Як видно з того, як були складені камені, гравітація була протилежна тому, що в Хаотичному домі.
Два світи, ніби притиснуті один до одного підошви.
Сол продовжував витягувати свою нитку. Зірки над головою мерехтіли, нагадуючи йому про зірок у його власному ментальному просторі.
Він не відчував ні дискомфорту, ні небезпеки, тому продовжував підніматися. Адже на шароподібному тілі, чим вище стоїш, тим далі бачиш.
Піднявшись ще на велику відстань, Сол відчув втому. Він зупинився і спробував розглянути землю внизу. На жаль, нитка долі не могла повністю замінити зір і на такій відстані інформація ставала розмитою.
Він помітив на поверхні якісь виступи. Серо-білі, величезні, як пагорби, нерухомі. Але що це було, він розібрати не міг.
Його ментальна сила почала вагатися, навалилася втома.
Нитка долі почала швидко втягуватися.
Але, можливо, її поява все ж щось потроїло. Коли вона поверталася до тріщини, один з ділянок землі здригнувся і з нього висипалась земля.
Видно щось сіре.
Сол прискорив повернення. Його духовне тіло було нестабільним, і він не хотів мати прямі стосунки з місцевими мешканцями.
Але він все ж запізнився.
Коли нитка вже майже втягнулась у тріщину, це сіро-біле щось повністю вибралося з-під землі.
Соул на мить завмер, зустрівшись поглядом з цією істотою, а потім знову наказав ниток повністю повернутися під землю.
Нитка повернулася в тіло Сола. Він негайно наказав Малому Водоросі виплюнути проковтну землю з чорним порошком і відновити стіну.
Він не пішов за Істотою. Від нього навіть не виходило жоднихментальних коливань.
Сол довго стояв на місці, поки в його голові не почувся голос: герберт: ◯ Хозяїн, ви у порядку? Для них він простонув на місці хвилин десять. — В порядку, - заспокоїв їх і схилив голову, з подивом вимовив: — Я щойно бачив Хаотичного домену... Людський скелет.
Невдовзі Сол повернувся наверх і побачив Ан, яка чекала його біля краю тріщини. — Пане, ви в порядку? — підбігла вона.
— Заждалась? — З усмішкою запитав він.
— Трохи турбувалася, — відверто зізналася вона. — Я ніколи не спускалась на дно. Тобто, я його так і не знайшла. Для мене там якийсь невідомий жах.
Перед тим як відповісти, Сол побачив за спиною Ан визираючу дівчинку. Це була Люсі.
Обличчя у неї було кругле, за місцевими мірками навіть миле, але ... У неї не було носа. Тобто, не було переносниці, а над ротом були два вузькі отвори.
Це, мабуть, була її мутація. У жителів Хаотичного домену вони були майже всі. Дехто робив їх сильнішими, інші були непотрібними.
Оскільки мутація Скорпіона була марною, він був одним з перших, хто позбувся її. Але йому пощастило, він привів з собою великого обманщика і, так би мовити, з багнюки в князі.
А коли вона побачила Люсі, то строго подивилася на неї і та висунула язик в наметі. - Її мутація носа дозволяє їй відчувати запах кісток, тому я й беру її з собою на пошуки, — збентежено, ніби віднімаючись, сказала Ан. — З часом я звикла до неї, вона хороша дівчинка, і я взяла її в учениці.
— Звичайно, я не втручаюся у ваше особисте життя. Ім'я Люсі ти їй теж дала? Зазвичай вони надають перевагу односкладним іменам.
— Да. Її звали Лу. Але я змінила її, тому що в Чорній Воді вже було кілька десятків дівчат з таким ім'ям. Їхні сім’ї завжди надіялися, що, прямуючи на полювання, вони зможуть отримати оленя. Тож багатьох дітей називали « почестями здобичі ».
Така проста надія.
Напруження Сола поступово спала. Він підійшов до краю прірви і пнув камінець. Той, що летів вниз, зник у темряві, так і не видавав звуку падіння - цей Хаотічний домен, мабуть, був зруйнований світ.
— Я теж це помітила, — кивнула Аня.
— Ти знаєш, як виглядають кордони таких світів? — запитав Сол, повернувшись до неї.
— Я ніколи не була в таких місцях. Здебільшого вони зайняті могутніми магічними організаціями та сім’ями. Але я чула від старших, що вони дуже небезпечні. Якщо слабкий займе такий світ, то може бути, навпаки, поглинений ним стане його їжею. Вони казали, що це неповноцінні світи. Тому їх і називають мирами, а не світками. Їхня неповноцінність, здається, в тому, що у них є межі і ці кордони постійно руйнуються та відновлюються.
— Ось як? — Сол схрестив руки за спиною. — Але я знайшов внизу бар'єр. А за ним є інший безмежний світ. Це не схоже на такий світ. Швидше, на замкнений континент.
- Існує ще один світ? — Здивована Ан. — Але ж і у нас є небо. Я навіть літала високо...
- Дуже високо?
— Э-э, нет. Тут майже немає магії для підпілля. Чим вище літаєш, тим більше втрачаєш сил.