Стосунки Сола не були таємницею. Трібуналу не було важко все з'ясувати.
- Якщо ви знаєте, що я їду на допомогу другові...
- Трибунал може гарантувати безпеку відьми Корі. Коли ви прибудете до Вічної Ніч, думаю, що скоро з нею побачитеся.
Вони що, збираються і Корі туди затягнути?
Це була ініціатива Фліїма чи цих двох?
Якщо друге - ще півбіди. Але якщо перше, то Солу варто було замислитись, чи не дізнався Фліїм про їхні експерименти з інертизацією.
Хоча вони були дуже обережними і навіть перенесли деякі експерименти в Хаотічний домен, але за купівлею та відходами можна було здогадатися, що́ вони роблять.
І вони, здається, були добре обізнані про Кору. Чи знали вони, навіщо вона вирушила в Кема? Якщо так, то Сол був майже впевнений, що і в справах герцогства замішаний Трибунал.
Юла... Невже вона перейшла на сторону Фліїма? Але ж він був проти воскресіння. Навіщо йому співпрацювати з нею?
Думки в голові Сола падали з шаленою швидкістю, але на обличчі відобразилося лише напруження. - Ви, два маги третього рангу, спеціально прийшли, щоб мене запросити. Схоже, у мене немає вибору?
— А хто може відмовити Трибуналу? — Усміхнувся низький.
— Тоді я піду один. Він залишився у Нічнях, далі шукає очима бурі.
Два маги на мить зам'ялися. Вони знову переглянулися, і високий, як скеля, відрізав: - Ні!
« Оскільки він подорожує з вами, то й не слабкий », — із неприємною посмішкою додав низький. — Нехай їде з вами. Не хвилюйтеся, на Нефраті також можна швидко пересуватися. Якщо Глаздо бурі з'явиться, ми доставимо вас назад до того, як він вибухне.
Сол обернувся до Байрона. Той був невтомимий. Він подивився на Сола так, ніби казав: « Куди ти, туди і я».
Соул знову повернувся до чарівників і кинув погляд в сторону столиці Кема. - Добре, ми поїдемо з вами. Але ви пошлете людей захистити Корі.
У його голосі було чути гіркоту.
Але Байрон, який сидів за його спиною, відчув щось дивне. Він опустив голову, приховуючи свій вираз.
Чомусь йому здавалося, що Сол ... Зовсім не здивований.
У результаті два чарівники третього рангу, високий і низький, все ж забрали Сола. Заодно схопив і Байрона.
Після того як Сол погодився, вони стали набагато розмовнішими. Вони відразу ж подали йому карету, набагато розкошну від тої, на якій він їхав. Навіть коні були найвищими цифрами, яких в Трібуналі використовували для прийому гостей.
Але Сол, сидячи в карі і дивлячись на двох магів-стражників зовні, розумів, що ця карета - це лише клітина.
Оскільки вони виїхали з Нічного краю, то не мусили подорожувати через Долину Гномів на шляху до наддального телепорту. Хоч відстань і було більше, часу це зайняло приблизно стільки ж.
Через три дні, коли Сола допливла на континент Нефрайт, туди прибувала вантажівка.
Він і Байрон вийшли з карети. Снаружи — ні душі.
Схоже, маски були скинені. Цього разу дорого коштували без фальшивих поздоровлень аристократії.
Коли вони вийшли, їх відразу відправили в невеличкий замок на скелі біля моря.
Стіни замку були завиті зеленим плющем. Якби не Червоне море, то він би кидав багато морських птахів. Але тут не було ні тварин, ані людей. Навіть густа листя вважалася намальованою — ніякого життя, лише мертва і застигла тиша.
Два маги, доставивши Сола та Байрона в замок, залишилися біля воріт і не заходили всередину.
Сол і Байрон йшли по темному коридору. Вони запалили полум’я, щоб освітити дорогу.
Позазапне світло в цьому давно покинутому замку не зігнув ні комарів, ані змій. - Тут немає ні краплі життя, — Сол опустив погляд і раптом зупинився.
Байрон, помітивши це, теж подивився вниз. І тільки тепер, при світлі вогню, вони зрозуміли, що у них немає тіней! - Є світло, чому немає тіні? — Тихо запитав Байрон.
- Може, світло є фальшивим. Можливо тінь - фальшива. Можливо, і темрява — недбало покинув Сол.
Пройшовши через недовгий коридор, вони опинилися перед чорним двостулковим дерев’яним дверима. Вона в багатьох місцях прогнила, обнажаючи чорні злами.
Сол заглянув у щілину і побачив, як всередині кружляють темні тіні. Але його ментальне сканування не виявили ні живих істот, ані духів.
Він підійшов і з ноги вибив двері.
Той, хто прогнив засу з крихким тріском, зламався. Двері, зірвавшись з петель, зі гуркотом вдарилися об стіну і, відскочивши, криво впали на підлогу.
У кімнаті відразу ж піднялася хмара пилу. - ... — Байрон мовчав, коли побачив двері на підлозі.
— Нічого страшного, старший. Сол поклав йому руку на плече. — Вони нас тут замкнули, навіщо нам піклуватися про охорону в’язниці?
— Ти розчавив людину, — раптом зробив Байрон. — Чи не так? Під дверима було пусто. Ні трупа, ні крові. — Ти бачиш людину. - Мій розум каже, що там нічого немає, -- Байрон продовжував дивитися на двері. Але очі і розум Сола казали йому, що там пусто.