Особливо після того, як Сол сам навчився телепортуватися на короткі відстані, він припустив, що інші маги потребують координат.
Але не такі обмежені, як його лінії долі. Повинні бути й інші способи.
У цей момент Сол відчув, що магічний конфлікт за його спиною, схоже, ослаб.
Він, продовжуючи летіти, обернувся.
Хоча небесне місто перетворилось на маленьке, однак Сол все ще відчував силу Офелії.
« Недарма вона - маг четвертого рівня. Цікаво, коли я за допомогою "Сімфонії долі" стану четвертим, чи зможу її здолати?"
« А? А він що тут робить? "
Соул все ще мріяв про те, як, досягнувши четвертого рівня, « віддячить» Офелію, але швидкість його польоту не зменшилась.
Але, пролітаючи, він раптом відчув знайомі магічні коливання.
Теж потужні, як у мага четвертого рівня.
Він зачурився, і в його полі зору відразу ж з'явилася давно не видима лінія долі. - Кісмет?
Сол підняв руку, торкнувся лінії долі, і його фігура відразу ж зникла, а в наступну секунду з'явилася на спині гігантської морської риби.
Риба була наче ската, плоска і величезна з довгим тонким хвостом. Лише її спина, яка виднілася над водою, мала площу майже 100 квадратних метрів.
А на спині цієї гігантської риби стояв чоловік.
В руках він тримав маленьку арфу і, задумливо дивлячись вдалу, грав сумну мелодію. Коли Сол з’явився на спині гігантського пата, він обернувся.
Срібні в'янучі волосся, змішані з морськими бризками, блищать на сонці. - Давно не бачилися, господаре-братець! — Кісмет осліпнув.
— Давно не бачились, — усміхнувся також Сол. — Але, Кісмет, я повернув тобі осколок душі. Тепер ти не слуга щоденника, і не треба називати мене господарем ... і, звичайно ж, не треба називати мене Братем.
— Ну вже ні, — відповів Кісмет. — Я вже визнав вас своїм господарем. Як я можу, стаючи сильнішими, вас кинути?
Говорячи це, Кісмет уважно оглядав Сола і, вкинувши брови, з подивом сказав: "В тобі немає сили смерті. Ти не використовував той метод підвищення, що я тобі дав?
- Звичайно, використовував. Просто внесли деякі зміни. Але дякую. Той метод, який ти мені дав, дійсно дуже сильний.
— Це ж метод звеличення попереднього господаря Днівника, — рідко коли на обличчі Кісмета з’являлося такий серйозний вираз. — Це вже перевірений, успішний метод. А для тебе, якого щоденник теж офіційно визнав, це був стовідсотковий варіант. І ти наважився його змінити?
Він знову озирнувся на Сола зі складним виразом. - Це сила, яка набагато вища за силу смерті.
Хоча Кісмет цікавився сьогоднішнім станом Сола, він не заглиблювався у деталі його нового методу.
Метод переходу з третьої на четвертий рівень був так само важливий, як і вибір Локатора для учня. І його легко було використовувати проти мага. Тому не можна було просто так випрошувати в інших їхні методи.
А ось уже не було такої обережності з четвертого на п’ятий. Бог води Флоко навіть сховав свій метод у своїй легенді, а Офелія без вагань дала її почитати Солу.
Але, хоча метод і не був секретом, його складність була такою, що мало хто міг ним скористатися.
Соул теж не збирався нічого пояснювати. Все одно його метод ніхто інший не зміг би скопіювати.
Принаймні, у цьому світі не було другого Вестника смерті.
Поки вони розмовляли, до них потрапила потужна ментальна сила. — Офелія! — злегка нахмурився Сол.
Зустрівши Кісмета, Сол перестав поспішати і приземлився на рибу, щоб поговорити з ним.
Ця риба навіть пливла в сторону міста, що на небі.
Тобто, за цей час Сол навіть наблизився до нього.
Але він не нервував.
Звільнення бога води п’ятого рівня принесло йому величезну кількість сили долі. Ця сила не тільки стане його опорою при переході на четвертий рівень, але й допоможе йому в інших аспектах життя.
Наприклад, зараз. — Офелия прийшла за мною - чесно зізнався Сол.
— О, а чим ти її образив? — Кісмет не виглядав здивованим, але запитав.
— Не я її образив, а вона раптом зацікавилась моїм тілом. Але ти і сам знаєш, я зараз перебуваю на ключовому етапі підвищення і не хочу ставати її піддослідним кроликом.
Почувши це, Кісмет пильно подивився на Сола і його обличчя з'явилася дивна усмішка. - Схоже, через Ветряну фею та володаря Небесного міста зацікавилася тілом господаря.
— Такі жарти недоречні, — серйозно сказав Сол.
— Ха... — Кісмет з усмішкою похитав головою, і арфа в його руках затремтіла. - Пан-братець, не хвилюйтеся. З вашим відданим слугою, поки ви не погодитеся, ніхто не зможе забрати ваше безневинне тіло.
У Сола смикнув куточок ока. Він відчував, що Кісмет навмисно знущається над ним.
Зустріч з Кісметом була недовгою.