Коли Сол висмоктав з них брудну, то мешканці почали швидко втрачати свою життєву силу.
Може, їм залишився місяць? Чи десять днів? - Я знаю. Коли ти вперше допоміг тій дівчинці, я вже помітив. Але для мене, для них - це звільнення. Може, звільнившись від цього жахливого закону, вони зможуть попоїсти з миром, а я нарешті зможу відпустити минуле.
— Що ж, удачі вам, - Сол прибрав дзвіночок, розгорнувся і пішов. На півдорозі він зупинився і, обернувшись, запитав: « Я так і не спитав, хто був той маг, що взяв тебе в учні? »
Клод також був трохи розгублений. Він довго пам'ятав, перш ніж сказати: - Мій наставник - маг третього рівня, Кларк, Творець снів.
"Маг третього рівня?"
- Правила в цьому селі теж встановив твій наставник? — Слеван.
Невже маг третього рівня може бути такий сильний? — Неможливо... Я дещо згадав. Правила тут так сильні, тому що вони були визнані цією землею. Адже це... Нікчемні землі!
У цей момент до Клода підбігла маленька дівчинка і роздирнула його за одяг. — Маленький Клауді, маленький Клоде, я знайшла велике дуло.
Клод більше не дивився на Сола. Він з посмішкою нахилився і дозволив дівчинці звести себе.
Він все ще не хоче виходити з цього сну.
▫ Не відомо, що в ньому такого особливого, щоб його помітив маг третього рівня.The Purplayer
Можливо, той маг мав інші цілі.
↓Гермар:
Соул вже відірвався від безіменного села на п'ятсот метрів. Коричневий глиняний шлях під його ногами раптово змінився травою.
Він знову обернувся. Село за його спиною вже не було.
Перед ним стояв автомобіль, і він з захопленням махав йому.
Побачивши, що Сол повернувся, він сказав: « Пане, ви щойно зникли і раптом знову з'явилися.
— Це подвійне накладання ефектів магії та правил, — сказав Соул, який зібрав багато інформації про Нічівні землі, був у доброму настрої.
Він у два стрибки застрибнув на карету. Коли він вже збирався увійти, то несподівано похитнувся і впав у дім.
Машина, до цього що тримає двері щоб Сол зайшов, побачив, як той падає.
Машина витатар очі.
Але в наступну секунду він, затиснувши рот, щоб не кричати, зачинив двері, з безстрастним обличчям сів на кози, дёрнув скрижалі і поїхав до іншої сторони.
У той же час дівчинка, яка стояла біля великого дерева і розмовляла з Клодом, несподівано зупинилася.
- Що таке? — Нахилився, запитав Клод.
— Шум води зник, — похитала головою дівчинка.
Клод не зрозумів.
Але дівчинка йому не відповіла, а сама похитала головою.
Клаудіус встав і лише тоді помітив, що й інші люди разом з ним теж гойдаються головами.
Або, точніше, трясуть головами, як пляшками.
Клаудіус нахмурився, задумався і через мить також похитав головою.
Хлюп-хлюпом...
— Шум води... Адже він був увесь час? - Здивований сказав він.
У густому лісі було знайдено стародавнє дерево з великою кроною.
На цій кроні стояв вишуканий будиночок.
Всередині будинку висіли гірлянди з дзвіночків.
На даху, на вікнах і навіть під стільцями - скрізь висіли дзвіночки з молочно-білих мушель.
Двері і вікна були щільно закриті. Здавалося, що вітер не тремтить тиші.
Дзинь... Плеска!
Тонкая нитка раптово обірвалася, і один з молочно-білих ракушених дзвіночок, впавши з висоти, розбився вдребезги.
Чоловік, який лежав у гамаці, повернув голову і потім замінив руку мага та зібрав уламки в свою долоню.
У цей момент поряд хтось сердито засміявся. один твій сон розбився.
- О, Кісмет, ти коли прийшов? — Кларк з каштановим розтерпаним волоссям, немов не прокинувшись, прищурився.
— Коли ти говорив уві сні, — Кісмет перебирав струни арфи без звуку.
— А, — ліниво заявив Кларк і висипав осколки з долоні в рот.
— Ха-а--~
Кларк широко позіхнув.
Коли він відкрив рот, з його горла вилетіла кілька барвистих метеликів. Але коли він закрив рот, метелики були невидимою силою втягнуті назад.
« Неважливо, — відповів Кісмет на колишні слова. — Сон розбився, зроблю новий.
І раптом Кларк, наче щось пам'ятає, почувши своє розріпане волосся і сказав Кісмету: - Коли мої дзвіночки снів укриють всі Нікуваті землі, ти виконаєш свою обіцянку і станеш язичком мого дзвоника.
— Герберт і Паєр ще не померли, а ти вже мрієш стати власником Нічної землі? — презирливо посміхнувся Кісмет.
— Скоро, - знову улугся Кларк, ліниво простягнувши. - Я от-ось остаточно затаю Пер у свій сон. Наступний - Герберт.
Кісмет, розтягнувши арфу в руці, перетворив її на срібну кістку і вставив собі у ключицю.
— Тоді бажаю перебувати вічно у своїх чудових газах, — Кісмет однією рукою зробив кілька пассів на повітрі і виконав вишуканий прощальний жест.
Сказавши це, Кісмет зник у сліпучому білому світлі.
Кларк подивився на стілець, де сидів.
« Жодних слідів не залишив. Навіщо він взагалі приходив?»