Щось тут було не так!
- Ось у чому суть твого обману? — запитав Сол Кісмет, використовуючи передачу думок.
У очах Кісмета промайнула сміх, і він так само подумки відповів: — Розумно. У стародавньому Лесі Виживих вони розводять мурашок-дрівочців. Укус цих мурашок виділяє особливу кислоту, яка паралізує жертву, але повністю відновлює її. Жертва чітко відчуває, як її повільно розчленовують і складають на з'їдку королеві вглиб мурашника.
— Великий маг тутешній, Монте, знайшов спосіб знешкоджувати цю кислоту, розбавляти її і потім погукати, отримуючи свічку споглядання духу. Вдихаючи її аромат, магі та учні доводять свій мозок до стану крайнього збудження. У цей момент і вивчення нових заклинань, і розшифрування складних рун дають їм набагато легше. Вона також може на короткий час посилити ефект медитації.
Кісмет кивком обійняв зал. - Тому тут в основному ті маги та учні, хто застряг на якомусь етапі і ніяк не може просунутися. Вони бачать в "Дворі Панді" свою останню надію.
Звісно, він потиснув плечима і це недешево.
Тобто, брак тільки в ціни?
Соул усміхнувся і продовжив передавати думки: - А якщо вдихати занадто багато, можна померти?
Кісмет підвів брову. - Чого ти так вирішив?
— А чи вона викликає залежність?
— Хоча це стан ясності свідомості та гострої чіткості розуму, але якщо говорити про залежність від наркотиків, то її немає.
Чи це взагалі без побічних ефектів?
Щось Солу в це не вірить. Особливо коли це говорив відомий інтриган і обманщик.
Кісмет, помітивши сумніви Сола, з досадою сказав: - Кислота мурах-древочців перед екстракцією проходить фільтрацію через звичайних людей, які вбирають всі токсини. Те, що надають магам зовні, є нешкідливим і часто розбавленим кислотою.
Він взяв у дівчини свічку, яку та вже довго тримала, розгрався магічним кристалом і звунув її Солу в кишеню. - Спробуй, і дізнаєшся, помреш чи ні, — сказав він уже вголос.
Дівчина, яка стояла поруч, від страху втягнула шию.
Сол та Кісмет так і стояли біля входу в зал, поки не увійшов наступний гість. Тільки тоді вони пішли за дівчиною і сіли за вільний столик.
Кісмет щось шепнув дівчині. Та, хоч і здивувалась, кивнула й втекла.
Коли поруч нікого не залишилося, Сол простягнув руку до Кісмету і без обинок сказав: - Ти говорив, що одна Золота сторінка знаходиться в Нічних землях. Ми зараз тут. Можеш віддати її мені?
Кісмет розвів руками. - Вона не зі мною. Але не хвилюйся, я залишив її у дуже безпечному місці.
Соул забрав руку, подумавши, що Кісмет не хоче віддавати йому сторінку прямо зараз.
Раз сторінки тут немає, Солу не було до нього справи. Він непомітно оглядався, спостерігаючи за магами, що вдихають аромат свічок. Він прищурився, але не помітив в свічках нічого незвичайного. Здавалося, це була просто особлива форма енергії.
- А ти що тут робиш? — Через деякий час запитав Сол, помітивши, що Кісмет просто сидить і не запалює полум’я.
Кісмет ліниво відкинувся на спинку стільця, закинувши ногу на сидіння. - Хочу передати дещо.
Ще через п'ять хвилин Сол помітив, що погляд Кісмета застиг на чомусь глибокому залу. Він теж обернувся.
І побачив, як через шари вуалі виходить жінка у червоному плаття з великим круглим животом. Її обличчя сяяло від усмішки. Вона дивилася на присутніх у залі, як на мурашок під ногами.
Але коли її погляд впав на Кісмета, в її очах спалахнув вогник.
Вона пішла крізь натовп, не звертаючи уваги на своїх учнів і магів.
Кісмет неквапливо встав. Він зробив лише кілька кроків, як жінка в червоному, несучи перед собою свій живіт, вже опинилася перед ним. - Давно не бачилися, Кісмет. А я вже думала, тебе зловив і з'їв Володар Небес.
— Доллі, — Кісмет легонько торкнувся її пальцем.
Потім вони обнялися.
Стоячи з боку, Сол помітив, що Кісмет не торкався її живота. Оголошування виглядало дуже незграбним.
Вони швидко розійшлися.
Кісмет, не торкаючись його рукою в повітрі, ніби погладжуючи її живіт. — Скоро вже, - з почуттям вимовив він.
Доллі опустила очі на свій живіт і посміхнулася. — Завдяки тобі.
Сол: "?"
Доллі запросила Кісмета пройти за вуаль. Вони пішли, навіть не попрощавшись. Кісмет, відкинувши фіранку, обернувся до Солу і дивно посміхнувся.
Сол: «!»
« Оце гад! »
Коли Кісмет пішов, Сол відразу встав і попрямував до виходу. Йому здавалося, що якщо він залишиться в цьому "Дворі Панді" станеться щось погане.
Після того як Сол проминув залище, він знову опинився біля поселення. Напевно, тут був не один вихід, але для сторонніх, очевидно, було дано тільки цей.
Він подумав, що навіть коли б історія про терміти сипучих пісків була обманом, то все одно хоче піти і подивитися. Адже той, хто йому це сказав, теж обманщик.
Коли він підійшов до воріт, він побачив, як якийсь чоловік, несучися на руках б'ється в конфульсіях блідого хлопчика, підійшла до стіни і кинув його на землю. За ним, як тінь, слідував бородач.