Серед них були чоловіки, жінки, старі і молоді. До талії кожного з них була прив'язана товста мотузка, яка простягалася до великого каменю на березі.
Їхні очі були зав'язані чорною тканиною. Вони йшли по мокрому піску, іноді заходячи в воду по коліна.
Пройшовши крок-другу, вони зупинялися і шарили руками у воді або в піску.
Кожного разу, коли вони стояли перед головою, виглядали дуже напруженими. Колені були зігнуті, готові в будь-який момент до стрибка. Неначе вони збиралися нахилятися, але готувалися стрибати.
« Ці люди... Збираємо щось в море? "
За допомогою левітації Сол безшумно зіскочив з скелі і приземлився за сто метрів від них.
Він зробив кілька кроків до води і, опустивши голову, подивився на пляж, який тільки що обмила хвиля. Нічого не виявив.
« Тут мало мушель і морських водоростей. Але й слідів людей немає. Значить, це не тому, що їх зібрали. А тому, що в цьому безлюдному місці і так мало флори та фауни».
У цей момент хлопчика Водоросль раптом сама висунулася через шию Солу і, як проворна змія, подивилася по сторонах.
- Ти знову щось знайшла?
Малюк Водоросль відразу повернула голову в бік хвиль.
"Запах смерті?" подумав Сол і зробив ще два кроки до води.
Раптом він почув переляканий крик з боку людей.
Він відразу ж повернув голову і побачив, як один з чоловіків різко випростався, а потім, не кажучи ні слова, розвернувся і побіг в сторону мотузки.
Він добіг до місця, якого не торкалися хвилі, і зупинився. Хоча пробіг лише кілька кроків, втома зігнулась і дихала.
Очевидно, він був дуже наляканий.
Хоча Соул повернув голову лише після крику, його швидка реакція і гострий зір дозволили йому побачити, що налякало чоловіка.
Це були бліді руки, приховані в такій же блідій пені.
Ці руки на мить стали матеріальними і схопили чоловіка за зап’ясток, коли той шарав у воді.
Тому той чоловік у паніці і втік на берег.
Після того як той чоловік втік, інші припинили свої дії і випросталися. Вони повернули свої зав'язані голови в сторону чоловіка і теж були дуже напружені. Але через декілька вдихів ніхто не пішов за чоловіком на берег.
Вони, здавалося, вагався, сумнівалися, не хотіли йти.
Пройшла ще хвилина тиші. Перша людина знову нахилялася і шарила в піску. Потім - другий, третій...
На обличчях усіх було заціпеніння. Навіть діти.
А той, хто втік, відпочинивши трохи на березі перед коліна знову потягнув за мотузку. Переконуючись, що вона міцно прив’язана до каменю, він знову пішов у море.
« У морі, мабуть, є щось, що можна продати» — вирішив Сол піти до них і запитати прямо.
У цей момент відбулася знову зміна.
Один з хлопців раптом послизнувся і впав у воду. Він намагався встати, але чомусь проповз два кроки вглиб.
Захопившись хвилею, він схопився за мотузку на талії, щоб визначити напрямок до берега.
Але, натягнувши мотузку і проповзши ще два кроки, він виявив, що вода стала навіть глибше.
На його незав’язаному обличчі з'явився вираз жаху. Очевидно, він не розумів чому.
Ще одна хвиля з головою накрила мертвого хлопчика. Він борсався, його кінцівки судомно дригалися.
Хоч море там було йому по коліно, але він ніяк не міг встати.
Люди навколо, почувши, як хлопчик барахтується, знову зупинилися і випростувавшись подивилися в його сторону. Але ніхто не простягнув йому руку допомоги.
Хлопчик, який час від часу висувався з води, кликав на допомогу. Але ніхто його не рятував. Решта навіть не зняли своїх чорних пов'язок.
Вони лише дивилися в ту сторону, звідки доносився його голос, з оцепенелою сумом на обличчях.
Соул, без чорної пов'язки, природно, бачив, що відбувається.
Веревка на талії хлопчика, невідомо коли, вже порвалася. Прозора рука з глибин моря тягнула за нею.
Тому, коли один хлопчик намагався вибратися на берег за мотузкою, він насправді рухався у ще більш небезпечну глибоку воду.
Обличчя Сола похололо.
Та прозора рука була не тією, що він бачив у хвилях - блідою, як мертвий.
Це було заклинання 0-го ранга, "Рука мага".
Слабкі магічні коливання донеслися до Сола. В них він вловив ще слабші ментальні коливання.
Він повернув голову в ту сторону, звідки вони виходили, і у тіні під скелями побачив двох учнів магів, чоловіка та жінку.
Чоловік був високим і міцним, непроникним обличчям. Жінка, наче пташка, притиснулася до його грудей і з усмішкою дивилася на хлопчика, який перебував у воді.
У той момент, коли барахтування хлопчика ставало дедалі слабшим, Соул раптом шевелнув пальцями.
Хижасті крижані води раптом перетворилися на ніжні долоні, які підхопили хлопчика за спину і підняли його з води.
Тільки коли хлопець, у паніці і замішанні, встав, ті руки знову перетворилися на морську воду, яка шле його по ногах.
Звичайно, спасіння Сола привернуло увагу і тих двох учнів.