Горса весь тремтів. У цей момент Юла і Віні вже майже повністю злилися з щілиною на його грудях, і густа, майже матеріальна злоба виривалася назовні.
Горса безсило підняв повіки.
- Поковивши стільки злої волі, Вині... Не могла зберегти розум.
— Тому ми і готувалися. Багато років, - самовдоволено посміхнувся Анзе. — Хочеш знати, як? А я тобі не скажу.
Але тут раптом заговорив Сол.
— Плід шліфувального каменя?
Очі Горси метнувся до нього. У його спотворених очах з'явилося здивування.
Плод шліфувального каменю колись фігурував в одному з експериментів по воскресінню, але, не принісши результатів, був скасований.
- Схоже, ви знайшли справжній ефект експерименту, — хрипло вимовив він. - І використовували його на Вині.
Анзе скривдився. Він хотів, щоб Горса до самої смерті віщував.
Але Сола проносився по - іншому.
Коли його заманив у Мофань Нік, це було зроблено для того, щоб плід шліфувального каменю потрапив йому на очі.
Але Сол не зв’язав його з експериментом воскресіння, а Горса, очевидно, відмовився від цього.
Занадто багато експериментів проводив Господар Вежі. Не дивно, що щось пропустив.
А Ейнзе та інші негайно сховали цю відсутність, розкриваючи її лише сьогодні.
« Тому вони потім хотіли, щоб варвари знищили Мофань... але потім Мофань перетворив на криваву в'язницю Кісмет. Хіба і Кісмет з ними разом?»
При думці про Кісмета Сол знову напружився. А якщо він його продав?
Але негайно заспокоївся. Якби Анзе та інші дійсно знали про щоденника, то їхня головна мета відразу стала б він.
Соул трохи розслабився і продовжив обмірковувати план дій.
Щоденник вже давно висів перед ним, постійно попереджуючи про близьку смерть.
Від отрути помре, якщо Горса загине, буде вбито Ґорсою, коли мутує...
У щоденника знову було багато роботи.
От тільки Сол не розумів, чому, коли він атакував Гудо, Днівник не попередив його?
Часу на роздуми не було. Йому потрібно було терміново придумати, як позбутися отрути для душі.
Тепер він, Господар Вежі і ворожий табір Анзе та інші перебували в патовій ситуації. Усі були поранені, отруєні або в ілюзії.
Залишалося лише чекати, хто перший прийде в себе або хто першим зламається.
Анзе, очевидно, це теж розумів. Він дивився на Горсу і не замовк.
- Хто б міг подумати, що ми, кучка магів першого рівня, зможемо здолати Горсу другого.
Рам зрозумів, що робить Анзе:
- Хмф, а він думав, що ми всі разом і одного його пальця не стоїмо.
— Звичайно, ми й не стоїмо, — перегнав дух Анзе. - Тому ми чекали, поки він сам не почне мутувати.
- Але це занадто довго... а, до речі, Анзе підняв праву руку до неба. — Я знаю, що ти можеш перекладати частину своєї нечистості на парфуми з Межслоя, тому так довго і тримаєшся. Так що я тобі підкину дров.
Коли Анзе сказав це, то раптово випустив у небо величезну вогняну кулю.
- Мені дуже цікаво, як виглядає мутація мага другого рівня? Він дійсно вибухне всю Башню?
У той же час, на двадцятому поверсі, перед бронзовими воротами, Ло Кай, голова Групи взаємодопомоги, як і раніше тільки учень другого рангу, стояв з безстрашною особою.
Раптом під кінець коридору пролунав голос учня:
— Бачу вогняну кулю!
Почувши довгоочікуваний сигнал, кутки губ Лоя поповзли вгору.
Він дивно розсміявся, дивлячись на бронзові ворота. - Наставник дав мені сигнал. А тепер я втамую ваш апетит.
— Хи-хи-хі.
— Хи-хи-хі.
— Хи-хи-хі.
Після цього пролунав такий самий дивний сміх.
За його спиною стояли учні нижчих рангів з застиглі, як маски, обличчя і такі ж усмішки.
Переставши сміятися, вони почали рухатися з однакового кута згину суглобів.
З наближенням цих людей почався сильний тиск.
Кілька учнів, що підійшли надто близько, з глухим стуком впали на підлогу.
Але вони відразу піднялися, і хоч з їх очей котилися сльози жаху, вони були змушені йти далі.
Навіть Ло Кай, який стояв позаду, відчув цей тиск. Але він не злякався, а навпаки, прийшов у глибоке збудження.
— Хи-хі-хи, дайте мені подивитися, що там, в цьому Містсло.
Десятки учнів, штовхаючись, підійшли до воріт і простягнули руки, напружуючи їх на вузькі щілини.
І в цій щілині їм відкрився спритний, переличений усіма кольорами райдуги світ.
Не встигли вони прийти в себе від подиву, як через зворотній бік висунулися бліді, тонкі руки. Вони жадібно гладили цих плачучих і усміхнених учнів, як ніжні коханці затягували їх всередину.
Кілька учнів з останніх сил змогли вирватися з-під контролю. Вони щось беззв'язно кричали і намагалися вибратися з натовпу.
Але Ло Кай, який стояв позаду, підняв руки, і на його пальцях з'явилися ледь помітні прозорі нитки.
І ті кілька учнів, що через страх змогли звільнитися, були змушені повернутися до воріт.