Потім він відчув, як через його ліве плече пройшла крижана ланцюг.
Не боліло, але було відчуття, що в кістках виросли шипи.
— Ти щойно підріс, і твоя магія та ментальна сила переплелися, як молодята. Це видно з першого погляду. Я всадив у тебе шип. Якщо ти триматимеш себе під контролем, ніхто нічого не помітить.
Сказавши це, він відступив на два кроки, дозволяючи Солу самому оцінити свій стан.
Сол приклав руку до лівого плеча. Прокинувши його ментальною силою, він виявив, що ця річ дійсно змушувала його доселі гармонійні магію і розумну силу « конкурувати».
Але йому довелося докласти трохи зусиль, і він міг прорвати цю маску.
Горса допоміг йому замаскуватися на принципах підвищення до офіційного мага. Це було набагато надійніше, ніж просте утримання сили.
З цією маскувальною новиною про його підвищення можна було приховувати довше, можливо до останнього моменту.
« І, що наставник Горса нічого не питав, сам йому допоміг... Чи не означає це, що він теж щось помітив?"
Хоч він і виглядав так, ніби йому на все байдуже, але будучи Господарем Вежі, він не міг нічого не помічати.
Хоч би яким гордим він був перед тим експериментом, то чи ж не мав бути готовий?
Побачивши, що Сол майже миттєво зрозумів принцип маскування, Горса злегка посміхнувся.
- Є ще питання щодо участі в експерименті?
— Дякую, що більше немає запитань, — сказав він. — І раптом я згадав ще дещо на секунду, але запитав: "До речі, наставнике". Якщо той Хайвуд, якого ви щойно забрали, був лише Хейвудом певного періоду, то як він міг знати про події, що відбулися за кілька годин до мого входу в Мегсло?
Горса схрестив руки на грудях, відкинувся назад і, опустивши погляд, подивився на Сола.
- Ти так багато з ним розмовляв? Схоже, ти і справді вважаєш Мегслей своїм маленьким садом.
Його тон злегка змінився. Не можна було сказати, розсердився він чи ні.
Але його голос знову став ігримом.
— Бо в Мегсло є багато чужих секретиків.
Він підмигнув Солу правим оком.
— У тому числі й мої.
Горса зник. Тінь, до того пропали з кімнати, знову застрибували на своїх місцях.
Коли Сол обмірковував слова Горси, він довго стояв на місці і не міг себе вбити.
Наступного дня, у спокою наставника Рама.
Юла, яка щойно закінчила черговий адаптаційний тест, вислизнула з безокої дерев’яної ляльки і, взявши вигляд чорного силуету, сіла на стілець, закинувши ногу.
З іншого боку, проворний Каз тут же підійшов щоб записати зміни, що сталися з куклою.
Рам все ще сидів у кутку, пильно спостерігаючи за станом Юли.
— У тебе в останні дні не було аномальних реакцій?
Рам мав на увазі той випадок кілька днів тому, коли Юла раптово втратила контроль і їй довелося використовувати лазурит для стабілізації себе.
Каз теж чув про це, але його тоді не було і він знав лише, що Рама Юла прийшла в норму.
— Все в порядке. Я запитала у Горси. Він сказав, що це через те що та мітка, яку я залишила на Солі, була знищена і вона вплинула на мій стан - Юла вирвала у себе прядь волосся, а потім приліпила її назад.
- Ти залишила мітку на Солі? — Каз з подивом зрозумів, що він взагалі нічого не знає.
— Хех, а що ще робити, як не доглядати за його маленьким учнем - посміхнулася Юла, перекладаючи тему. « Але експеримент вже близько, і Горса заборонив мені більше розділяти свою душу для міток.
Каз поспішно кивнув.
— Так, більше не можна ризикувати. Тобі потрібно підтримувати свій стан. Інакше, коли почнеться експеримент...
Він зробив паузу.
До речі, я ще раз подивився на зелену сіру речовину Байрона. Формула справді схожа на лазурит, але оскільки її зілля розраховане для живих, воно менш токсичне.
Він запропонував Юлі:
- Якщо тобі дуже боляче приймати лазурит, ми можемо спробувати варіант Байрона...
- Не потрібно! — Юла відразу відхилила пропозицію Каза. — Не потрібно зменшувати токсичність. Біль допомагає мені залишатися у свідомості. А то, не дай бог, Горса щось зі мною зробить, коли я буду в посудині, а я і не заміту.
Бров'я Рама дрнулася, і на його обличчі промайнуло простеньке насмішка, тут же прихована складками жиру.
- Пан Вежі іноді буває... Іноді занадто владний, — з гіркотою сказав Каз, але він робить це для того, щоб воскресити тебе.
Юла сиділа на місці і змінила ногу, чекаючи кілька секунд, але ліниво сказала:
— Я знаю. Я завжди співпрацюю з вами в експерименті. Зрештою, в цій справі у мене менше всього права голосу.
— Експеримент вже закінчується, — з легкою посмішкою сказав Рам. — Якщо не буде ніяких сюрпризів, протягом півроку ми зможемо провести офіційне воскресіння. У будь-якому випадку, після успіху експерименту ми всі звільнимося.
Каз поспішно погодився:
— Так, коли експеримент вдасться, ми виконаємо вимогу Господаря Вежі і тоді зможемо робити все, що захочемо.