— О... стільки часу пройшло, що вже казати.
Сол вирішив не зациклюватися на цьому. - Ви оплакували осколк душі в своє духовне тіло? Хіба це не викличе мутацію?
Чисті фрагменти душі можна використовувати для заповненняментальній сили, але той, що дістався Горсі, не був очищений. Безрозсудне поглинання такого вискочка вкрай небезпечне.
Якби не щоденник, який допомагав йому позбуватися домішок у духовних фрагментах, Сол і сам не наважувався б поглинати їх у таких кількостях.
Крім того, Горса поглинула його осколк душі, а в ньому, не у образу буде сказано, танула сила Зоряних очей. Один неправильний рух — і Сол вже уявляв, як Горсу поглинають очні яблука.
« Все добре, — каже Горса. — Він зовсім не боявся, що має план дій.
Можливо, осколк душі вже не міг використовувати силу Зоряних очей. Це робило його не таким небезпечним.
Соул кивнув, вирішив довіритися наставнику.
Раптом він помітив, що тінь Горси на підлозі почала викриватися і деформуватися, наче тісто в печі, здуваючись та помахаючи великими міхурами.
- Наставник! — скрикнув Сол і відразу повернувся, щоб подивитися на самого Горсу.
На мить йому здалося, що тіло наставника стало тінню.
Його гарне обличчя і довга шия миттєво розпухли, покрившись безформними наростами. Блідні губи тріснули і розійшлися до самого потилиці.
Коли його рот розкрився, всередині виявилася бездонна темрява, здатна, здавалося, поглинути все суще.
« Бачиш, — не змінився його голосовий зв’язок так само, як і в інший бік тіла. Я пожер лише крихітний осколок твоєї душі й став таким... А якби я з'їв тебе повністю...
Горса, який все ще зберігає людські обриси верхньої частини тіла, злегка нахилився вперед. Вони стояли близько, і тепер його жахливий рот був готовий пожерти голову Сола!
Але, на його здивування, навіть не шепоче. Він спокійно вимовив: - Тоді ви б перестали бути собою.
Горса: «...»
Горса: "Резонно".
Вставлена шкіра стисувалася, спотворене обличчя повернулося в норму.
Він знову став тим самим Горсою з легкою посмішкою на губах.
Соул добре розумів, що поки не рівня наставника Горсе, і якщо він дійсно захоче поглинути його душу, йому, мабуть, не втекти.
Але щоденник ніяк не реагував, і Сол довіряв своїй інтуїції.
Вірше, він вірив у себе.
Живий маг Сол набагато цінніший, ніж його мертва душа.
- Перевернене дерево в Академії Байдун адже вже під твоїм контролем? — Горса, повернувшись у свій звичайний вигляд, немов раптом забув про нещодавнє зіткнення і переключився на іншу тему.
— Не те щоб під контролем. Швидше ми уклали угоду, щоб здолати ворога, коли я був в Академії. — Сол нічого не приховав, адже Горса вже мабуть зустрічався з Шайєю в герцогстві Кем. — Душу, що злилася з Перевернутим деревом, звуть Шайя. Раніше він був магом першого рангу в Академії Байдун. У нього... Мая переслідування, але останнім часом йому стало краще. Він вам потрібен?
Після того як він допоміг Корі врятувати Кіра, то оселився в передмісті Кеми.
Кір навіть виділив йому велику ділянку землі, дозволивши вільно розвиватися. Зараз те місце вже перетворилося на маленьку гаму.
І, звичайно ж, було заборонено публічним зоном.
За це Шайя віддячив Сола порцією сили долі. Тепер і в Шайї, і Мідорі були свої покровителями; вони стабільно наділяли Сола силою долі.
Тільки наймогутніший з них, Флоко, генерував силу долі лише час від часу. Порціями, ривками, наче кардіограма. Здається, що він відчував сильний головний біль від рукопалу.
- Хм, хотів дістати трохи деревини перевернутих дерев для дослідження. Але зараз, мабуть, вже пізно. Я повернуся, тоді займусь.
Здавалося, що Горса зовсім не сумнівався у своєму поверненні.
« Звичайно, можна », — відразу погодився Сол від імені Шайї. — Вы... Наскільки впевнені, що повернетеся?
Хоча таке питання могло здатися нереалістичним, але Сол вирішив поставити його без жодних пристойних почуттів.
— Ніякої впевненості, - тихо вимовив Горса.
Без саморилення, без жартів.
- Наставник, якщо ви не впевнені, чому ж ви вирішуєте йти до Глави Бездні?
- Стіна перешкодила мені шлях. Звичайно, я повинен її пробити, - відповів Горса гладким тоном, ніби говорив про щось само собою свідоме.
- А якщо розіб'єтеся на смерть?
Добре, що Гейвуда і Хайді не було в кімнаті, інакше вони б оніміли від такого питання.
Але Горса спокійно сприймав сумніви Сола. - Якщо розіб'юся, значить помру. Але треба хоча б спробувати пробити діру в стіні, подивитися, що там, за нею.
« Прокласти шлях для тих, хто йде слідом?»
— Вы велика людина.
Куточок рота Горси дёрнувся. Мабуть, він ще не чув таких похвали.
За його спиною з'явився рожевий диван, і він, відкинувшись назад, потонув в його м'якості.