У нього був дуже таємничий вид. як ти такий молодий і один вирушив у дорогу, вирішив дати тобі шанс стати успішнішим. А то цій удачі мені і самому мало.
- Що це за річ? Чому можна сказати, що так? І що за "шляхова вдячність"?
— Я знаю, ти прийшов сюди на дев'яносто відсотків не довіряю мені і десять - сподіваючись на удачу, — таємничо посміхнувся Майк і похитав головою.
Він підійшов до ліжка і з-під кількох шарів ковдри дістав щільно загорнутий у тканину цвіркун розміром з руку. — Але те, що ти не віриш, - неважливо. Я зараз закладу тебе повірити. Це світ магії, і в ньому можуть з'явитися будь-які чудові предмети.
Говорячи це, Майк розвертав свій цвіркун.
Після кількох шарів тканини перед Солом і Кейтом з’явилася маленька біла кераміка.
Вона була грубою роботи, повністю біла, і тільки очі були недбало пофарбовані в червоний колір.
І, відповідно до її звичайного вигляду, Сол не виявив на ній жодних коливань магії чи ментальній сили.
Майк і далі з гордістю репрезентував свій скарб. — Ось це й є « сердечна подяка» Маючи нею, ти станеш неймовірно успішним і всі твої бажання здійсняться.
— Э-э... мяу?
Кейт ледве не вирубався.
Майк дістав цю витівку, і це робилося на поробітку учня ремісника, позбавленого жодного натяку на мистецтво. Єдине, що можна було похвалити в цій білій порцеляновій кішечці, — це лише її загальний силует. Вона виглядала трохи зарозуміло.
— Ха-ха, Соле, судячи з твого погляду, я так і знав, що ти трохи розчарований, да? — Майк таємничо усміхнувся, немов не здивований відгук Сола.
Він помахав перед його носом вказівним пальцем. - Це перша порада, яку тобі дає старий, який більше десяти років торгував світом: ніколи не судіть про речі за їхнім зовнішнім виглядом.
Він поставив білу кішку на стіл і легонько погладив її по голові. - А зараз я тобі все продемонструю, — Майк дістав додекаедр. - Знаєш, що це? Давай просто кидати і дивитися, у кого більше. Я тільки що погладив котячого бога і отримав його короткочасне благословення. У наступних трьох раундах я точно тебе виграю.
Сказавши це, Майк простягнув руку і запропонував йому почати.
« Невпізнали Майк - шулер чи дуже вправний гравець?» — подумав Сол, взявши кістку.
Він не став розраховувати на силу і просто кинув її у підставлений Майком піднос.
Випало 10.
Це було досить велике число.
Майк впевнено посміхнувся, взяв кістку і теж недбало кинув.
Кістка з дзвоном вдарилася об піднос.
Коли вона зупинилася, нагорі було 11.
Рівно на одне більше, ніж у Сола.
Соул нічого не сказав, взяв кістку і кинув вдруге.
Цього разу - 6.
А Майк теж дуже недбало підкинув її.
Кість, опинившись у повітрі дугу, зупинилася на 8. - Я вже виграв в тебе два рази, — підняв очі Майк.
Соул схрестив руки на грудях і вказав пальцем на кістку в підносі. - Цього разу ти перший.
Майк хитро посміхнувся, ніби сказав: « Я знаю про що ти думаєш».
Але він не відмовився, взяв кістку і недбало кинув.
Цього разу випало 11.
Досить велике, але не максимальне число.
Сол взяв кістку. Він положив її, але не виявив ніяких вкраплень.
Отже, справа була в майстерному техніці кидка.
Але Сола це не лякало. З його контролем над м'язами він міг викинути будь-яке число.
Він легонько клацнув середнім пальцем, і кістка, з дзвоном в підносі, закрутилася.
Коли вона вже майже зупинилася, вони обидва побачили нагорі 12.
Але в той самий момент, як кістка була готова зупинитися, весь дирижабль раптом пурхнуло, і він на мить просел на півметра. - Не хвилюйся, іноді повітряні потоки або птахи викликають вібрацію. Нічого страшного, Майк був абсолютно спокійний. Він навіть не подивився на кістку в підносі.
Соул перевів погляд з спокійного обличчя Майка на піднос.
Через вібрацію кістка, яка вже майже зупинилася на 12, перевернулася на 9!
Соул знову подивився на Майка. Той за весь цей час не поворухнувся.
Нарешті, він подивився на тиху білу фарфорову кошечку.
— Ось вона, удача. Неосяжуючи, але вона існує, Майк відкинувся назад і посміхнувся ще більш самовдоволеним. — Раніше казали, що удача любить тих, хто до неї готовий. Але деякі люди готуються ціле життя, а вона так ніколи й не зазирне.
Він знову нахилився вперед, випершись ліктями на стіл і підперевши підборіддя зчеплення пальцями. - А у тебе сьогодні з'явилася можливість просто купити вдачу.
— Скільки? — прямо запитав Сол.
Кутики губ Майка, сховані під пальцями, дрігнули.
За останньою броску Сола він зрозумів, що цей хлопець не так-то просто.
Але чим ліпше людина програла, тим легше вона впадає в іншу крайність.
Вони починають незрозуміло вірити в те, що перемогла їхні здібності.
Навіть якщо це випадковість здається абсолютно абсурдною. - Якщо ти так прямо, то і я не буду тягнути. Двадцять тисяч срібних монет або двадцять магічних кристалів.