З самого народження Пер багато хто зрозумів, що вона не така проста і помічала невідповідність між її поведінкою, здібностями та особистістю.
Але через надзвичайну ситуацію, всі типово вважали її Пер. Але тепер, коли правда розкрилася між усіма зависло мовчання.
Отже, Пер, в той самий момент, як увійшла до світу ілюзій та фарб, була поглинута і асимільована Вестником смерті?
Ця асиміляція сталася безшумно, закінчена до того, як свідомість встигла зреагувати, не залишивши і шансу на боротьбу.
Якщо вважати таку асиміляцію хворобою, то загибеллю Вестника смерті було в сотні разів більше якорів Бездні!
Який там відпочинок, яка адаптація, який інший шлях - все це було брехнею.
А чому вона брехала, знав лише Вестник смерті.
...
Даґлас навіть не здогадувався, що для того, аби принести в жертву магів світ, він сам буде жертвою очей Бездні.
Він і не думав, що в цьому маленькому світі магів він зіткнеться з таким психом та кучкою безумців. І що ця кучка істот низького рангу зможе його переграти.
Він навіть не здогадувався, що зустріне одного Вестника смерті — це майже нульова ймовірність. А виявилось, що маленький Вестник смерті може покликати на допомогу старого. У результаті він ледве пережив останню спалахи очей Бездні, і це стало для нього справжнім Вестником смерті.
Дуґлас раніше лише чув про вчинки Вестника смерті, але ніколи не зустрічався з ним особисто.
Тільки коли він, слабий, вирвався з очей Бездни і опинився під цим поглядом, то зрозумів, що означає « бачити свій власний кінець».
Найжахливішим було те, що коли він побачив кінець свого життя, його душа і свідомість досягли того ж самого кінця.
Дуглас, який стояв на крок від шостого рангу, офіційно зійшов зі сцени.
Навіть без прощальних слів. Пер, або, точніше, Вестник смерті, побачивши остаточну загибель Дугласа, задоволена, ніби подивилася хороше уявлення. Вона знову перетворилася на дугу світла і зникла за горизонтом.
Покинувши цей поранений світ.
І в той самий момент, як Вестник смерті пішов, та перешкода, що сотні років висіла над світом магів, перекриваючи всім чарівникам шлях до підвищення, беззвучно розсипалася.
Зруйновані уламки, одні впадають у зоряне небо, інші — на світ магів, принесли з собою нову хвилю стихійного лиха або можливостей.
Хоча План Дугласа нагодувати око Бездною цілім континентом, все ж приніс магів неймовірні лиха всьому світу.
Найбільше постраждав Іскайпер.
Через спалахи хмар, майже половина суші стала непридатною для життя на землі.
Навіть після смерті очей Бездні вони не відновилися.
Щоб відновитися до стану придатного для життя, потрібен ще один сторічний цикл.
Другим з них був Хаотічний домен. Після досліджень Трібунала було підтверджено, що це і є колись поглинаний континент Дісердір. Але врешті-решт, люди вирішили використати назву Хаотичного домену.
Можливо, побоюючись, що хтось, повернувшись з зоряних країв, не дізнається про цю землю.
Корі вже вийшла з Хаотичного домену, але вони не стали виводити звідти всіх тубільців. Зрештою, ці люди вже звикли до майже безмігічних умов і не можуть швидко пристосовуватися до зовнішнього світу.
Що до континенту Статт і Нефрайт, то вони постраждали найменше, але й їм дісталося від тієї хвилі бурі, що виникла внаслідок зникнення очей Бездні. Хаос елементарних частинок завдав величезної шкоди. А пізніше, після руйнування перешкоди, почалася нова хвиля лиха.
Але принаймні вони не перетворилися на мертву землю, як Іскайпер.
Отже, два континенти прийняли велику кількість біженців з Іскайперу і разом зализували рани після війни.
Водночас кількість чарівників другої та третьої ранки різко зменшилась.
У боротьбі з якорями Бездні, хоча червоні черви і служили живим щитом, але більш проворені якір все одно могли одним ударом легко забрати життя цілій групи магів, повністю перетворивши їх на монстрів.
Якби не те, що потім сам Око Бездні хотів зібрати свої сили і піти, то тих чарівників залишилося б менше трьохсот.
Але, що тішило, у цього світу чарівників нарешті з'явилося майбутнє.
Звичайно, після зняття світової перешкоди тутешнім чарівникам доведеться зіткнутися із цивілізаціями зовнішнього світу. Але це - необхідний шлях для розвитку, це і можливість, і виклик.
А до якого рівня вони зможуть дійти, залежатиме від зусиль кожного.
Час від часу невпинно йшов уперед.
На колись висохлій землі пробились зелені паростки.
Хмари над головою нарешті перестали бути чорнильними.
Байрон ступив на вологу землю і потонув у багнюці.
На його дивовижно красивому обличчі було вираз померлої риби.