Але жахлива зміна, коли він дістався до грудей, раптом зупинилось.
Рідина в його шкірі, у судинах і кістках забурлила.
На обличчі Кісмета з'явився вираз болю, але він не закричав.
Ти мене перевіряєш?
Раптом на тілі Кісмета з’явилося кілька ран. Кров, наче щури, що просікали в затоці, хлинула з його ран і зібралася у повітрі, створила криваву кулю.
А на поверхні кулі, злегка колихнувши, з'явилося жіноче обличчя.
Коли Кларк побачив це обличчя, то відразу розсіявся.
Обличчя Кісмета тут же смертельно поблело.
Але він все одно видав із себе спотворену посмішку. я не намагався вас перевірити, мила Володаря Офелія.
Коли він сказав: « Змилуйся», як швидко втратив здатність літати і з великою швидкістю впав на підлогу, наче величезний камінь. — Не забувай про свої плани, — холодно сказала Офелія, дозволивши Кісмету заломити підлогу та врізатися у стовбур дерева.
Потім кров'яне обличчя повільно повернулося до зниклу Кларку. але заклинач може легко втопити його. Може, в цьому і була причина твоєї поразки. Але якщо вже ти помер, то помреш до кінця, не перешкоджай під ногами.
Кривава куля раптом, наче бомба, вибухнув. Бриж крові покрили всю кімнату, а потім розтікалися стінами та столами.
У результаті вся кімната стала червоною.
Ми не знаємо, куди зникла остаткова душа Кларка знову з'явилася. - Офелія, ти повинна це робити!
У його реві було чути розпач.
Голос Офелії доносився з усіх боків. - Хоч моя сила і не може сюди проникнути, але сон завжди спирається на свідомість. Якщо знищити тут всі носії свідомості, то твій сон зникне назавжди.
Під холодний голос Офелії червона кров поступово заливала всю кімнату.
Кларк більше не міг контролювати гордість мага третього рівня і почав лаятися.
Але коли червоний колір залив і цей будинок-дерево, і саме дерево, та всіх скам'янілих людей навколо, руган Кларка обірвалася.
Аура Офелії теж зникла.
Довкола немає жодної живої істоти, лише Кісмет, який врізався до коріння дерева.
У його тілі майже не залишилося вологи. Шкіра та кістки, він був схожий на скелет.
Кісмет з важкою працею піднявся і, випередившись на корінь, зігнувся, і його стихло. - Е-е ... Вона крутиться.
На Нефраті було багато гір, але найвищий будинок на всій континенті був не на вершині найбільшої з них, а на оглядному майданчику Ради Зоряних Ворота.
Голова Ради, Алик, майже завжди сидів у кріслі з високою спинкою на цьому майданчику.
Звідси, лише піднято голову і можна було побачити безмежний зоряний космос, а опустивши море.
У очах членів Ради Алік був втіленням грому, і тому над оглядною площкою завжди було ясно небо.
Можна було в будь-який момент спостерігати за змінами зірок.
Молодий Меріч, який ще не досяг ста років, підійшов з папкою.
Він був магом другого рівня, який спеціалізувався на магії дерева, але з тих пір, як він потрапив у Раду Зоряних Ворт і став асистентом Аліка, він вже більше десяти років не торкався книг з чаклунства деревини.
Тепер йому було трохи більше ста, і в Раді він вважався дуже молодим та одним з визнаних геній.
Тільки тепер, коли він був сивим, тільки обличчя залишалося молодим.
Але його очі під час одного спостереження за зірками раптово мутувалися, наче два телескопи.
Після того як його врятували, він сам не хвилювався і навіть говорив, що так йому зручніше спостерігати за зоряним небом, і видно все чіткіше. — Головуючий, від пані Люсі прийшло повідомлення з Нічних земель. Ветряна фея Пер запропонувала учня Горси Сола, як кандидата на роль наступного мага третього рівня. Член Ради Нортон теж погодився. Але він також висунув іншого члена Клана Сіяючих, Керрі, як одного з кандидатів.
Алик, який раніше дивився на зорі, повернув свої золоті очі на Мерича. — Сол?
- Я теж вперше чую це ім'я.
— Схоже, Горса його добре ховав.
— Ви думаєте, Горса давно це задумав? — Очі Мерича втягнулися, і він опустив голову й подивився на документи у своїх руках. — Так, хлопчик, який спеціалізується на темній магії, вік... 17 лет. Безумовно, вирощена ним маріонетка.
Палець Мерича постукав по книзі, видавши глухий звук. - Така людина навіть якщо ми йому допоможемо не зможе відкрити ворота у своєму тілі. Це марна трата ресурсів!
Мерич дивився на Сола на папері і, наче експеримент, хотів поставити великий хрест. — Можливо, Алик не злився. Він як і раніше був спокійний, як незмінне зоряне небо над головою.
— Але й нам важко відкрити ворота до зоряного неба. До цього часу немає й 30 відсотків впевненості.