« Схоже на наслідки якогось потужного заклинання», — Сол пішов від Східної вежі до Західної.
Коли він проминув місце, де колись був пандус, перед ним розкинулися густі заросли.
Східна вежа залишилася такою ж, як і земля навколо неї.
А ось з Західною баштою все було інакше.
За чіткою кордоном починалися зарослі трави та чагарників заввишки в півлюдини.
Коли вітер дув, це зелене море хиталося, як пшеничне поле.
Але це було зовсім не гарне видовище.
Коли стебла і листя злегка нахилялися, зелень видавався череп.
Черепи, які стирчали з трави, були багато.
Не один, не два, НЕ десять...
Дехто був вище і міг побачити верхню щелепу з кількома залишеними зубами. Деякі — нижче, і ви бачите лише дві чорні окулі.
Деякі черепи були майже цілі, інші бачили явні сліди смертельних ран.
Але всі вони, високі і низькі, цілі й пошкоджені, були звернені до руїн вежі магів.
Судячи з висоти, вони не сиділи ... а стояли на колінах.
Сол зайшов у траву.
Було видно краще.
Вони не сиділи і не стояли на колінах.
Під цими черепами були грубі дерев’яні стовпи.
Вони були акуратно розставлені, рівно встромлені у землю.
Хтось ретельно вивернув напрям, щоб всі черепи дивилися на Башню.
Ця картина, навіть якщо й була ілюзією, справляла на людей сильне враження.
— Хто там? — Несподівано пролунав старий голос з іншого боку вежі.
Соул відразу знервувався, але в той же час зрадів.
Будь - яка зміна, будь-яка істота, що може на зворотній зв'язок, є добре.
Соул обережно обійшов черепа, що стирчали з трави, і швидким кроком попрямував до джерела голосу.
Однак, не пройшовши півдорозі, він побачив, як спереду в нього летить чорно-серий промінь.
Колекції магії були настільки відомі, що Сол інстинктивно активував « Дихувний доспіх ».
Заклін нульового рангу « Удар по неживи» не зміг пробити "Духовий доспех" першого поранення.
Але й той, хто нападав, і сам Сол на мить замерли.
« Цеціркуляція магії є дуже реалістичною, — сказав Сол. — Він подивився на свої руки. Під контролем його духу пальці почали швидко ставати напівпрозорими. - І дуже чутлива, майже не відчувається затримки через ілюзії. Але, можливо, мій власний заклинання і не є ілюзіями."
Але одне це не пояснює, чому коливання магії ворога було таким парком.
Невже він теж потрапив в цю ілюзію?
Соул пройшов ще кілька кроків і нарешті побачив того, хто його атакував.
Це був сивоволосий, зморшкуючий старий з мутними, як молкова сироватка, очима. Він був одягнений в чорну мантію мага і з трудом стояв за обломком стіни.
Після атаки він завмер і, витягнувши шию, здавалося, намагався розгледіти обличчя Сола.
— Ты... Сол? - Він назвав його по імені. У його голосі було таке здивування, ніби він побачив привида.
І Сол також відчув щось знайоме в цьому старому. Ніби він його колись бачив і навіть був непогано знайомий.
Але пам'ять казала йому, що він ніколи не зустрічав цього старого мага.
— Ты... Як ти тут опинився? И... такий... Молодий? Ні, ти зовсім не змінився - старий не відмовляючись дивився на Сола, і його подив все росло.
Але він був прикутий до мутних очей старого. Він смутно дивився, що обидва очі, схоже, були серйозно пошкоджені.
І, здається, раніше вони були різного кольору.
— Ты... Хэйвуд? — Хоч і можна було побачити що завгодно, Сол не втримався від несподіваного вигуку.
— Це я, - Хэйвуд прищурився і вийшов з-за обломка стіни. - Соле, де ти був усі ці роки?
— Всі ці роки? Скільки? Але ми, здається, щойно бачилися — Сол підігрівав очі.
- Ти не знаєш? Наша остання зустріч була сто років тому!
Солу в цей момент хотілося розсміятися, але водночас він відчував якусь абсурдну реальність подій.
— Правда? — Переспропитал Сол. - А ти пам'ятаєш, про що ми говорили в нашу останню зустріч?
Старий Хейвуд задумався. Через мить він підняв на Сола важкі повіки.
- Ти не віриш? Хе-хе, схоже, за цю сотню років твоя пам'ять теж помутлася.
Соул піднімав праву брову, але не став нічого доводити.
Усмішка на обличчі старого Гейвуда відразу зникла, наче його обвисла шкіра, не могла витримати її так довго.
- Моє тіло ослабло, але пам'ять ще не така мутна як у тебе. За день до нашого від’їзду ти прийшов до мене, щоб позичити Хайді для пошуку в Межслоі, - погляд старого Хейвуда ковзав повз голову Сола до моря трупів за його спиною. « Але стан Хайді був нестабільним, тому я не хотів мати її. У підсумку я позичив тобі рибу, а ти дав мені замість зілля для фізичної трансформації.
— То чому ж ти не використовував його протягом усіх цих років? — Сол глянув на шкіру старого Хейвуда. Хоч вона і була зморшкуватою та темною від старості, але вона точно не була сіро-білою.
— Тому що я не встиг його вивчити, як у Башнші спалахнув бунт! — Раптом обличчя старого Хейвуда спотворилося, і він голосно, бризза слиною, вирубався.