- Що? Ти віддав десять кілограмів золота прямо в руки шінобі Тумана, які на тебе напали? Ти збожеволів? — рів Сенджу Тобірами змусив з'їхатися від страху і його секретарку, та двох дівчат, Учиха Джу і Хьюга Казуко стояли біля входу до тимчасової штаб.
Звичайно, його крижане обличчя, схоже на маску мерця, справляло незабутнє враження.
— Я вважаю, що це було варте цього, — байдуже кинув Юя.
Тобірама з гуркотом вдарив кулак на стіл.
- Десять кілограмів! Десять! Через війну ціна на золото злетіла до небес, майже десять тисяч три за грам! Ти хоч уявляєш, що це означає?
Коли Юя зітхнув, сів навпроти і витріщився на нього своїми фірмовими очима дощечки риби.
- Дядьку, кажіть вже прямо, що вам потрібно.
Зрозумівши, що лютим напором цього дрібного паршивця не проняти, Тобірама змучився і спробував зберегти обличчя:
— Я просто боюся, що ти викинув ці десять кілограмів золота на вітер.
« Торгівля каравану в країні Води вже на дорозі, — продовжує Юя. — Якщо той, що на чолі з ним був напад, захоче пригарбати золото, то залишиться лише один вихід — зрадити своє село. Стати ніндзя-відступником.
Юя залишив при собі десять кілограмів золота, звичайно ж, це байка збуту на десятки мільйонів доларів. Але видавати заради неї рідне село... Якось все ж дрібненько.
У його словах про караван в країні Води крился та інший, більш глибокий сенс. Юя вже все влаштував: купці доставлять офіційне повідомлення від імені Конохи. У ньому буде чітко сказано, що Дерівня Ліста щиро бажає налагодити з Туманом торгові стосунки. А як знак доброї волі і абсолютної безкорисливості, будь ласка, наш посланець вже передав вашому ніндзя подарунок. Десять кілограмів чистого золота. Просто так. Не вірите? Можете запитати у командира підрозділу, який атакував Долину двома Утесів.
Юя був упевнений, що коли Мізукаґе не повний ідіот і не довіряє своїм підчиненим на тисячу відсотків, він обов'язково поцікавиться долею цих грошей.
Адже чужі гроші... Найкраще пахнуть у кишені.
Ну або, в крайньому випадку, якщо не собі, то можна пустити ці десять мільйонів на потреби села.
Тому золото, якого той віддав ніндзя зі скринькою Леда, було багаторівним гамбітом. Однак подальші дії залежали від реакції самого Тумана.
Побачивши, що Юя все продумано, Тобіраму зрозумів, наскільки безглуздо ходити навколо. Він вирішив піти напрямок і просто забабанив пальцями по столу.
- Слухай, малий, я знаю, у тебе ще є золото. Викладай, і будемо вважати, що інцидент вичерпано.
« Більше ні », — відповів Юя, не моргнувши оком. - Все йому віддав.
Тобірама вскипів.
— Ти відвалюєш золото з Тумана, а своєму дядькові шиеш із маслом!
Юя лише скричав губи.
- Я тобі сьогодні віддам, а ти завтра все до копійки роздаси шинобі на передовій.
- І що в цьому поганого?
- Дядьку, ви зовсім не розбираєтеся в людях... — зітхнувши простягнув Юя.
Тобірама глибоко надихнув. « Це мій племінник. Бити не можна. Бити не можна. Головне - якщо його побити, грошей точно не побачу". Цей дрібний паршивець, мабуть, сидить на цілій горі золота! А Конохе потрібно прокласти три дороги до головної магістралі, побудувати два мости через річку Хімі, розчистити її русло, розпакувати порожньо на півдні і заході, використовувати нові сільськогосподарські знаряддя та запаси їжі з-за війни вичерпалися ...
Краще б і не думати про це. При думці про потреби села у Тбірами сльози наверталися на очі.
