Кларк, прикриваючи очі рукою, роздумував про причини раптового появи Кісмета.
Думаючи, він знову заснув.
У той момент, як Сол зайшов у карету, його раптом пурхнуло, і, знову відкривши очі, він виявив, що падає в море.
Хлюп... хлюп...
Соул не одразу зрозумів, що сталося, і відразу пішов під воду.
Під водою було зовсім темно. Над головою з’являється світло.
Соул висихнув бульбашки, а потім, змінивши положення, заробив руками і ногами, кинувшись до поверхні.
Фух!
Через кілька хвилин Сол висунув голову з води і глибоко зітхнув.
« Що це за місце? Як я раптом опинився в морі?» — Сол, тримаючись на воді, випростався і озирнувся.
Море простягалося до горизонту, без найменшого натяку на суходіл. Вода була чорною, як чорнило, і майже не пропускала світла.
Це місце було дуже схоже на заражену Голубий Бухту, але вода тут була ще темніша, а хвилі - вище.
За той короткий час його було вже три рази накрити хвилями.
Він хотів застосувати левітацію, щоб злетіти, але, ледь він сконцентрував магію, як його відразу ж збила величезна хвиля.
"Сода тут що, розвіює магію?" - Сол намагався покликати Агу та інших, а також Малюку Водоросль і Панні, але ніхто не відповів.
« А ментальна сила?» — Сол не здавався. Він розповсюдив свою ментальну силу навколо.
Цього разу йому вдалося. Але в наступну секунду він з подивом виявив, що шум хвиль, здавалося, перемістився йому у голову. Стоячи йому качати головою, як він відчув, що всередині плющується рідина.
Кажуть, що вода в голові. « З цією водою є великі проблеми. Але зараз важливіше - як я сюди потрапив і як мені звідси вибратися? "
Шум хвиль в голові ставав все голоснішим і вже почав викликати головний біль.
Соул убрав свою ментальну силу і почав концентруватися, перевіряючи своє тіло.
« Ні!» — відразу ж виявив проблему. — Це не моє тіло. Це, мабуть, моя свідомість. Невже я знову в ілюзії?»
Відтоді як він почав вивчати душу, йому постійно попадали маги і страшні створіння. Вони ніби полювали на нього.
Головний біль посилювався. Йому ставало все важче навіть просто триматися на поверхні.
Хлюп...
Ще одна велика хвиля накрила Сола.
А він через головний біль навіть не міг поворухнути руками і ногами.
Соул знову покликав щоденник, але цього разу і він не з'явився.
Він почав панікувати. Я хотів послити, але його знову потягнуло підводним течіям.
« Так не піде. Так я буду постійно в програшному положенні. Потрібно повернути собі своє поле ...."
"Поле?"
Подумавши про це, Сол відкрив очі, у воді розинув рот і, не звертаючи уваги на солону воду, що хлинула йому в горло, висунув язик.
Він торкався свого язика і чітко відчув лінії магічного кола.
"Ментальна платформа!"
У наступній секунду під Солом раптом з'явилася кругла кам"яна платформа, на якій було позначено таке ж магічне коло, як і його мовою.
Потім платформа почала підніматися і за нею з води пасувала сола.
Чорні потоки води стікалися по краях платформи. Навіть найбільші хвилі не могли зупинити її підйом.
Але чорне море не здавалася. Його гнівна воля перетворилась на величезну хвилю, яка з силою впала вверх і так хотіла розбити платформу.
Але платформа, хоч і висіла в повітрі без будь - якої опори, продовжувала рівномірно підніматися.
Однак вона зупинилась і зависла в повітрі на десять метрів над рівнем моря.
Високі морські хвилі часто перекривали через край платформи, хлещачи Сола по обличчю.
Щоб не бути скиненим, Сол притиснувся до платформи.
Хоч він і був весь мокрий, але вже не відчував себе таким безпорадним, як раніше.
- Справді, це мій світ свідомості. Тому платформа і з'явилася прямо під мною, - він витер обличчя. - Але що означає це чорне море, яке вторгнулося в мій світ? Це скверна Клода чи новий ворог?
Хвилі все ще намагалися затягнути Сола у воду, але їхня воля зрозуміла, що одними лише хвилями його не скинути.
І тоді на дні моря почали з'являтися якісь точки.
Ці тіні були розмиті, але з величезною швидкістю піднялися вгору.
Соул, намагаючись не бути збитий з платформи, притиснувся до її центру і не помітив змін у воді.
Навіть через те, що хвилі не могли йому нічого зробити, Соул, під час перерв між приступами головного болю, почав роздумувати.
« Платформа є. А де щоденник?»
Він насилу перекинувся і виявив, що щоденник, виявляється, був у нього над головою, тихо паря.
Книга була відкрита, але Сол зараз не міг бачити, що на ній написано.
Незважаючи на це, виснажений Сол посміхнувся. - Так. Це мій ментальний простір.
Він перевернув погляд за щоденник, знову подивився вгору. - Тоді... Мусите бути і зірки!
Навряд чи він усвідомив це, коли в одну мить спалахнула величезна кількість зірок на чорному небі.
Ці зірки мерехтіли, наче безліч очей.
І в цей самий момент тіні, вже майже досягнули поверхні, раптом загальмували і з ще більшою швидкістю кинулися на дно.