Однак, враховуючи те, що Горса міг бути ослаблений після невдачі, можливо, він навмисно вів себе стримано. Не без причини він йшов пішки, а не використовував магію і навіть одягався так просто.
Поки Шайя розглядав Горсу, прикидаючи, хто з них зараз сильніший, він або Сол, його раптом пробрала тремтіння.
Він інстинктивно відвернув погляд і повернувся в своє тіло-маріонетку. - Нас помітили? — Він поспішно запитав Корі, який зараз переляканий бабак.
— Мабуть, помітили тебе.
— Та як так... — Я хотів сказати Шайя, але відразу згадав про це. Чи, точніше, його параноя знову дала про себе знати. - Невже нас давно помітили? Чи це все пастка, щоб нас заманити?
Корі, не витримавши, штовхнула в нього палицю, але та відскочила від маленького листочка, що виріс у нього на голові. - Припини нести нісенітницю! — выдохнула Кори. - Неважливо, хто тебе помітив. Ми негайно йдемо.
Сказавши це, вона, не чекаючи Шайї, розвернулась і побігла. Шайя відразу ж обірвав гілки, які з'єднують його і сховався під землею.
У селі, за пагорбом, Горса стояв у нерішучості.
Здавалося, не можна було впускати ні те, ні інше. Потім попрошу його надіслати мені шматочок."
Горса смутно пригадував, що Сол двічі був у академії Байдун, і вирішив поки не викорчувати цю невідість звідки з'явилося дерево.
Пройшовши село і ввійшовши до столиці Кема, він побачив на горі старовинний замок. Сестри Юла і Кіра мали бути там.
Горса стояв біля підніжжя гори, дивлячись на замок. Ви, напевно, вже все підготували? І всі, хто мав прийти, вже прийшли?»
Горса натягнув капюшон, прикривши верхню частину обличчя.
Там, де ніхто не міг бачити тіні під капюшоном ворушилися, тремтіли, з усіх сил... Тримаючись.
Соул знову повернувся з Хаотичного домену. Тепер він не затримувався там надовго, бо мав постійно стежити за Шаєю та Мідорі.
Але сьогодні, ледве він повернувся у світ чарівників, як в двері постукав палацкий. — Пане, вам зашифроване письмо.
Соул вийшов з кімнати. У цей час? Хто міг йому писати?
На його пам’ять писали лише Корі та Кісмет.
Сол взяв листа. Конверт був чистий, навіть без імені адресата. - Посильний сказав, що це для вас, — похитавшись, пояснив палацовий Хоуп.
- А де він?
— Я тільки - но взяв листа, як він розсипався на сонці.
— Вгадай, від кого воно? — Соул помітив його спокій.
— Якщо ви питаєте мене, то я думаю від Клана Сіячів, - Гоп злегка нахилився і відступив на крок, даючи зрозуміти, що підглядати не збирається.
Сол відкрив листа. Насправді, від Клана Сіючих. На його здивування, лист був від самого голови клана — Нортона!
Ледве він прочитав, як його охопило здивування. Але коли він захотів перечитувати, папір розсипався у порох.
Соул приглушився, обмірковуючи зміст листа, і струшив з пальців попіл.
Через мить він відкрив очі і покликав палацового. - Збирайся. Ми з Байроном їдемо в герцогство Кема, кажучи це, він повернувся до кімнати і зі гучним стуком зачинив двері.
Дворецький не знав, що сталося. Але коли Сол довідався про те, як він збирається покинути Нікийну землю, то дуже занепокоївся.
Як управитель, він був в курсі всіх справ. Якщо Сол зараз відкрито поїде, то люди з Трібуналу обов’язково прийдуть за ним.
Невже Кллан Сяючих пообіцяв допомогти йому розібратися з Трибуналом? Але хіба з Трибуналом так легко розібратися?
Але, як би не думав Хоуп, він не міг ослухатися господаря. До того ж, Соле, прийнявши рішення, відразу замкнувся, не давши йому і шанс висловити свою думку.
З важким серцем він спустився вниз і схопив мага, який пробіг повз нього, сказав: - Мінс, підготуй для пана візку до столиці Кема. На завтра.
- Пан ж щойно повернувся... менше двох місяців тому? — Здивовано запитав Мінс, ледве не упавши. — Уже разеёт?
— Не твоя справа, - Хоуп, успішно переклавши своє занепокоєння на іншого, з задоволенням плескнув у долоні і пішов геть.
Мінс був дуже розквапенний. Під вечір Сола і Байрони були готові до подорожі. Дотримуючись отриманих вказівок, він навіть наклав на неї приховане закляття.
Коли Солу повідомили, що все готово, то тієї ж ночі він разом з Байроном залишив Башню.
Цього разу вони виїхали не через звичайний вихід у Долину Протягнутої руки, а через інший, більш далекий від герцогства. На возі не було жодного розпізнавального знака, і вона виглядала дуже скромно.
Ніч була темною, а місяць тьмяний і цвіркуни - рідкісні.
Ідеальний час для тихої подорожі. - Навіщо ми так поспішаємо до герцогства Кема? — Поцікавив Байрон, сидячи в колесі, що гойдається, і дивлячись на Солуну та стола з кам’яним обличчям притулившись до стіни. - І ще наказав мені взяти з собою...
« Вже готове було, — відповів Сол, не даючи йому договорити. — Не вистачало лише привіду. Тепер він з'явився.