Немає грошей. Катастрофічно ні!
Він зробив ще один глибокий вдих. Обличчя залишалося кам’яним, але в душі бушувала буря. « Ах ти, дрібний паршивець! Думаєш, я буду грошима солити праворуч і наліво? Отже, чужакам - така щедрість, а для мене - це просто негарність?»
Та щоб він ще хоч день просидів у цьому кріслі Хокаґе!
Хоча всередині все кипіло, зовні Тобірама залишався спокійний.
— Якщо ти такий розумний, — сказав він крижаним тоном, - сам і займешся постачанням.
Але він вирішив, що якщо Юя не хоче давати йому гроші безпосередньо, то обов’язково вкладе їх у організацію тилового забезпечення. У будь - якому разі, його головний біль зменшиться.
Юя, не вагаючись ні секунди, кивнув.
Чесно кажучи, ця вилазка його і самого налякала. Місце, куди його відправив Тобірама, лежало далеко від лінії фронту і, за ідеєю, мало бути в повній безпеці. Але цей підлий Туман, ця щура, вирішив напасти без попередження.
Юя вважав, що табір не єдина мета. Напевно були атаковані й інші тилові точки. Скільки втрат було там, залишалося тільки віщувати.
Але одне було зрозумілим: незважаючи на втрати, втягатися у цілковиту війну з Туманом тепер не можна. Хай Конохі і більше всіх шінобі, це не означає, що вона може дозволити собі воювати з усіма іншими селами одночасно.
Якщо Долина двох Утесів виявилася небезпечною, то тепер найбільш захищеною є Коноха. Якщо ворожий загін втихомириться у столицю і влаштувати там хаос, то це означатиме лише один — повний розгром на фронті.
Ну, Тобірама, другий Хокаґе, хоч і не сильний в політичних інтригах, але у військовій справі він ас. Закольку пройшов ще в часи, коли світ був поділений між П'ятьма Великими країнами. І все ж неможливо контролювати за кожною дрібничкою. Останній напад - це яскравий доказ.
І ось ще що ... Якби Юя зізнався, що він учень Сенджу Гашірами, вороги кинули б усе сили, щоб розміняти його життя будь - якого свого бійця, аби тільки не допустити появи другого Бога Шінобі.
Адже протягом 17 років лише Хашірам стримував пожадливі пориви усіх цих країн. Сімнадцять років вони точили ножі, мріючи зарізати жирну вівцю на ім'я Коноха, але боялися того, хто сидів у неї на спині.
Тепер його немає. І вони зроблять все, щоб не дозволити з'єднати нову зірку.
На щастя, Юя це передбачив і представився просто відприській найбагатшій сім’ї Конохі. Що взагалі-то, не було брехнею - багатшого самого зараз нікого і не існувало.
Хоча нападники, звичайно, думали про інше.
У всякому разі, ця атака примусила Юя прокинутися. Ні, навіть в тилу, біля штабу, залишатися небезпечно.
Тому він без роздумів прийняв завдання по організації постачання.
А заодно вирішив трохи розширити кругозір свого дядька.
« Дивіться уважно, дядьку Тобірама. Ось як насправді видобувають ресурси».
***
... І ось, в кінці весни сімнадцятого року від основи Конохи, перед резиденцією Хокаґе виріс високий помст. На нього зійшов Юя і, взявши в руки мегафон, укріплений за допомогою нінпо для повторного збільшення гучності, звернувся до жителів села.
Ця промова стала подією, яка назавжди вписала його ім'я у історію Конохі і змусило кожного жителя поглянути на нього по-новому.
Звичайно, Юя не називав себе учнем Сенджу Гаширами. По суті, лише через багато років після того, як він сам стане Хокаґом, мешканці Конохі дізнаються, що Камігане Юя — чоловік, який привів їх до добробуту, — був учнем першого...
Але це почалося саме сьогодні. З цієї промови.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt