Проте Сол швидко впізнав цей голос.
— Хайди? Сестра Хэйвуда? Ти перетворилася на це?
Соул згадав. Хайді - це ж потворне обличчя, що колись паразитувало на затилку Гейвуда?
Треба ж, її, виявляється, перетворили в тіньову форму, яку колись володіла леді Юла.
— Для мене честь, що ви пам'ятаєте мене, - Хайді вклонилася. У ній не було й сліду колишнього божевілля, вона здавалася ввічливою і набагато розсудливішою. — Але я не смію вас затримувати на шляху до лорда Горсе. Прошу, йдіть за мною.
Хайді не наважилася довго розмовляти з Солом, тому що Горса вже чекав його в кімнаті на найнижчому поверсі.
Він спускався сходами по Хайді і на півдорозі побачив Хейвуда, який чекав на середньому поверсі.
Той, здавалося, соромився заговорити з Солом і лише стояв біля входу в коридор, шанобливо кланяючись.
Соул кивнув у відповідь і проводив його поглядом. Стільки років пройшло, а Гейвуд і Хайді так і залишилися учнями мага третього рангу.
Хоча вони весь час були поруч з наставником Горсом, той не збирався насильно допомагати їм із просуванням.
Мабуть, для наставника Горси не було великої різниці між учнем третього рангу і офіційним магом першого.
Поки він думав, вони вже спустилися на нижній поверх. Далі Хайді було не можна йти.
- Прошу, заходьте. Лорд Горса сказав, що вам стукати не потрібно.
Соул кивнув, подякував давній знайомий і штовхнув двері.
Двері відчинилися, і зсередини повзався тьмяне світло.
Дивно, хоча в коридорі було світліше, ніж у кімнаті, саме світло з кімнати падав назовні. Поріг був темніший, ніж в інших місцях.
Соул подивився на підлогу і ступив всередину.
І відразу відчув, як щось доторкнулося його руки, хоча поруч нікого не було.
Знову це відчуття дотику, цього разу до плеча.
Сол опустив голову і побачив, що поруч з його тінню на підлозі з'явилося кілька маленьких круглих темних плям.
Ці темні плями стрибали, торкаючись його тіні, чому і він сам це відчував.
— Входи. Вони не хочуть зла, а просто цікавляться незнайомцем.
Голос Горси дійшов з глибини кімнати.
Сол зайшов і прикрив за собою двері.
У той момент, коли двері зачинилися, він раптом побачив, як його власна тінь розпалася на незліченні безліч маленьких чорних точок, які відразу ж притягнулись до того, що торкалися її раніше.
Дивлячись, як його тінь розпадається і зникає, Сол відчув себе так, ніби його дитя викрали.
Він пішов за тими тінями, обійняв два до відмови побитих стеллажу і побачив Горсу, що стояв у далекому кінці кімнати.
Той як і раніше стояв до нього спиною, проводячи якийсь експеримент.
Соул вперше бачив, як Горса працює. Раніше, у вежі, він вставав його або бродячим посеред ночі, або сидячи з книгою на величезному рожевому дивані. Зовсім не схоже на мага.
Сьогодні він був надзвичайно працьовитим.
Соул, не соромившись підійшов до Горси і заглянувши йому через плече побачив, як той кидає чорний кошочок у менізурку наполовину заповнену рідиною.
Чорний горщик порівнював на шматочок бурштину, був злегка прозорим і пружним. Коли він з’явився у рідину, то почав швидко зменшуватися.
Не минуло й десяти секунд, як чорний комочок зник повністю розчинившись.
- Знаєш, що це? — Горса недбало взяв з лабораторного столу такий же чорний комочок, кинув його Солу і опорухнувся об стіл.
Соул спіймав коктейль, розглянув його і перевірив магію.
— Джерело Дерева Чорного моря? Але, схоже, сюди додано щось ще.
— Угу, додали мене. Горса вказав пальцем собі на ніс і посміхнувся.
Сол замірів. - Ви хочете провести фізичну трансформацію?
- Вже зробив. Зараз я шукаю способи поліпшення, і Горса подивився на мене. - Але покращити не так просто.
Фізична трансформація — це, як правило, суто особиста справа. Оскільки Горса сам не говорив про це, Солу було незручно питати про конкретну формулу.
Горса, схоже, і не збирався просити в Сола ради. Продемонструвавши результати своєї трансформації, він прибрав все з лабораторного столу.
У той момент, коли Горса застосував магію, Сол раптом відчув відому ауру.
Він різко повернув голову.
Горса зовсім не переховувався і посміхнувся. — Відчув? Ще б, адже це твій осколок душі.
« Коли це наставник Горса встиг отримати мій фрагмент душі?»
Соул пам’ятав, що Кісмет одного разу просив у нього частинку душі. Невже наставник забрав її у Кісмета?
- Пам'ятаєш, як ти тільки вчився виходити з тіла і в « питлойку» тебе укусили роти? - Нагадали Горса.
- Що? Того разу? — Сол був приголомшений. — Ах так, духи помсти в « питлойці» адже також під вашим контролем.
Він з укоризною подивився на Горсу. Чи ж тоді він наказав духам напасти?
Горса, не соромившись того, що його спіймали з поліцією, відповів: "Я тут ні до чого. Ваша душа є справжнім делікатесом для цих духів. Я просто забрав уламки, які вони не змогли перетравити.