Чорний когот відчув опір, але все ж проколов тіло.
Ягчик зрізав пальці, і він почув тихий ляпас. На дотик було, ніби він проткнув мішок з піском.
І те, що він побачив далі, лише підтвердило його здогадки.
Людина в кошальській шкурі, якому він одним ударом майже вирвав груди, різко здригнувся і мимовільно опустив голову. Наче й уперто було вбито.
Але чорна фігура відразу здулася, як проткнутий мішок з піском. Зрештою навіть людська шкіра перетворилася на чорний порошок. Залишилася лише кішова шкура завбільшки з людину, яку бородач все ще тримав у руці.
— Хм! Ілюзія, обман свідомості - вбивши людину в кошовій шкурі, бородач відчув полегшення, навіть деяку слабкість, як після звільнення від сильного страху.
Фонтар став ще тьмянішим.
« З цим ліхтарем щось не так. Чи може джерело обману, що викликає страх, саме в ньому? "
Бородач підняв голову, але ліхтарик не зазнав дивних змін на відміну від місяця. Здавалося, що він просто потьмянілий.
Коли він уже збирався відвести погляд і йти далі, його рухи раптом застигли.
Поруч з ліхтарем, точніше, скрізь, крім світла від нього, стояли щільний натовп сіро-чорни людські фігури.
У цих фігур не було обличчя, і вони були вище ліхтаря.
Вони стояли, зігнувшись за межами тьмяного конуса світла і мовчки дивилися на бородача.
Як і той чоловік у кошах.
— У-у! — бородач подивився на ці безокі фігури лише секунду, і його голова відразу проколола нестерпний біль. Вона стала важкою, наче в неї засунули двадцять свинцевих зливків. Він схопився за голову і присів.
Його шкіра м’яко впала на землю.
Разом з головним болем прийшов і сильний страх.
Хоча бородач сидів, опустивши голову і закривши очі, він усе одно відчував на собі незліченні погляди.
Він важко дихав.
Страх, наче мурашка, проникав у тіло мурашки через пори шкіри.
- Хе-хе-хе ... — У такий важкий момент бородач раптом розсміявся. — Недарма це... Перевернуте дерево. Якщо б ви розвинулись повністю, то правдоподібно вже були б такими як істота третього рівня.
Руки, які стискали голову, повільно опустилися до густої бороди.
Пальці загрузли в бороду, збили її...
И... з силою рвали в сторони.
Хрючись! Хрючись!
Роздався звук, що роздув душу.
Під зірваною шкірою на підборідці здалося інше, сильно розшарпане обличчя.
- Так і є. С ментальною атакою потрібно боротися емоційною силою.
Хоч він і шипів від болю, кутки губ бородача все одно були підняти вгору.
- Це шрам, який залишили мені ельфами.
- Давайте подивимося, що сильніше: брудна ельфія, або ментальне зараження від вас, попільницьких людей, керованих перевернутим деревом!
Хрючись!
У той самий момент, як Сол застрибнув на пень, він виявив, що його насильно перемістило в інший простір.
Він озирнувся. Довкола висяли хмарочоси, а вулицями поспішали перехожі. Усі були втомлені.
Сонце світило непроникно, сліпе очі. Шум і гам дратували.
« Ілюзія?» — така була перша реакція Сола.
« Ні, це мабуть перевернене дерево»
З обох боків дороги стояли лавки, але на них ніхто не сидів. Все, наче заведені, кудись поспішали.
Озираючись назад, Соул підійшов до лавки і сів підпіром зчепленими руками.
« Перевернуте дерево може копіювати певну область світу, тільки для звичайного світу воно перевернуте».
Соул закрив очі і, злегка похитав своїм ментальним тілом, відразу відчув неприродну гравітацію. Але він не позбувся її, а дозволив собі залишитися в цьому перевернутим місті.
« Коли я був тут минулого разу, то не мав ані душі, а тепер так жваво. Схоже, всіх жителів внутрішнього міста сгнали сюди."
Зараз на вулиці все кудись поспішає, і тільки Сол сидів нерухомо. Контраст був розведений.
Здавалося, він просто сидів, але насправді він уважно спостерігав за кожним перехожим.
Вони виглядали як звичайні люди, і навіть вирази їх облич були дуже живими. Хтось був засмучений, хтось стурбований, дехто радий. Ніби справжній світ.
Але, поспостерігавши трохи часу, Сол помітив, що сцена повторюється.
Наприклад, чоловік з каштановим волоссям десять хвилин тому спітнілий повз нього, знову, з тим же рухом і виразом обличчя, пройшов мимо.
Соул добре запам’ятав кожного, хто пройшов повз нього.
Усі рухалися з різною швидкістю, і тому частота їх появи була різними.
Коли минуло тридцять шість хвилин, знову з’явився Солом і останній.
Але цього разу Сол не дав йому пройти, а встав і зупинив його шлях.
Чоловік розгубився і, не кажучи ні слова, втупився на Сола.
Як тільки він зупинився, інші, наче за командою, теж почали сповільнюватися. Вони зупинялися біля Сола і, як і перший, розгубилися.
Але хоч би скільки людей збиралося навколо, ніхто не говорив ні слова.
В одну ніч бурний рух змінив мертву тишину. Атмосфера стала жахливою.