Ця сила, здавалося, дражнила її магію, замулюючи кров кипіти. У ній з’явилися жорстокість і хаос, а сильне бажання руйнувати її груди стали нестерпними.
Натомість він не помітив, як його усмішка поступово перетворюється на дикий оскал. - Вб'ємо всіх ворогів всередині!
Люсі не відразу відповіла. У її очах знову спалахували золоті блискавки.
Легкий біль трохи повернула їй розум. - Заспокойся, Брандо. Твій розум вже під впливом брудної мови. Не можна добровільно падати в безодню.
Брандо, вже було кинутий вперед, завмер. Він важко дихав і дивився на Люсі, яка теж з усіх сил намагалася зберегти розум. — Я думаю... Я думаю, це місце - не дуже-то і хороше.
Бум! — Вікно на другому поверсі раптом розлетілася вдребезги, і з нього вилетіла людська фігура, яка з глухим стуком впала на землю перед особняком.
Люсі та Брандо одночасно поверталися і побачили чоловіка з роздробленим обличчям, вдаючись до черепа. Він лежав на землі, мертвіше мертвого.
Тільки його синя, іспанка в крові та мізках, волосся дещо видавали у ньому того, ким він був!
Знову огорнувшись, вони побачили у розбитому вікні фігуру Кісмета.
Його срібні довге волосся і біле обличчя були забризкані кров'ю, але він, зовсім не звертаючи на це уваги, з посмішкою притулився до розбитого скла.
— Кисмет!
Коли Люсі побачила жахливу смерть синьолосого мага, вона спалахнула гнівом. Вона ніби знову побачила, як її друг гине на війні!
Але статус і відповідальність змусили її стримати емоції. - Це ти вбив його? — Вона запитала Кісмета, який стояв на другому поверсі.
Кісмет, здавалося, тільки що помітив її. На його обличчі з'явилося ще більше висміювання. - Він сам напрошувався!
Він підняв голову, закрив очі і глибоко вдихнув, наче носом охолоджуюча вологість повітря. — Скоро стемніє, час спати. Хочете, я зіграю вам колискову? Або похоронний марш?
Він раптом схопив себе за ключицю і з силою витягнув зі свого тіла маленьку серебристо-білу арфу.
Люсі відчула, як гнів от-ось проломить їй череп. Останні залишки розуму підказали їй, що всі тут вже заражені дивною силою помішання і рухаються до насильства та вбивства.
Але якщо так і далі, вони скоро переб’ють одне одного доти, доки не залишиться останнє спотворене вбивство. Люсі, тримаючись за останню нитку розуму, схопила вже на другому поверсі Брандо.
Золоті блискавки заплювали по їхніх тілах, бо вони палили спрагу на смерть.
Люсі не стала нападати, але Кісмет, який стояв біля вікна другого поверху, не був таким люб'язним.
Його пальці торкнулися арфи, і пролунав чистий звук, який супроводжується жахливим виттям.
Перед Люсі виникла захисна бар'єра, але в наступну секунду він був розбитий невидимою силою.
Їй довелося відстрибнути в сторону, щоб ухилитися від наступних безперервних атак. « Його резонанс такий сильний, що майже миттєво зруйнував мій захист... Звичайні закляття, схоже, не можуть встояти перед ним."
« Відкрите місце не для мене."
У наступну секунду Люсі і Брандо знову кинулися в маєток минулого.
І, як тільки вони увійшли в ворота, звук арфи зовні припинився.
Однак почуття роздратування лише посилилося. Як сотні мурашок повзали по їхніх кістках, пробираючись у кожен куточок тіла. — Що це за брудна? — З болем подивився Брандо на Люсі.
- Такий сильний вплив... Це точно « очі бурі»! — електричні розряди на тілі Люсі вже майже не допомагали їй зберігати розум.
— Ми повинні якомога швидше знайти його місце і запечатати.
— Хоч я й не знаю, що за "безумне око", про яке ви говорите - підняв голову Брандо, але це неприємне відчуття здається виходить згори.
Люсі пригадала собі, як виглядало місце зовні. — Найсильніша точка цього пометя - це та вежа!
Соул спускався по рушниць, прямуючи до справжньої вершини вежі.
На півдорозі він почув кілька чистих звуків струн і тріск чогось ламається. Хіба це Кісмет?»
Арфа Кісмет, хоч деколи використовувалася для виконання неломітних мелодій, в основному була бойовим інструментом.
З тих пір як Сол увійшов у маєток, він більше нікого не бачив. Пізніше він зрозумів, що й покинути його не може.
Уся місцевість була оточена невидимим полоном. Входячи через ворота, неможливо було вистрибнути навіть з вікна.
А найважливіше те, що коли Сол намагався відійти від Помети минулого, Днівник зупинив його. Але, ввійшовши, я побачив, що потрапив у перевернуте місце. Я лише смутно чув кроки, але нікого не бачив".
Спускаючись сходами, Сол прислухався на кожному поверсі.
Чи не розіб'ються з ним чиїсь кроки.
Але хаос, здається, з часом утихомирився, і в маєток знову запанувала жахлива тиша.
І невидимі кроки, і глиняні людяки непомітно зникли.
Сол з пильністю спустився на останній поверх.