Але для людини, якщо вона лише шукає знань, життя буде нудним.
Проте, на відміну від розслабленої посмішки на обличчі Сола, Пер, приземлившись на вершині вежі Очищення Душ, була як і раніше стурбована.
- Щось сталося? — Соул злегка нахмурився і, підійшовши, взяв Пер за руку.
Пэр подивилась на Сола, хотіла щось сказати, але мовчала.
Сол не торопив, а лише тихо дивився на неї.
Здавалося, що це її дуже підбадьорило. Похитуючись, вона нарешті заговорила.
Але те, що вона сказала трохи збило Сола.
— Сол, ты... Ти не чув голоси з неба?
Небес?
Сол підняв голову. Сонце яскраво світило, зігріваючи обличчя.
Але Сол пригадав те, що бачив у сні.
Він бачив, як велетенська пташка падає в небо.
Наче земне тяжіння змінилося відштовхуванням.
— Коли ти почала чути голос з неба? — Озираючись назад, Сол знову подивився на Пер, його обличчя стало серйозним. - Вони весь час звучать?
Пэр знала, що й Сол думав про той символічний сон.
У сні Кларк осліп, вона або самозванка впала в глибокий космос, а Герберт перетворився на море вогню.
Загалом, ніхто з трьох не мав хорошого кінця.
Тепер, коли сліпота Кларка збулася, Пер не знала, чи та птиця, що падає в глибокий космос її саму.
Але коли Сола запитали, її обличчя раптом змінилося. Вона довго розкрила рот, але не могла вимовити й слова.
Тому що вона знову почула той знайомий і жахливий голос.
І цього разу він виходив від Сола!
Соул, ледь домовившись, побачив, як обличчя Пер перед ним раптом змінилося.
Воно зблідло, і на ньому віднісся жах. Коли Солу хотілося заспокоїтись, вона захиталась і відступила на два кроки.
Її губи тремтіли.
Легкий вітерець, наче ніж, залишав на щоках і руках Сола порізи.
Це не Пер атакувала.
Це було прояв втрати контролю над магією через страх!
Тіло Сола тут же окутал магічний доспех. Він не відступив, а крокнув вперед, крізь ріжечий, як лезо, вітер, повільно намагаючись взяти її за руку.
Хоч він і не знав, чому Пер раптом так злякалася.
Але він знав, що зараз не час з'ясовувати. Позазапнені втрати контролю над магією — це передвісник зараження.
Але його рука майже торкнулась руки Пер, як здалеку донісся гуркіт, який потряс небо й землю. Як світ спотворився.
Видима ударна хвиля змусила задрижати весь острів.
Хоча Сол не похитнувся від такого слабкого поштовху, але оглушливий звук і міць на мить привернули його увагу.
« Що це?»
Соул знову обернувся, щоб спочатку заспокоїти Пер, а потім піти подивитися. Але з’ясувалося, що ця жінка не зважала на шум і тому пішла з Озера Рейн.
Вона його боялася.
Якби Сол зараз не зрозумів, чого саме боялася Пер, то даремно він був магом.
Але він усе ще сумнівався. Чому, змовляючись про голос із неба, Пер почала боятися його?
Лід на Озері Рейн з тріском ламається. Грибні дерева, одне за одним, викидали білі спори.
Блакитне небо за короткий час потемніло.
Перед дощем вологе повітря було важко дихати.
У такий тривожний момент Сол як і раніше, піднявши голову дивився в небо.
« Голос з неба? Що там, на небі?»
"Звізды?"
Наступної секунди Сол різко опустив голову і, подивившись у той бік, звідки донісся гуркіт, подивився на нього.
« Знову... Помести минулого!"
За півгодини до цього.
Люк повільно підійшов до брами Пометьє минулого.
За його спиною йшов маг першого рівня.
Але це був вже не той, якого Сол бачив півроку тому.
Колишній вже згнив.
Хоч заклинання воскресіння, яким він так хвалився перед усіма, і не протримався довго, але вже вважав себе непотрібним слабшим Горси на другому рівні.
Тепер йому не вистачало лише шансу прорватися на третій.
Якщо він прорватисяме, у нього буде шанс наздогнати Горсу.
Сьогодні він прийшов не на льоту каное, а більш прихованим способом, щоб вхопитися за цей шанс.
Люк підійшовши до воріт, помахнув рукою і з-під землі висунулася чорна, гниюча рука. Наслідуючи рух Люка, вона двічі постукала у ворота.
У колись небезпечному маєтку минулого не сталося нічого.
« Похоже, весь його потенціал вже вичерпано. Не розумію, що пані Люсі тут весь цей час робить? "
Якби не необхідність прориву, Люк волів би залишитися в Раді Зоряних Ворота.
Там і знань, і магічних ресурсів було більше.
Звичайно, і конкуренція була жорстокішою.
Незабаром Люк почув кроки.
Він підняв руку і наказав магу першого рівня підійти.
Цей маг був з Люком нещодавно і, наближаючись від нервів трохи тремтів.
Люк провів рукою по обличчю свого супутника, і його рот зник.
Потім він провів рукою по нижній частині свого обличчя, і рот супутника з'явився у нього.
Тільки опущені до цього кутка губ тепер були високо підняті.
Ніби він зустрів щось дуже радісне.
Ледве він прилаштував вкрадений рот, як ворота Помста минулого відкрилися.