— Розуміє, але рідко це робить. І, врешті-решт, він - імператор, мій безпосередній начальник.
Я подумав, що Сол не відмовлятиме. - Я можу перенести тебе за межі палацу. У палаці не варто телепортуватися.
Сол намагався уникати телепортації на території палацу Вічного Нічі. Це був політичний та економічний центр, і випадкові вторгнення в чиєсь володіння могли потягнути за собою неприємності. Крім того, це не зв'язувалося з його чином слухняного мага, який активно співпрацює з Трибуналом. - Чудово. Мені саме потрібно в посольство Чорного Пламені, воно зовні.
Соул підійшов і, поклавши руку на плече Стюарта, як би невзначай запитав: - повертаєшся докласти його величності?
— Ні, — подумав Стюарт. — Його величність Ейло останнім часом знаходиться в Трібуналі, обговорює справи з його головою. Багато інших питань мені доводиться тимчасово займатися.
"Імператор Чорного Пламені не в посольстві?" - Що ж, перед Великим припливом всі зайняті, — посміхнувся Сол.
Він вирішив полагодити свої справи, де жила мачуха Сандера Ванесса. Він був там кілька разів для експериментів і, заради зручності, залишив зовні тимчасову мітку.
Приготовившись, Сол зосередився на напівпрозорій нитці, яка виходила від його мітки. Легкі зусилля - і вони обидва зникли, щоб у той же момент з'явитися біля помести за межами палацу.
Перед Солом був той самий будинок, але, хоча минуло всього кілька днів, ворота були наглухо замкнені, на них навіть висів замок. Очевидно, колишні мешканці з’їдали.
— Неймовірно! — Стюарт все ще стояв з закритими очима, вбираючи відчуття просторового просування.
Колись, ще будучи учнем, Сол кілька разів на собі випробовував телепортацію наставника Горси. Але тоді він був занадто слабкий, щоб що-небудь відчути. А ось Стюарт, будучи на третьому ранзі, був набагато більш чутливий до змін сили та простору під час телепортації.
Через мить він відкрив очі і подякував Солу. - Дякую тобі. Якщо будеш в Імперії Чорного Пламені, заходь у будь-який час.
Це не були слова ввічливості. Але він також розумів, що Сол не скоро збереться в гості у Чорне полум'я. - Під час Чорно-хвилі тобі краще залишатися на подвір'ї. Не йди до Червоного моря, він додав тихіше.
Соул повільно кліпнув. У його голові пронісся рій думок. — Дякую за попередження, я обов'язково подумаю над цим - нарешті, він повільно кивнув.
Стюарт і не наполягав. Він і так не повинен був його попереджати. - Що ж, я піду, — на обличчі Стюарта знову з'явилася вежлива усмішка. Він злегка кивнув і, повернувшись, полетів.
"Стюарт явно щось знає. Він попередив мене, що коли я відправлюся до Червоного моря під час припливу, то можу чекати небезпеки — кутки губ Сола вигиналися в усмішку. — Страху немає. А оскільки імператор Чорного Пламені не в посольстві, це чудова можливість."
Соул повернувся і, не звертаючи уваги на замкнені ворота, перемахнув через стіну. Він зайшов у знайому лабораторію і сів. Тут вже було пусто, залишилися тільки високі, голі стелелжі і лабораторні столи.
Сол застрибнув на стіл, легко і відділив свою душу від тіла. Якщо хтось наблизиться, негайно клич мене, я відразу ж повернуся.
Герман, знову покидав щоденника, відразу ж зайнявся тілом Сола і тимчасово взяв його під свій контроль. Тіло Сола було захищено Пожираючим духовним матеріалом, а душа - Днівником, так що він не боявся, що хтось виявить підміну. Звичайно, Герман не міг видати себе за нього. Але він лише мав покликати Сола у разі небезпеки.
І ось, Герман в тілі Сола лежав з відкритими очима, витріщившись у стелю, немов роздумуючи над якоюсь складною проблемою.
А Сол тоді засунув мітку Стюарта між сторінки щоденника і виплив з помелу.
Ледве він опинився біля воріт, як побачив самотній сірий силует. Це була немолода, але все ще красива жінка. Але вона була мертва. Її душа, ставши в дусі помсти, застигла біля воріт.
"Ванесса?" - хоча він і бачив її всього пару разів, Сол відразу впізнав.
Він не знав, як померла мачуха Сандера, але було очевидно, що після смерті Гаррі вона втратила свою останню опору.
Цю гру, де ставкою було життя... Вона програла!
Той, хто кидає виклик долі повинен бути готовий до того, що вона розтопче його.
Соул пронісся повз дух помсти Ванесси, не ставши поглинати душу цієї невдахи. Він залишив її вічно стояти біля воріт в очікуванні надії, якої більше ніколи не призначено було з'явитися.
Посольство Імперії Чорного Пламені було в іншій стороні палацу Вічного Нічі, але Сол був не набагато повільніше, ніж у польоті. Незабаром він уже був на місці.
У посольстві зазвичай було тихо і безлюдно, але тепер там знову збиралися натовпи людей. Особистий візит імператора Чорного Пламені до Вічного Ніч поставив їм роботи. Щодня імперії прибували повідомлення, які треба було розшифровувати, аналізувати, сортувати і зрештою доставляти імператору.