Але не встигли вони випустити з своїх предметів маленькі вогняні кулі, як побачили жінка за квіткою.
А коли вони наблизилися, то з подивом виявили, що в жінки нижньої частини тіла стирчить вісім паучих лап! На мить кілька поліцейських замерли, не знаючи, в кого цілитися: у моторошну квітку чи жінку.
А квітка, зовсім не звертаючи на них уваги, на висоті четвертого поверху раптом стрибнув, проколовши своїми стеблами кількох нещасних, і, під крики та бризки крові, пірнув у найближчий вхід в каналізацію.
Вхід був маленьким, ще й з решіткою. Тонкий стебел прослизнув, а ось величезний бутон — ні.
Монстр відразу кинув свою кольорову частину.
Залишившись за ґратами, на землі залишилось лише величезні, розміром з двері.
Аня теж побачила решітку. Хоч вона і могла розрубати її магію, але прохід за нею був такий же вузький.
Навіть якщо б вона і зламала решітку, то не змогла би розширити прохід.
У її очах спалахнула рішучість. Вона відразу ж покинула своє тіло і, як дух, пішла за ним.
Це було дуже небезпечно. Адже вона була не цілісним духом, а вся її енергія відходила від Сола.
Але тепер Ан було не до цього.
Нещодавно, коли вони з Солом були в передмісті, на неї напали невідомі коріння.
Її ледь не затягнуло під землю.
І в той момент, коли вона була вже по пояс у землі, Ане раптом відчула на атакованій її рослині знайомий ауру.
Ця аура, наче м'ята в солоній рибі, відразу привела її до тями. І її колишні, затьмарені злиттям душ, спогади раптом спалахнули з новою силою.
— Думо! — Стихнувши зуби, сказала Ане це ім’я.
Вона гналася за тим, щоб втекти від стелі, спускаючись все нижче, потім покинула каналізацію і увійшла в якусь щілину.
Невідомо, як довго вона гналась, але коли Ан пройшовши крізь землю, відчула, що пройшла через якийсь бар'єр і перед нею раптово відкрився простір.
Просторне, але темне.
А вона відчувала, що в декількох десятках метрів перед нею знаходиться якийсь величезний і безмежний об'єкт, який перешкоджає їй шлях.
А стебель, який вона гналася, в два рахунку застрибнув на цей величезний бар'єр і тут же мимовільно повис, наче у одну мить з живого перетворився на мертвий.
І та знайома аура, яку послідувала Ан, теж зникла.
А Ан підлетіла до гіганта, але так і не змогла зрозуміти, що це.
Вона бачила лише його середню частину. Верх і низ були сховані в темряві, а краї йшли у нескінченність.
А Ан вдарила по гіганту, але виявила, що він гладкий, як нефрит, і не пускає її всередину.
« На ньому що, магія проти духів?» — Ан оглянулася, але не відчула на гігантському велетня ніякої магії.
« ДУМО... Чому він у такому місці?» — аура зникла. У розпачі вона знову вдарила гіганта.
Раптом з поверхні гіганта виросло з десяток блідих коренів, які відразу ж обкрутили руку Ан і потягли її всередину.
З появою цих коренів Ан знову відчула ауру.
— Думо! Ти тільки і можеш, що ховатися в темряві, як боягуз? Куди поділися та сміливість, з якою ти боровся зі мною за місце спадкоємця сім'ї?
Павуки за спиною Ан перетворилися на розмите пляма і з силою вдарили.
Але гострі лапи лише злегка подряпали тонкі корені і не змогли допомогти Анні вирватися.
Побачивши це, Аня знову напала, цього разу з роз’їжджою брудною. Через кілька ударів вона нарешті перерубила два корені і трохи звільнилася.
Але не встигла вона полетіти, як раптом кілька коренів зплелися разом, створюючи руку, яка схопила її за обличчя і силою втягнула всередину гіганта.
Верхня частина тіла А відразу зникла. Лише нижня частина, від пояса, все ще боролась. Їй вісім паучих лап постійно били по гігантові, намагаючись витягнути верхню частину але марно.
У цей момент в темному, хаотичному просторі пролунав глухий і сильний голос.
- Ти все така ж дурна. Я тільки кинув маленьку приманку, а ти, як миша, погналася за нею.
Гладка поверхня цього гіганта пішла брижією, і на ній проступилося мужнє обличчя.
Коли з'являється цей голос, боротьба А стала ще запеклішою.
Її паучі лапи врешті-решт укинулися в поверхню гіганта, і вона, напружившись, з силою витягла голову.
— Думо! - Обличчя Ане було схоже на таючого воску, але риси ще гасили. Вона посміхнулась. — Ха-ха-хо, глянь на себе! Заради якогось примарного переказу ти зрадив сім'ю, знищив усіх у Долини Протягний руки, і все заради того, щоб перетворитися на це, ні людини, ані привида!
Обличчя злегка спотворене. - Ти, як завжди легко видаси мене з себе.
— Тебе виводить твоя власна дурість, — хоч Ан була у вигляді духа, але її душа, очевидно, була сильно пошкоджена. Верхня частина її тіла почала танути.
Поки вона говорила, риси її обличчя сходили вниз до шиї.
Але навіть у такому стані Ан продовжувала насміхатися з Думо.
— Сім’я Байдун тебе дуже цінує. Вони тебе розводять як монстра? Чи ти дав їм той скарб?
Вирізане обличчя Думо злегка тремтіло, а через кілька секунд знову заспокоїлося. - Хочеш знати, що зі мною трапилося? Тоді злізь зі мною. Ти дізнаєшся все, і зрозумієш, що мій вибір був правильним, моя дорога ... Сестро!