і пішов з собою у безнадійній надії.
Як тільки двері зачинилися, Тобірама покликав до себе Ю. Цей чоловік був дуже уважним секретарем, але їхні стосунки вже давно вийшли за рамки службових і більше спілкувалися з племінником.
— Ти тільки послухай, — посміхнувся Тобірама, - Пісок знадобився побудувати у себе водоканал. Яка безглуздість.
Однак Юя не був готовий погодитися. Замість цього він мовчки розгорнув на столі карту країни Ветра і, схилившись над нею, тихо хмикнув.
- А це можливо.
Тобірама замер, потім смілив його недовірливим поглядом.
що говориш. Як вони його збудують, якщо в них навіть струмка заваляючого немає?
Юя ткнув пальцем в північно-східну частину карти.
- Ця область межує з країною Дощу. А по її території протікає повноводна річка, яка заходить і в землі країни Відра.
Хокаґе схилився нижче.
— Але звідти до їхнього села сотні кілометрів.
— Так і є, Юя прокреслити по карті довгу лінію. — Перекинути води з півночі на південь, до самого села. Звичайно, це грандіозний проект. Протягом кількох років, можливо навіть десятиліть. Витоки річки контролюватимуть одразу дві країни — Вітра і Дощу. Але це все краще, ніж кожного року втрачати людей від спраги.
Тобірама вдивлявся у карту, і його лоб прорізала глибока зморшка. Перекинути ріку з країни Дощу через всю пустелю до Сухого Песку... Спочатку це здавалося йому найбезмежнішим маренням. Абсолютно невиповненою затеєю.
Але чим довше він думав, тим звітніше розумів ... Чорт забирай, адже це... Це спрацює!
Він довго замовк, занурившись в розрахунки. Юя, побачивши це, пристроївся в кріслі у кутку і вирішив надолужити пропущений сон.
Зрештою, коли Тобірама усвідомив усі наслідки цього плану, його безжалісне обличчя проникло в безжальну сміх. Він не став будити хлопця, а сам розшукав шінобі з Песка.
Ідея, викладена Другим Хокаґе, прозвучала для голови делегації Песка настільки дикою, що він спершу вирішив, ніби старий бичка просто знущається над ним. Але коли Тобірама розкладав усе по півкулях, очі піскового шінобі округлювалися. Неймовірно... але в цьому був сенс!
« Як же ми самі до цього не здогадалися? » — в голові промайнуло. Що й казати, другий Хокаґе... Голова в нього працює не на зразок їх головам.
Обличчя головного шінобі Песка спалахнуло від хвилювання, він почав палко і збився подяки.
Тобірама тільки загадково посміхнувся і вніс, що Конохе не потрібна особлива вдячність. Їхні села - дружні держави (хоч з моменту їх заснування не минуло і п'ятнадцяти років, так що про « кохання поколінь» говорити було рано), і вони повинні продовжувати жити в мирі.
Голова делегації закивав так рияно, наче дурень і помчав у рідне село. Коноха подала ідею, але втілювати її в життя мало бути Пескою. А це означає, що чим раніше він повернеться, тим швидше почнеться велика будівельна програма і його село заживе новим та щасливим життям.
Принаймні так він наївно думав.
Коли Тобірама повернувся до свого кабінету, Юя, який вже встиг виспатися, сміявся з нього своїм фірмовим поглядом на рибу.
Ви ж розповіли їм про мій план.
— Саме так, — усміхнувся Тобірама. — Крім того, я дав їм його зовсім безкоштовно. Ти точно не знаєш чому?
Юя схилив голову набік.
- Чому? Хіба тут є чого дивуватися? Відвести біду, витрачати сусідів і спостерігати за пожежою з іншого берега. Що тут складного для розуміння?
Усмішка зійшла з обличчя Тобірами, і стала звичною кам’яною маскою.
— О? І які мої цілі?
