А цього разу Сол, не ставши більше замовляти з Окілі, міцно стиснув губи.
Тому що два гриби, які він щойно проковтнув, танцювали в нього мовою.
Потанцювавши трохи, гриби були втомлені і самі зісковзнули йому в горло.
Соул, опустивши голову, закрив обличчя руками і згадав малюнок, який щойно намалювали йому на мові гриби.
Здається, це було "я в порядку, два».
« ДВА... Що це означає?» - Сол витер обличчя і знову підняв голову.
— Х-х!
Він з жахом виявив, що стара відьма незрозуміло коли повернулася і, притиснувшись обличчям до прутів, невідомо скільки часу на нього дивилася.
— Голова закрутилась? Хе-хе, в перший раз так і буває. Потім, коли вип'єш ще кілька разів, звикнеш.
Соул відразу зрозумів, що ті, хто п'є « солодкий суп" в перший раз, швидше за все, відчувають запаморочення через втрату відчуття напрямку.
Але він нічого не відчув.
Не важливо, чому. Соул знову почав грати.
Він згадав своє напівп'януче стан і, мутним поглядом, не кажучи ні слова, подивився на стару відьму.
— Йдемо в мою лабораторію, — посміхнулася та. - Якщо будеш добре поводитися, то може і повернешся.
Соул, захитаючись, пішов за старою відьмою.
- Куди... Я... Иду? - Він не знав, як ще йому треба реагувати, і, сповільнивши мову, намагався не перегравати.
Вийшовши з кімнати, де тримали ув’язнених, вони опинилися в дуже примітивному коридорі.
Довкола була земля, і сліди укріплювали магічні кола.
Освітленням все ще служили тільки світлячі рослини біля ніг.
Сол йшов за старою відьмою. Вони проминули перші двері, а потім побачили третю.
А в півметра від третьої була четверта. А за нею - знову довгий і темний коридор.
« Я, мабуть, під землею або в горі» — подумки прикидав Сол і намагався відчути напрямок руху повітря, намагаючись визначити, де вихід.
Стара відьма зупинилася біля третього дверей і, штовхнувши, увійшла.
За дверима була лабораторія, але більшість обладнання було досить примітивним.
Тут було мало виробів, переважно дерев’яних. Щоб рідина не просочувалась, вони були покриті якимось невідомим складом.
- Якщо ти вже говориш, що добре розбираєшся в фізичній трансформації, то спочатку вирішуй для мене одну просту задачу.
Стара відьма вштовхнула Сола всередину і посадила за стіл.
Потім вона дістала з шафи біля стіни велику миску і зі гуркотом поставила її перед Солом.
У мисці були копії сувоїв пергаменту.
Сол взяв усі сувої і побачив під ними щось схоже на тісто.
Але, придивившись до нього, він зрозумів, що тісто насправді рухається.
Сол ткнув в нього пальцем. Тесто відразу пром’якшилось і довго не відновлювало форми.
Але коли Сол повернувся, щоб подивитися на зміст сувоїв, тісто раптово повернуло свою форму.
- Якщо у тебе такий талант, то мені не потрібно нічого пояснювати. Завтра в цей же час я прийду. Якщо не зможеш вдосконалити цю ідею, я тебе в цю миску запихну.
Стара відьма не стала нічого пояснювати, а просто наказала йому самому розібратися.
Побачивши, що Сола не має жодних запитань, вона пішла до сусідньої кімнати і навіть не зачинила дверей.
Сола мав лише один день, щоб розібратися і вирішити завдання. Але він не квапився. Він розклав усі пергаменти один за одним.
Місця на столі не вистачило, і він розклав їх на підлозі.
« Отже, кожному по десять пергаментів. Якщо відразу ідей немає, нічого страшного. Спочатку розберемося з завданням."
Соул покрутив шейками, розмив зап'ястя. На мить йому здалося, що він повернувся в ті часи у Башні, коли потрібно було тільки вчитися.
Пройшов день.
Стара відьма, зітхаючи, повільно піднялася з підлоги.
Хоч вона і всім говорила, що її експеримент по фізичній трансформації ось-ось увінчається успіхом, але тільки вона сама знала що вже більше року він застряг на одному ключовому етапі.
Окілі, який колись допоміг їй зрушитися з мертвих уже давно був безполезенний. Всі його ідеї були марні.
« Я сподіваюся, що цей хлопець матиме якісь нові ідеї. Ні, нехай хоча б вирішить одну маленьку проблему."
« Якщо він за день нічого не зможе, то не зрозуміє... Я його... Ні, гаразд, останнім часом надто неспокійно. Ловити людей зовні дуже небезпечно. Дам-ка я цьому хлопчиську ще кілька шансів. Врешті-решт, Окілі, цей майстер зілля, теж не зміг вирішити мою проблему."
Стара відьма похитала головою. Вона хотіла ступити, але ліва нога не послухалась і вона ледве не впала.
Її обличчя тут же спотворено, наче вона з силою придушувала гнів.
Вона опустила голову і, затягнувши штанину, побачила, що її щиколотка постійно деформується. Ніби хтось мляв її голень, як тісто.
Стара відьма огорнулася, її величезна нижня щелепа майже закрила верхню частину обличчя. Вона підняла руку і з силою кілька разів вдарила себе по голені. Але в наступну секунду стара відьма вилікувала свою рану, і її нога перестала деформуватися.
Вона підняла голову, поправила штанину і, як нічого не бувало, вийшла з кімнати.