У нього були ще й довгі, злегка в'яні волосся, що спадало до плечей.
Але, судячи з того, як спокійно на це реагували кілька службовців, Сол зрозумів, що це можливо якась місцева мода.
- Ви кажете, що в будинку який ви щойно орендували є привиди? — запитав Сол.
« Так, пане маге! Сандер більше не наважувався дивитися на Сола і тільки дивитись на підлогу біля його ніг.
- Які привиди?
— Я... Я не бачив привида в обличчя, - несвідомо потерти пальці Сандер.
Сказавши ж се, побоюючись, що Сол подумає, ніби він бреше, хутко затаїв:
- Я не бачив його в обличчя, але у тому будинку дійсно є привиди. Ледве я зайшов, як двері відразу ж зачинилися. Клянуся, мій одяг не зачепив ручку і тоді не було ні найменшого вітерця!
Можливо, його вже багато разів підозрювали у брехні. Сандер постійно виправдовувався через страх, що й Сол прийме його за обманщика.
- Коли я піднімався по сходах, хтось потягнув мене за штанину. Клянусь, я не послизнувся! Я дійсно бачив сіро-білу руку! І нігті у неї були вугільні. Вона тоді ще й дірку в моїх штанах пройшла.
Тоді Сандер розповів, що з ним сталося в одній із гостевих кімнат на першому поверсі.
Щось про « оглянучий погляд», щось про "жахливий сміх" - це те, що не закривалося вікно".
Соул помітив, що працівник біля дверей з нетерпінням закочував очі.
Але Сол знав, що цей чоловік на ім’я Сандер не брехав.
Коли він зіщурився і подивився на Сандера, то побачив, як його шия лежить гниюча, кишачи хробаками, серя рука.
Кістки й стан шкіри, мабуть, належали дівчині або худому юнакові.
Ось тільки лікоть і зап'ястя гниючої руки були приховані в виттях волосах Сандера, і не можна було зрозуміти, чи не висить у нього на спині ще хтось.
Один з черв'яків, через порушені рухи Сандера, впав йому за комір. А той, якраз через кілька секунд, підняв руку і недбало почухав груди.
— Пане, все що я кажу - правда. Будь ласка, повірте мені!
Коли Сандер все розповів, нарешті підняв голову і, намагаючись виглядати якомога щиро, втупився на могутнього пана мага.
Соул спокійно вислухав розповідь Сандера.
Коли Сандер закінчив, Сол встав.
— Раз так, то підемо туди прямо зараз.
— А? - Поспішав Сандер.
- Пан? — Поспішіть підійти службовець. Він хотів відмовити його, але побачивши вираз обличчя Сола, відразу змінив свою думку. - Дозвольте нам піти з вами. Якщо вам сподобається будинок, ми допоможемо тобі прибратися.
— Не потрібно, — відмовився Сол.
Судячи з ментального стану Сандера та аномаліям на його тілі, у цього хлопця дійсно були проблеми.
Інші, мабуть, не бачили нічого, тому що дух помсти вже причепився до Сандера і знехтував іншими.
Деякі парфуми помсти були професіоналами у своїй справі. Поки не помре їхня жертва, вони зазвичай не змінили своєї мети.
А коли вони вб'ють достатньо людей, компенсують свою духовну енергію і ще більше опоганюються, то можуть стати злими духами.
Це мабуть було життєвою метою для багатьох духів, які загубили розум.
У свідомого духа помсти мало бути багато осколків душі. Саме тоді Солу було витрачено кошти, щоб поповнювати запаси.
Звичайно, важливішим був дім Сандер. Він якраз відповідав усім вимогам Сола.
На кареті академії Сол разом з Сандером вирушив до будинку біля озера.
Це місце було навіть ближче до Башнеї магів, ніж Форпост. Воно було заховане в лісі, і його було важко знайти. Невідомо, хто взагалі побудував тут будинок.
Цей будинок побудували з місцевих матеріалів, переважно дерева. Але в деяких кутах Сол знайшов каміння, оброблене чаклунством.
« Похоже, первісний будівельник цього дому був магом. Можливо, учнем, який хотів побути на самоті, подалі від міста.
Сол підійшов до дверей і став чекати, поки Сандер, тремтячи, вибереться з карети.
Кучер з грибом на голові їхав дуже швидко. Він умів скорочувати пів дня шляху до двох годин.
Сандер, який ніколи не їхав на такій швидкості, був бледен від страху, але, оскільки навпроти сидів пан маг, він стримався і жодного разу не скрикнув.
Але, вийшовши з карети Сандер, який вже трохи поніжок, відразу ж вийшов і з аристократичного вигляду зійшов.
Насправді, одяг на ньому був хорошим якістю, хоч трохи поношена. У нього не було жодного слугу, і він навіть не мав карети. Дуже схоже на розореного аристократа.
— Ось тут, пане. Сандер підійшов, щоб відкрити для Сола двері, але побачив, як замок на ній сам відкрився.
Він здригнувся і вже збирався закричати, що тут привиди, як побачив, Що Сол уже спокійно увійшов.
Тільки тоді Сандер згадав, що пани магів не потрібні ключі, щоб відчинити двері.
Він подивився на відчинені двері і темний хол і трохи засумнівався.