Солу раптом спало на думку: може, щоб потрапити в Трибунал, обов'язково пройти через Дворець? Так само як він зараз, щоб потрапити на Нефрайт, повернувся на Статт.
Але Фліїма була зовсім не здивована. « Ми їдемо до Дворец Вічного Ночі, тому що в мене є прохання до тебе".
У Трибунала до мене прохання? — З подивом, але спокійно запитав Сол.
"Прошу вас, лікар Сол, вилікуйте людей русалок, заражений чорним припливом."
Фліім виділив слово "лексар" - так чутки про мої лікарські таланти вже дійшли до Нефрайта? — Усміхнувся Сол. - Я не буду соромитися. У лікуванні неприпустимі від чорного припливу я дійсно дещо розумію.
« Якщо ти зможеш вирішити проблему русалок, Трибунал тебе щедро віддячить».
Передавши це повідомлення, теплий жовтий світло в ліхтарі раптом погас. У кареті стало повністю темно, і Сол більше не відчував присутності Фліїма.
Він відчинив двері і подивився на спину кучера. - Як ти?
— Готовий їхати, пане Соле.
Жоден з них не згадав про того, хто пішов до Фліїма. - Тоді поїхали, — клацнув пальцями Сол і карету знову освітлив заклинання світла.
У будь-якому випадку, до наступного наддального телепорту він не хотів сидіти в темряві.
Пегаси не злітали, а рівно їхали по землі. Очевидно, Нефрайт не був близько телепортувати.
Сол виглянув у відкриті двері і раптом відчув, що пейзаж за вікном йому знайомий. - А це який район Статта?
— Ви повинні його дуже добре знати, — тихо сказав кучер. — Це один з входів у Ніччінні землі, Долина Гномов.
Про Долину Гномів Сол знав не так вже й багато.
Але він знав, що Долина Гномів була в основному світом на відміну від Леса Чотири Сезони.
Гноми навмисно перетворили її на майже безмагічну зону. Пізніше, невідомо чому, їх ставало все менше і вони покинули долину та залишили її помирати.
Але казали, що хтось бачив тут гномів, але вони були в дуже дивному стані, як живі мерці.
Той свідок був недостатньо сильним і не був готовий, тому не наважувався піти за ними, боячись зіткнутися з чимось моторошним і, без можливості використовувати магію, загинути.
Солу було дуже цікаво, але у нього все не було часу туди заглянути.
У цей момент лежала навпроти русалка-Кейт раптом повернула до нього обличчя. Його обличчя було дуже дивним: він мучився, то ставав байдужим, наче у нього роздвоєння особи.
Соул, дивлячись на нього мовчки закрив двері і наклав звукоізольний бар'єр. — Кейт, що з тобою? - Одна його рука вже перетворилася на сіро-плутрозкове щупальця, готове в будь-який момент схопити його.
Але не встиг Сол нічого зробити, як вираз обличчя Кейта раптом стало абсолютно спокійним. Він беззвучно кинув погляд на руку Сола.
Соул повернув руку колишнього вигляду. Його погляд був йому до дива знайомий.
І тут почувся голос, який не належав Кейту. - У найкращі часи гноми майже перетворили людей цього світу на своїх рабів. Хто б міг подумати, що вони на межі вимирання.
— Ты... Флоко? — Ахнув Сол, схилившись до русалки.
- Я ще не відновився, але я був п'ятого рівня. - Відокремити частинку свідомості і відправити її назовні я ще можу.
Душі, які відокремив Сол, могли служити лише експериментальним матеріалом. Його вже давно цікавило, як Офелія створювала своїх клонів, а Пер залишала уламки душі зі своїм розумом. - А як ти це робиш? Так само, як Офелія? — З цікавістю запитав він.
— Ні, — каже Флоко. — Здається, що він контролював тіло набагато краще за Кейта. - Я можу відділити свою свідомість і помістити його в це тіло, тому що у цій, схоже на монстра, русалку... Справді є крапля моєї крові.