Почувши це, Байрон опустив голову і подивився на своє тіло.
— Ты прав. Я відчуваю, що ця шкіра може змінювати вигляд залежно від ментальнії сили. Але в моїй уяві я - це я.
- Що ж, старший учень, в майбутньому ви зможете розвинути й інші функції.
Байрон кивнув.
« Коли я звикну, то можу вільно змінюватись.
Як раніше?
Сол згадав "Байрона-шара" і "Бойрона-кожу" та на мить завмер. Не таких змін він хотів!
Гаразд, не буду більше його дражнити.
Соул порався у сумці, дістав очне яблуко і кинув його Байрону.
- Що це? — Невпевнено запитав Байрон.
- Один магічний предмет, який я давно отримав. Око Ілюзорного звуку.
- Я чув про нього. Воно може створювати в свідомості ворога знайомі або страшні звуки, на обличчі Байрона відображалася певна незручність.
— Да... Щось не так?
Байрон похитав головою.
— Нічого. Просто трохи незвично.
Його голос став тихіше, але відразу ж знову зміцнився.
— Я зрозумів. Цей предмет дійсно дуже підходить цій шкірі. Я навчуся ним користуватися.
Сказавши це, ліве око Байрона раптом втягнувся до окуляру і потім з черевким звуком вставнув туди Око Ілюзорного звуку.
Соул, який спостерігав за цим, розинув рот.
Так. Навіть голова Короля ельфів, опинившись на старшому учениці, набуває якоїсь дивної стилю!
Він пурхав язиком і дістав ще одну річ.
- Коли Корі прокинеться, передай їй це від мене.
Соул залишив для Корі зошити. Дізнавшись, що вона збирається вбудувати токсин Альфа у свій Локатор і згадавши про її головне потовщення - метал, він у вільний час записав для неї деяку інформацію щодо радіоактивних металу, який зібрав, намагаючись розгадати секрет токсичності Альфу.
Це був його подарунок на день народження для Корі.
Він був упевнений, що вона вивчатиме і застосовуватиме його з обережністю.
Напевно...
- Ти їдеш? — Забравши тетрадь для Корі, раптом запитав Байрон.
Соул здивувався, що Байрон знає про його плани, але відразу зрозумів: це було цілком природно.
Без Горси Вежа магів втратила свою головну цінність.
Крім того, побудувати тут нову Башню було б важко.
Це місце було подароване Горсі герцогством Кема. Після його відходу вони навряд чи захочуть, щоб хтось інший його займав. І контакти з сусідніми країнами та іншими силами також є проблемою.
А Горса явно не був тим, хто буде налагодити зв'язки.
Він пішов легко і незручно, залишивши після себе багато людей та проблем.
І добре, що наставник Каз був відповідальним, інакше учням було б важко продовжувати навчання і підвищуватися.
Але Сол не міг поїхати з наставником Казом до герцогства Кема.
Там, хоч і було б спокійно, але його розвиток був би обмежений.
Слова, які наставник Ґорс сказав Солу у світі за бронзовими ворітьми, явно були застереженням: в майбутньому його чекають нові небезпеки і якщо він не хоче стати пішачим м’ясом, йому потрібно якомога швидше ставати сильнішим.
Після цього Сол багато думав.
Він думав про зникнення ельфів, Горсу, одержимого експериментом після воскресіння, про те гігантський вихор на іншій стороні планети...
Задоволення від підвищення до офіційного мага поступово згасло, змінюючи бажання знову підвищуватися.
Байрон весь цей час спостерігав за реакцією Сола. Побачивши вираз обличчя Ісуса, він зрозумів, що не помилявся.
Він закрив книгу, поклав її на коліна і серйозно сказав Солу:
- Якщо вже вирішив, то йди якнайшвидше. Тут більше нічого ловити.
Соул на мить замився, подивившись на Корі.
— Стан Корі стабілізувався, — випередив його Байрон. - Вибір Локатора також ризик, але ти не можеш вічно бути поруч і захищати її. А за цей час, не хвилюйся. Я піклуюся про неї.
Байрон похлопав за книгою на колінах.
- Звичайно, я також скористаюся цим шансом, щоб знову прорватися на третій ранг і потім одразу до офіційного мага. Якщо у мене вийде, я знайду тебе.
Плечі Сола поступово розслабилися.
— Я відправлюсь у Нічію. Якщо ти прийдеш, я звичайно буду радий! Гаразд, старший ученик, ти правий. Мені дійсно пора.
Рідні місця залишати важко. Хоч він пробув тут лише кілька років, але за цей час так багато пережив, то стільки навчився, що йти було трохи сумно.
Сол підняв руку, і з неї висунули товсті чорні щупальця, які ніжно торкалися його долоні, наче теж знали, що він їде, та прощались із ним.
— Дитинко Водоль, я їду звідси, і не знаю, коли повернуся. Ти залишишся або підеш зі мною? — тихо запитав Сол.
На відміну від Панні і чотирьох зізнань, Пожираюче душі болото було родом звідси, і воно не було зв'язане щоденником.
За всі ці роки Сол так і не уклав з Малою Волосею жодних контрактів. Так що вона, по суті, була вільна.
Через шию Сола висунули чорні щупальця завтовшки з передпліччя.
Його кінчик розкрилася в акулоподібній пащі, яка, щукаючи зубами, постукала по Солу.
Потім вона кілька разів обвилась навколо його шиї, аж поки та не стала товстішою голови.