— Я присягнувся і не можу розповісти вам про деякі речі безпосередньо. Але я впевнений, що з вашими здібностями ви швидко самі докопаєтесь до таємниць цього світу - кажучи це, Джастін витягнув грану зі свого передпліччя і дозволив їй підлетіти до Солу.
— Це насіння. Після свого народження воно було визнане деякими невдачами і припинене.
— Але я ніколи не здавалась моїм наставником. Ми не знаємо, як далеко зайде цей шлях, але його кінець напевно не тут і не зараз.
— Якщо ви плануєте вивчати брудну землю, спробуйте виростити її. Воно неодмінно допоможе вам у ваших дослідженнях.
— Це насіння ви ховали так глибоко. Чи воно має якесь значення для вас? — Не став брати його відразу.
— Метод створення насіння в моїй голові, — посміхнувся Джастін. - Ось що для мене найважливіше.
Але, почувши це, Сол таки взяв насіння.
Коли воно торкнулося його долоні, він відчув слабу, але дуже вперту життєву силу.
Наче дика трава, яка навіть згорів у пожежі, весною знову проростає.
- Що це за насіння? Про це можна говорити?
« Звичайно, — сказав Джастін, - погляд теж впав на насіння і його вираз став ніжним. - Його створив мій наставник. Він назвав його "дерево Чорного моря". Це дерево може рости в Чорному припливі і давати енергію.
- Те, що зараз вирощують на Нефраті, насправді його мутировий вигляд. Хмф... Шкода, що воно перетворилося на щось жахливе і його вважають скарбом!
Сол запитав Мортон і Панні, що залишилися в щоденнику: « Чи ви чули про дерево Чорного моря та дерева Червоного моря? »
Мортон відповів, що чув тільки про дерево Червоного моря. На Нефраті воно росло майже скрізь, особливо густо — біля узбережжя.
Панні також чула про дерево Чорного моря, але я лише чув це. - Я знала, що до того як на Нефраті почали масово садити дерева Червоного океану, дійсно намагалися вирощувати дерево Чорно-червоного моря. Але невдовзі його повністю вирубили і замінили. І ніхто не знає, в чому різниця.
У результаті Сол все ж прийняв насіння. - Що ж, дякую.
— Не варто. Насправді, я віддав тобі це насіння, коли побачив твої дослідження. У твоїх руках воно не загине.
Потім Джастін попрощався. - Мені пора. І ще, я прийшов до тебе лікуватися, тому що мене попросила Ветряна Пер.
Сол завмер. Він не очікував, що Джастіна послали до Вітряної феї для його перевірки, і вже тим більше не сподівався, щоб той сам йому у цьому зізнався. - Але будь спокійний, я дійсно щиро просив тебе про допомогу. Повернувшись, я розповім Вітряній феї про лікування. Якщо ти не хочеш, щоб я щось розголосив, я можу замовкнути.
Після хвилинного здивування Сол знову знайшов спокій. — У моєму лікуванні немає нічого секретного, він з усмішкою похитав головою. - Але чому вона послала тебе? Якщо у неї були якісь питання, вона могла б звернутися до мене безпосередньо.
Оскільки він лікував людей, Сол не боявся, що хтось дізнається про його методи. Він був здивований, чому фея настільки прихована і окулярні шляхами перевіряє його силу. - Чесно кажучи, я не знаю, з досадою відповів Джастін. — Але востаннє, коли я бачив Ветряну фею, її ментальні коливання були дуже нестабільні. Мабуть, у неї теж якісь проблеми.
Джастін розповів Солу все, що міг, і залишив озеро Рейн, пообіцявши повернутися з платою за наступний етап лікування.
Хоч Джастін був складним, але багатим клієнтом, то Сол з радістю погодився.
Але ніхто і не здогадувався, що Джастін більше не доведеться звернутися за допомогою.
Після хвороби Джастін дістався гірського хребта, де жила Вітряна фея, набагато швидше ніж минулого разу.
Він підійшов до того міста, як його прибуття відразу ж заложили.
І Ветряна фея майже відразу дозволила йому увійти в свою печеру. - Цей Сол дійсно може лікувати брудну? Без побічних ефектів? — Коли він побачив Джастіна, Вітряна Пер, яка колись була в апатії, відразу ожила і засипала його запитаннями.
Джастін шанобливо вклонився і тільки потім відповів: - Це скоріше не лікування, а поглинання. Він використовує якесь невідоме створіння, щоб вбирати брудну з нашого тіла.
— Невідома істота? Його можна принести сюди?
Джастін похитав головою. - Під час кожного сеансу я стояв у величезному магічному колі, на великій відстані від нього. Кожна тварина висовувала лише одне щупальця, яке відразу зникало. Я навіть не міг його роздивитися, а то й зловити.
Очі Вітряної феї повільно повернулися до нього, дійшовши до кутка і лише потім за ними слідувало обличчя та шия.
Хоч обличчя і було красивим, але такий дивний рух виклика́в неприємні відчуття.-- Ти так довго жив у Озера Рейн і не знайшов ніяких слідів цієї істоти?
Джастін на мить замислився і врешті похитав головою. - Ні.
Вітряна фея так само повільно відвернулася. Спочатку очі, потім обличчя, шия, торс. - Який... Глибша відповідь.