Коли їхні спини сховалися за руїнами, Герман з подивом запитав Сола:
- Пане, до чого ви будете готуватися цієї ночі?
- Невже ти збираєшся влаштувати засідку в Академії і перебити їх обох? — Панні мало не потирала свої вусики.
- Щоб перебити їх, мені що, всю ніч потрібно? — Посміхнувся Сол і пішов назад. — У мене ще є незаконні справи.
Панні все ще ворожила, що це за справи, а Сол повернувся в колишній будинок і продовжував збирати мотлох.
Але збираючи мотлох, він встановлював у кількох кімнатах магічні кола. Деякі були для збирання магії, інші — вибухові, а деякі Панні і зовсім не розуміла. Вона була лише лінивою метеликом. Коли Солу ставало дедалі більше, її знання вже не було достатньо.
Але, порівняно з Німеччиною, вона все ще відчувала свою вищість.
— Дивись, братик Сол напевно готує якийсь потужний хід - шепнула вона Герману.
Так, у проблемах, пройшов день. Сонце сіло і знову зійшло.
Сол вчасно прибув до головних воріт Академії Байдун.
Ледве він підійшов, як з переклади воріт зістрибнув кіт.
- А ти пунктуальний.
- А де наш шановний бородач?
— Мяу... Ти його так і кличеш, бородач? — розсміявся рудий кіт.
« Це тимчасове прізвисько, — сказав Сол. — Він не хотів називати їх своїм ім’ям.
- А мене як кличеш?
— Шановний рудий кіт.
— Мяу! Я не рудий кіт! Я... Тобто, я не кіт.
Соул іскоса подивився на нього. « Цей маг так довго перебуває в об'єкті кота, що його ментальне тіло вже було поранене. Якщо він вчасно не вирішить цю проблему, то рано чи пізно мутує".
Але на це Сол ще не звернув уваги.
Здається, що рижий кіт сам не помічав свого дивного стану.
— Тоді я буду кликати тебе... Назвати тебе...
Він ніяк не міг придумати, за що б зав'язатися у вигляд Сола. Хоча він був непоганий собою, але виглядав занадто зазвичай.
— А, придумала! Буду звати тебе Маг Чорного Клінка!
Нарешті, рудий кіт згадав про потужне закляття, яке Сол показав вчора.
— Ну як? Непогано, так?
Він виглядав дуже задоволеним і навіть замурився.
- Ти так і не відповів на моє питання.
— А... Так, бородач всередині готує магічне коло. Як тільки ми прийдемо, можемо починати штурм.
— Тоді йдемо, — відкинув Сол каптур і першим увійшов всередину.
Бородач був прямо за воротами. Він і рудий кіт вже перетворили це місце на свою базу. Але, пройшовши через ворота, Сол побачив не бородатого мага, а щільну масу вузлуваних і переплетених коренів.
Ці корені повинні були бути під землею, але тепер вони заповняли всю академію як стіни лабіринту. Ніби якийсь садівник навмисно надав їм таку форму. Стіни з коренів були вище самого Сола.
Тільки злітавши, він зміг крізь цей густий ліс із коренів побачити ще більш вражаючий пень.
Як і описували рудий кіт, величезний пень лежав у центрі академії. Усі попередні будинки були стерті в порошок або відтеснені до країв.
Що здалося Солу дивним, так це те, що пень, який пролежав на відкритому повітрі вже кілька місяців, на зрізі виглядав таким свіжим, ніби його щойно зірвали.
Соул прищурився. На зрізі пня, здавалося, плавали незліченні руни. Вони то з’являлися на корі, то зникали в глибині деревини. Магія рівномірно розподілялася по інших коренях, замулюючи стіни з них повільно рости вгору і вширенням.
« Не думай перелітати згори », — сказав бородач, який на землі малював магічне коло. — І моя магія, і магія кота дуже залежать від землі. Якщо ти будеш в повітрі, ми не зможемо тебе підтримати.
Він не обертаючись, вказав на стіну з корінням.
- Крім того, ці корені можуть рости дуже високо. І навіть якщо ти зможеш злетіти вище, це марно. Наша мета — великий пень, на землі.
— Дякую за попередження, — впав на землю Сол.
Тільки тоді він розглянув магічне коло, яке малював бородач.
Цей маленький чистий клаптик землі, мабуть, був останнім опротестом цивілізації всередині академії. І майже всю його площу займав магічне коло. Солу і рудого кота лишалися тільки жатися до стін.
Бородач все ще доробляв деталі кола, готуючись до майбутньої атаки.
- Повітряна... Пушка? — деякий час поспостерігавши, запитав Сол.
« Мені подобається ця назва, — закінчив бородач останній руну і підняв голову. — Раніше я часто стріляв з гармат. Але зараз такої можливості немає.
Він встав і пояснив Солу принцип роботи кола:
— "Водушна гармата», як ти і сказав, збирає повітря навколо них і вистрілює їм, наче з гармати. Чим довше ми будемо возитися з цих коренів, тим гірше для нас. Це коло допоможе нам пробити дорогу до пня. Як тільки ми дійдемо до кінця пробитого тунелю, то рухаємося далі за допомогою магії. Таким чином ми заощадимо багато сил.
Бородач, здавалося, не боявся, що Сол украде його технологію, і без вайки показав йому своє магічне коло.
- Ти ще довго? — Нетерпеливо розхажив рудий кіт. - Як тільки світне, ці корені стануть ще активнішими.
— Зараз, — встав бородач. - Відійдемо до воріт. І пам’ятайте, як тільки почуєте гуркіт, відразу киньтеся в пролом.