— Хм! - Цього разу "хм" було важчим. Здається, що Байрон застеріг Сола не бути таким пожадливим.
Сол насправді теж був здивований.
Кожного разу, коли він заковтав осколки душ, то ніколи не був забруднений їхніми думками. А цього разу він так довго перебував у такому стані, ніби щоденник свідомо не поглинав домішки відразу.
Це через те, що цього разу осколків було занадто багато?
Щоденник не попереджував наперед, просто тому, що Сол міг витримати.
« Тоді я, здається, побачив якусь нитку. Але перш ніж я зміг доторкнутися до неї, щоденник раптом повністю поглинутий усі домішки. Це теж було навмисно?»
Що це була за нитка і чи не хотів щоденник навмисно, щоб він її не торкався.
« Я відчуваю, що якби я дійсно торкнувся тієї нитки, щось було б дуже страшне... Хм, принаймні зараз, у здоровому глузді, я б точно не став цього робити."
— Хм? — Байрон не знав, про що думає Сол. В його руці з'явився ще один флакон, в якому був сірий камінь завбільшки з великий палець.
- Це я теж знайшов.
Соул натягав пальцями. Малюк Водоросль відразу підлетіла і, відкривши свою велику пащу, з’явилася цілковитий безлад.
Соул порався в її роті і дістав два сірих камені, як у Байрона.
Коли Сол взяв їх у руки, то виявив, що вони виглядали як звичайні камені і їх було важко помітити на дні, але коли він узяв їх до рук, вони виявилися м’якими, наче гуми.
Соул злегка надав, і сірий камінь в його пальцях з хрустом розколовся навпіл. Але він не встиг роздивитися, як дві половинки знову почали деформуватися, звиватися і перетворилися на два непорівних, але близьких до кулі, каменю.
— Не камінь и не метал. Напевно, якийсь синтетичний матеріал. Є сліди штучного втручання.
Байрон навпроти кивнув. Він також дійшов такого ж висновку.
Але Байрон, здається, мав інші відкриття.
Він відкрив флакон з вузьким горлочком, висипав одну сіру грану на риф, а потім дістав флакон із червоним розчином і капнув на неї.
Аномальні магічні коливання від сірої речовини раптово зникли, і вони почали випромінювати ментальні коливань.
Сол, дуже чутливий до ментальнії сили, мимовільно підійшов ближче.
Але сіра речовина сама по собі не сильно змінилася.
У цей момент Байрон поплескав Сола по плечу і наказав йому подивитися на море.
Сол обернувся і з подивом побачив, як темне море світиться.
Спочатку один-два розмитого джерела світла, потім п'ять-шасть, і нарешті вони злилися в невелику пляму.
Хоч і небагато, як у затонулого корабля, цього було достатньо, щоб освітлювати десять квадратних метрів моря навколо Сола.
Вони, наче прикріплені чимось, повільно підпливали і збиралися біля рифу.
« Вперше бачу щось, що може притягувати осколки душ» - спочатку захитався Сол, а потім його серце тремтіло.
Оскільки сіра речовина може притягувати обрубки душ, то чи ж це не означає, що душа теж може її прийняти?
Якщо ми використовуємо її як посудину або щоб поліпшити стан посудини, то чи ж це не розв’яже проблеми того, що духовне тіло не може довго перебувати в посудині?
Байрон не брав участі в експерименті воскресіння, але також дуже цінував властивості сірої речовини.
Коли Сол підняв голову, то побачив Байрон на морській поверхні і сяяв від збудження.
"Невже старший учень Байрон хоче вкласти цю штуку у свою шкіру?" подумав Сол, піддаючи підборіддя.
І ось тієї ночі двоє фанів досліджень почали відчайдушно пірнати, збираючи сіру речовину, випливати, щоб відпочити і знову нишпорити.
Вони зовсім забули про свою первинну мету...
На жаль, ця дивна сіра речовина мала дуже мало. Вони шукали всю ніч, поки їх магія не впала до критичного рівня, але так і не зібрали багато.
Коли хмари на небі поступово розсіилися, і сонце тьмяно освітлювало поверхню моря, темної ночі море нарешті показало свій справжній колір.
Ось тільки в цій лазурі була примісь сірого, що виглядало трохи гнітючіше.
Старший учень Байрон збирався повертатися. Він з нетерпінням чекав, коли повернеться до нововідкриваної сірки.
Соул приїхав сюди також для того, щоб за допомогою припливу душ поповнити запаси охолоджуючої води. Хоч цього разу він не побачив жахливого припливу душ, але не засмутився.
Зрештою, це море в Блакитній Бухті нікуди не дінеться.
Вони трохи відпочили, поповнили магію, відновили ментальну силу і приготувалися повернутися.
Соул не знав, як старший учень Байрон, який ще не навчився літати, сюди добрався.
Але йому і не дуже хотілося знати. Йому здавалося, що він знову втратить свій розум. Тому він просто полетів сам, а Малюк Водоросль наказав нести старшого учня Байрона.
Ось тільки витрати магії був трохи більше.
Побачивши берег, Сол зосередився на скелі, де були Парк і Енді.
Але він з подивом виявив, що та скеля впала. Місце, де вони ховалися, перетворилось на високий пагорб.