Але Конша лише похитала головою.
— Щиро ти це говориш чи ні, дякую, Соуле. Но... Вже надто пізно.
— Три роки тому, коли я забрала ельфійську ляльку, то вже стала на шлях без повернення. Ельфи дуже вперті. І коли я потрапила під їхній вплив, то тим більше не змогла прийняти себе після трансформації.
я теж була дуже красивою і талановитою. Навіть без трансформації Горси я була впевнена, що зможу досягти третьої ранги. Але мені довелося піти іншою дорогою. Я відмовилася від себе, і в мене не залишилося майбутнього. Тому... Я повинна повернути себе. Навіть якщо доведеться піти проти Горси, навіть коли доведеться винести замути ельфів!
Вона зробила паузу.
- У той момент мої очі вже вийшли з-під контролю. Якби не ельфійський артефакт, я б давно була повністю заражена. З того часу я не відважилася довго залишатися в Башні, боячись, що Горса побачить мою проблему.
Конша раптово притиснула руки до скриньок і, злегка наданувши, з черевцем звуком зняли голову.
І під цією прекрасною головою виявилося знайоме Солу обличчя-повумска.
Але скляний ковпак на її голові був вже зовсім іншим.
Біла густа рідина перетворилась на засохлу червону слиз, що застигла на стінках.
А очі, які то з'являлися, то зникали, тепер, втративши плавучості, безсило впали на день. Вони були вкриті густим шаром білого пліснява, наче їжа, що пролежала на смітнику кілька місяців.
Коли Сола побачив це духовне тіло, то відразу запалився як вода в чайнику.
Він з усіх сил стримував цей жахливий бунт, боячись, ніби йому не віднесло кришку черепа!
— Конша... - Прошипів Сол крізь стиснені зуби. — Ты... мутувала.
Але Коншу це, здавалося, зовсім не турбувало.
— Да. Але це неважливо. Коли я отримаю Інкристал, що утворився після твого розпаду, я зможу використати силу твоєї чудової душі, щоб змінити собі Локатор.
Вона ховалася по все ще прекрасною головою у своїх руках.
- Як тобі голова Короля ельфів? Хе-хе ... Я стану першою в Башні, хто змінив Локатор. І коли я повністю з ним сольовуся, то зможу підкорити собі стародавню Пожираюче душі болото. І тоді... Я особисто відомщу Горсе!
Конші в руках різко наблизилася до обличчя Сола.
Навіть заплющивши очі, він все ще бачив зарослі пліснявою очні яблука і засохлу кров.
Конша помітила, що вібрація духовного тіла Сола стала ще сильнішою. Це була вже прелюдія до втрати контролю.
«Готово» - із задоволенням посміхнулася вона.
Свідомість на межі розпаду, плюс спеціальне поле Леса Чехох Сезонів та щепотка зараження від Пожираючої душі болота...
Вона от-ось отримає ідеальний Інкристал!
Кутики губ Конші розтягнулися в широкій ухмилі, де не залишилося і сліду колишньої елегантності та чарівності.
— Нет, я больше... Я не можу... — Прошепотів Сол слабшим голосом. Він раптом, наче у розпачі, розплющив очі, подивився прямо в обличчя Конші і вигукнув: « Панні!
Конша замерла на мить, а потім посміхнулася:
- Така красуня сидить поряд з тобою, а ти кличеш іншу?
Але не встигла вона договорити, як перед її очима мікнув срібний вогник. З нізвідки з’явився срібний метелик і опустилася Сола на лоб.
- Що це? - Конші швидко промайнула у голові, але жодна з них не була схожа на цього метелика.
Потім вона почула її голос.
— Модуль емоцій пригнічений, братец Сол!
— Эмоцій... - Конша не встигла замислитись, навіщо потрібно було придушувати емоції, як побачила, що Сол раптом розчавив стиснені щелепи і висунув темно-сірий, майже чорна мова.
І на кінчику, якимось неймовірно тонким способом, було зроблено складне магічне коло.
Конші мала чудову пам’ять, і вона відразу дізналася це коло. Він був дуже схожий на ті, що були на руках у Сола.
Тільки це була їхня прогресивна версія!
І зараз це магічне коло зіштовхує сліпучо чорне сяйво.
Коли Конші побачив це чорне світло, то на мить захиталася свідомість.
Але вона швидко прийшла в себе і люто показала на підлозі Сола.
— Ты! Твої вібрації духовного тіла... Це була не прелюдія до розпаду!
— Так, - голос Сола раптово став легким. Він прибрав язик, і через його спини тут же виросли незліченні сіро-прозорі щупальця.
З неймовірною швидкістю, від якої було неможливо ухилитися, вони обгорнули руки і таливу Конші й підняли її в повітря.
Конша спробувала вирватися, але зрозуміла, що не може.
А ще мить тому вона могла силою думки стримувати ці щупальця!
Тепер же вони з легкістю її полегшили!
Соул, звільнившись від крижаних кайданів, швидко піднявся на ноги.
Щупальця, утримуючи Коншу за голову, змусили її подивитися на нього. Вона була здивована тим, що на тілі Солу не було жодної подряпини, а його зовнішність змінилася.
З п’ятнадцятилітнього підлітка він перетворився на дорослого чоловіка з відмінними знайомими рисами!
— Ты... Хто ти? - Конша почула, як її голос тремтить.
Все, що відбувається було за рамки її розуміння.