- По-перше, навіть якщо проект досягне успіху, Песок всього лише отримає воду. Їхня бойова сила від цього ніяк не зросте. Але Казекаґе кине всю енергію, ресурси і увага на цю споруду. Це суперпроект, який може дійсно змінити життя в пустелі. Вони не відмовляться від нього, хоч би що це коштувало. Це прямий наказ історії, який нинішній Казекаґе просто не зможе проігнорувати. Чиста політика. Ви підсунули їм наживку, і тепер Пісок на кілька років зав'яже в цій стрічці з головою.
« І користь від цього полягає в тому, — продовжив Юя, - що у них не буде ні сил, ні бажання лізти на наш конфлікт з Хмарою. Так, у нас з ними договір, але хто знає, коли їм в голову свербить думка, що Коноха занадто багата і її не завадило б пограбувати. А так ми отримуємо кілька років передишки, щоб розібратися з облаком без оглядки на тили.
— І це лише миттєва вигода, — похитав Юя головою. - У довгостроковій перспективі, коли канал буде збудовано, його доля - чи буде в ньому вода і скільки -- виявиться повністю у руках Дайме країни Вентра та правителя Країна Дощя. З даймо Казекаґе сваритися не стане. А ось з країною Дощу...
Він посміхнувся.
— Подумати тільки... Те, що для однієї країни - це стихійне лихо, нескінченні зливи, для іншої — предмет відчайдушної спраги. Яка іронія... Дядюшка, а ви все-таки той змій. Песка раніше не мала причин нападати на дощ. Тепер же, хоча б заради безпеки свого водоканалу, вони будуть змушені поставити Країна Дощу на коліна. Інакше їм доведеться жити з оглядкою на чужу милість. А Коноха... Коноха буде просто сидіти і дивитися, так?
З цими словами Юя підняв вгору великий палець.
Відведення загрози, чужі руки, розпалювання ворожості - і все це його дядько провернув за якісь півгодини роздумів. Юя лише присвистував. Ну і гад же його дядько, просто до мозку кісток.
Однак Тобірама відчував щось інше. Цей щеня не просто розгадав його задум - він побачив його на кілька кроків вперед, передбачивши неминучий конфлікт Песка і Дожя, про який сам Тбірама навіть не замислювався. Невже він, другий Хокаґе, втрачає хист? Та що цей паршивець про себе возомнил!
Як тільки Юя прочитала його думки, він раптом підняв голову.
- До речі, дядьку. Ідея була моя. А якщо ви скористалися нею для виконання своїх підступних планів, чи не покладається мені за це якась нагорода?
Гнів Тбірами швидко відлітався.
Він відкаштувався і запитав:
- І чого ж ти хочеш?
— Гендзюцу! Навчіть мене гендзюцу! — відразу ж випалив Юя, піднявши руку.
Тобірама замовк, а потім повільно похитав головою.
- Це не твоє. Твої таланти в ніндзюцу, будьмо чесними, не знаменитими, а гендзику вимагає ще більше часу і сил...
*Тут варто зазначити, що мірка « Не знаменитий» Сенджу Тобірама мала декілька перекручених поглядів. Всю війну він провів за спиною в Хашірами, щодня спостерігаючи за тим, кого прозвали Богом Шинобі. На його фоні хто завгодно з'явився би сережком. По правді кажучи, талант Юя був дуже непоганим - не геній, але явно вищий за середній.*
- Тобірама кинув на Юя важкий погляд, замість того щоб витрачати час на ілюзії, краще подумайте про те, як розвивати Коноху. Теперішня Коноха...
Він зітхнув. Коноха вже перенеслася по шляху прогресу на задньої швидкості, з педалю газу, вданої у підлогу. Лише за кілька років Юя отримав свободу дій, село змінилося до невпізнання, і це бачив кожен, хто не був сліпий. І Тобірама говорив чисту правду, хоч би якою гіркою вона була для нього. Але заради села він був готовий на все.
— Коноха може обійтися без мене. Але без тебе вже ні.
— Дядюшка, — поморщився Ю. — Від раптової ніжності аж мурашки по шкірі.
- Ах ти, паршивець! Ні, сьогодні я тебе точнозду!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt